Позаземні небеса ― вигляд космосу з поверхні космічного тіла, відмінного від Землі. Цей вигляд може відрізнятися від спостережуваного з поверхні Землі — з багатьох причин. Найважливішим чинником є атмосфера космічного тіла або її відсутність. Колір неба залежить від щільності і хімічного складу атмосфери. Хмари можуть бути присутніми або відсутніми, можуть відрізнятися за кольором. Іншими чинниками можуть бути астрономічні об'єкти, видимі з поверхні, як-от зорі, супутники, планети і кільця.

Меркурій

Меркурій не має атмосфери, вигляд неба на Меркурії не відрізняється від виду з космосу. Південна поляриссима Меркурія — , що має зоряну величину 3,2m. Вона слабша від Земної Полярної зорі.

Вигляд Сонця з Меркурія У середньому, видимий діаметр Сонця при спостереженні з Меркурія в 2,5 раза більший, ніж при спостереженні із Землі, його яскравість у 6 разів вища. Через ексцентричність орбіти вигляд Сонця може коливатися від 2,2 вигляду із Землі в афелії (з яскравістю в 4,8 раза вищою), до 3,2 в перигелії (яскравість в 10,2 раза вища).

Меркурій має резонанс 3:2 між власним обертанням і рухом по орбіті. Це означає, що хоча сидеричний день (період обертання) триває ~58,7 земного дня, сонячний день (від одного до повторного проходження Сонця над одним і тим же меридіаном) триває ~176 земних днів.

Завдяки цьому резонансу виникає незвичайний ефект, коли Сонце один раз за меркурианский рік недовго рухається у зворотному напрямі, відмінному від звичайного руху зі сходу на захід. Ефект спостерігається з будь-якої точки Меркурія, але на певних меридіанах спостерігач може побачити, як Сонце сходить приблизно наполовину, потім заходить і сходить знову, впродовж одного меркуріанського ранку. Це відбувається тому, що приблизно за чотири дні до проходження перигелію, кутова швидкість руху Меркурія по орбіті вирівнюється із швидкістю його обертання, так що відносний рух Сонця зникає; у перигелії, кутова швидкість руху Меркурія по орбіті перевищує швидкість його обертання; тому Сонце по небу рухається у зворотному напрямі. Через чотири дні після проходження перигелію, Сонце переходить до звичайного руху. Існують дві точки на поверхні Меркурія, у яких Сонце здійснює свій ретроградний рух по небу біля зеніту; одна з них називається Басейн Калоріс, у цих місцях поверхня розігрівається особливо сильно.

Вид інших планет з Меркурія Другим по яскравості об'єктом у небі Меркурія є Венера, яка тут виглядає значно яскравішою, ніж із Землі. Коли Венера щонайближче до Землі, вона знаходиться між Землею і Сонцем, і ми бачимо тільки нічний її бік. Навіть коли Венера досягає максимуму яскравості у земному небі, насправді ми бачимо усього лише вузький серп. Для меркуріанського спостерігача Венера у своїй найближчій точці знаходиться в опозиції до Сонця і показує повний свій диск. Зоряна величина Венери у таких випадках −7,7m.

Земля і Місяць теж виглядають яскраво, їхні зоряні величини становлять −5m і −1,2m відповідно. Максимальна кутова відстань між Землею і Місяцем близько 15′. Усі інші планети видно майже так само як і із Землі, але трохи тьмяніше в опозиції (Марс має максимальну зоряну величину приблизно −0,3).

Венера

Атмосфера Венери настільки щільна, що Сонце вдень на небі не виділяється (при цьому маючи яскравість на 40 % більша від земної), також не видно зорі вночі. Кольорові знімки з радянських зондів «Венера» дозволяють припустити, що колір неба вдень жовто-помаранчевий із легким зеленуватим відтінком поблизу горизонту.

Якби Сонце було помітне з поверхні Венери, то час від одного сходу до іншого (сонячний день) становив би 116,75 земного дня. Через обертання Венери у зворотному напрямі, Сонце сходило б на заході і сідало на сході.

Спостерігач з верхнього краю хмарного покриву Венери робить один оборот навколо планети за чотири дні завдяки вітрам і бачить небо, у якому Земля і Місяць сяють дуже яскраво (зоряні величини біля −6,6m і −2,7m, відповідно) якщо вони знаходяться в найближчій точці і в опозиції. Меркурій також буде добре видний, тому що він ближчий, ніж для спостерігача із Землі і досягає зоряної величини −2,7m, максимальна кутова відстань Меркурія від Сонця так само значно більша (40,5°) ніж для спостерігача із Землі (28,3°). Над хмарним покривом теоретично можна побачити Сонце, а колір неба буде білясто-блакитним. Сіркокислотні хмари блищатимуть яскравим серпанком, відбиваючи світло Сонця.

Місяць

Місяць — природний супутник Землі. Він не має атмосфери, тому небо там завжди чорне. Проте, Сонце досить яскраве, щоби вдень зорі не були видні, поки спостерігач не захищений від сонячного світла (прямого і відбитого від поверхні). Південна поляриссима Місяця , зоря із зоряною величиною 4,34m. Вона ближче до полюса, ніж земна Полярна, але тьмяніша.

Вид Сонця з Місяця Сонце виглядає так само, як і з навколоземної орбіти, колір його білий завдяки відсутності атмосферного розсіювання і поглинання.

Оскільки кут відхилення осі обертання місяця до її орбітальної площини майже прямий, Сонце проходить по місячному небу практично один і той же шлях упродовж усього року. У результаті біля місячних полюсів існують кратери і долини, у які ніколи не потрапляє пряме сонячне світло, а також гори і їх вершини, які ніколи не затінюються.

Вигляд Землі з Місяця Земля є одним із найпомітніших об'єктів на місячному небі. Її видимий діаметр (1,9°) у чотири рази перевищує діаметр місяця, видимий із Землі, хоча, оскільки місячна орбіта має ексцентриситет, кутові розміри Землі змінюються на величину близько 5 % у кожний бік (варіюючи в межах від 1,8° до 2,0° кутового діаметру). Землю видно з Місяця у різних фазах, так само як Місяць показує різні фази для земного спостерігача, але вони протилежні: коли земний спостерігач бачить повний Місяць, місячний спостерігач бачитиме «нову Землю», і навпаки. Альбедо Землі втричі вище за місячне, у сукупності з великим розміром повна Земля світить у більш ніж 50 разів яскравіше, ніж повний Місяць у зеніті для земного спостерігача.

У результаті синхронного обертання Місяця, один (видимий) бік Місяця завжди повернений до Землі, а інший, невидимий, переважно не видно із Землі. Для місячного спостерігача це означає, що Землю можна побачити тільки з видимого боку місяця і не можна з невидимого.

Якби обертання місяця було повністю синхронним, Земля не мала б помітного руху по місячному небу. Але, завдяки лібрації, Земля здійснює повільний складний коливальний рух. Траєкторія Землі укладається в прямокутник розміром 18°. Орієнтація прямокутника залежить від положення спостерігача на місячній поверхні. У результаті біля межі видимої і невидимої сторони можна спостерігати схід і захід Землі.

Затемнення на місяці Земля і Сонце іноді зустрічаються в місячному небі, і відбувається затемнення. Із Землі ми бачимо місячне затемнення, впродовж якого місяць проходить крізь земну тінь, але місячний спостерігач бачить, як Сонце ховається за Землею і настає сонячне затемнення. Оскільки кутовий розмір Землі в чотири рази більше кутових розмірів Сонця, Сонце залишатиметься за Землею впродовж декількох годин. Земну атмосферу видно у вигляді червонястого кільця. Була спроба використати телекамеру місячного всюдихода, доставленого Аполлоном 15, щоб зняти таке затемнення, але камера або її джерело живлення відмовили незабаром після відльоту астронавтів на Землю. Земні затемнення, з іншого боку, не будуть настільки ж видовищними для місячних спостерігачів, оскільки місячна тінь майже непомітна на поверхні Землі. Місячні спостерігачі з телескопами просто побачать маленьку темну пляму, що подорожує по диску повної Землі.

Загалом, коли на Землі відбувається один або інший тип затемнення, затемнення протилежного типу відбувається і на місяці. І для земних, і для місячних спостерігачів затемнення відбуваються, коли Земля, Місяць і Сонце шикуються на одній лінії.

Марс

Атмосфера Марса розріджена — 0,7—1 % від земного тиску на рівні моря; проте, вона дуже запорошена і розсіює багато світла. Небо вдень досить яскраве, і зорі не видно. Марсіанська північна поляриссима — Денеб.

Колір марсіанського неба Отримання точних кольорів на фотографіях з марсіанської поверхні досить складно. Один із чинників, які слід брати до уваги, — це ефект Пуркіньє: зі зменшенням рівня освітленості чутливість людського ока до червоного кольору падає швидше, ніж до синього. Існують великі відмінності в кольорі неба на отриманих знімках, оскільки при зйомках багатьох із них застосовувалися фільтри для збільшення їх наукової цінності, і не намагалися отримати дійсний колір. Тому кілька років тому небо Марса вважалося рожевішим, ніж зараз.

Зараз відомо, що впродовж марсіанського дня небо жовтувато-коричневе. Під час заходу і світанку небо рожеве, з переходом у блакитні тони навколо диска Сонця. Це протилежно до кольорів земних заходів. Часом небо набуває фіолетового кольору через розсіяння світла крізь водно-крижані хмари. Сутінки тривають тривалий час після заходу Сонця і до сходу, оскільки пил висить дуже високо і розсіює світло далеко за лінію термінатора.

Червонястий колір марсіанського неба визначається присутністю оксиду заліза (III) у завислому пилі. Чим спокійніше вітри і чим більше осідає пил, тим темніше небо, особливо до зеніту, оскільки пил — основне джерело розсіяння світла. Релеївське розсіяння світла на частках газу слабке через низьку щільність атмосфери і привносить видимий неозброєним оком ефект під час заходів і світанків, коли Сонце просвічує товщий шар газу і небо стає блакитним.

Вид Сонця з Марса Сонце для спостерігача з Марса буде розміром в 0,625 розміру, видимого із Землі (0,35°), і поставляє всього 40 % енергії, маючи яскравість приблизно як під час злегка хмарного земного полудня. Колір Сонця на Марсі не жовтий, як на Землі, а білий із легким фіолетовим відтінком.

Вигляд Фобоса і Деймоса з Марса У Марса два супутники: Фобос і Деймос. З марсіанської поверхні Фобос має розмір від однієї третини до половини кутових розмірів Сонця, а Деймос виглядає трохи більше крапки (кутовий розмір всього 2'). Фобос рухається по орбіті швидше за обертання Марса, тому по небу він рухається у зворотному напрямі, сходячи на заході і заходячи на сході Фобос обертається настільки близько (у нього слабо нахилена, майже екваторіальна орбіта), що його неможливо спостерігати на північ від 70,4° або на південь від 70,4° відповідно до північної і південної широт; високоширотні спостерігачі також помітять зменшення кутових розмірів Фобоса, додаткова відстань не є достатньо малою, щоб нею можна було знехтувати. Кутовий розмір Фобоса збільшується на 45 % при переміщенні спостерігача з високих широт до екватора. Для екваторіального спостерігача Фобос має кутовий розмір 0,14° відразу після сходу і зростає до 0,20° на час проходження зеніту. Він перетинає небо за 4,24 години кожні 11,11 години. Довгота точки зеніту Фобоса знаходиться від точок сходу і заходу на 68,725°; це не збігається з кутом 70,4° видимості по широті через сплющеність Марса.

Деймос сходить на сході і заходить на заході, як звичайний місяць, але при цьому більш схожий на зорю (кутовий діаметр між 1,8' і 2,1'). Його яскравість може змінюватися від яскравості Венери до яскравості Веги (як це видно із Землі). Будучи відносно близько до Марса, Деймос не може бути видний з широт, більших 82,7°. На додаток, орбітальний період Деймоса (30,3 години) перевершує період обертання Марса (24,6 години) на відносно невеликий час, так що він сходить кожні 5,5 дня і розташований на небі від сходу до заходу 2,5 дні для екваторіального спостерігача. Довгота точки зеніту Деймоса знаходиться від точок сходу і заходу на 81,662°; це не збігається з кутом 82,7° видимості по широті через сплющеність Марса. За час, впродовж якого Фобос перетне марсіанське небо 12 разів, Деймос зробить всього один оборот.

Фобос і Деймос можуть обоє затьмарювати Сонце при спостереженні з Марса, хоча не можуть повністю закрити його диск, тому це швидше є транзитом, ніж затемненням.

Вигляд Землі із Марса