Олекса́ндр Ра́нкович (, , партійне прізвисько Лека; 28 листопада 1909 — 20 серпня 1983) — член Політбюро ЦК КПЮ, сподвижник Тіто, керівник Відділення захисту народу (військової і таємної поліції) наприкінці та відразу після Другої світової війни, віце-президент Народної скупщини Народної Республіки Сербії у 1944—1946 рр., міністр внутрішніх справ комуністичної Югославії у 1946—1953 рр., віце-президент СФРЮ у 1963—1966 рр. Діяч партизанського руху 1941—1945 рр., учасник боїв на Югославському фронті, Народний герой Югославії від 4 липня 1945 р., генерал-полковник. Зміщений із посади віце-президента Югославії та виключений із партії 1 липня 1966 на четвертій сесії ЦК СКЮ на БріунахDušan Bilandžić, Povijest izbliza, str. 51, Prometej, Zagreb, 2006., ISBN 953-6460-60-2 через скандал із прослуховуванням президента Тіто керованою Ранковичем Службою державної безпеки (УДБА).
Вважався третьою за впливом людиною в керівництві держави після Тіто і Карделя.Aleksandar Rankovic — Political Profile of A Yugoslav «Stalinist» За переконаннями ортодоксальний великосерб. Був провідником ідеї централізованої Югославії і протистояв зусиллям, спрямованим на децентралізацію, яку розглядав як таку, що суперечить інтересам сербської єдності.Melissa Katherine Bokovoy, Jill A. Irvine, Carol S. Lilly. State-society relations in Yugoslavia, 1945—1992. Scranton, Pennsylvania, USA: Palgrave Macmillan, 1997, p. 295. Бувши керівником спецслужб післявоєнної Югославії, провів сербізацію їх управлінського апарату. Встановив у Косові поліційну державу і домігся для сербів панівного становища у партноменклатурі Соціалістичного автономного краю Косово. Підтримував жорстку позицію щодо албанців Косова, яких зазвичай підозрювали у веденні підривної діяльності.Independent International Commission on Kosovo. The Kosovo report: conflict, international response, lessons learned. New York, New York, USA: Oxford University Press, 2000. p. 35. Належить до числа осіб, які несуть найбільшу відповідальність за терор югославської таємної поліції і масові вбивства після Другої світової війни, здебільшого хорватів, словенців, боснійців і косовських албанців.
Популярність націоналістичної політики Ранковича в Сербії стала очевидною на його похороні в 1983 році, де була присутня досить велика кількість людей (бл. 100 тис.). Багато хто вважав Ранковича сербським «національним» вождем.Lenard J. Cohen. Serpent in the bosom: the rise and fall of Slobodan Milošević. Boulder, Colorado, USA: Westview Press, 2002. p. 98. Політика Ранковича нерідко сприймається як основа сербської націоналістичної програми Слободана Мілошевича.
Примітки
Джерела