Лідія Володимирівна Мацієвська, у шлюбі Моренець (, с. Кашперівка Таращанського повіту Київської губернії, тепер Тетіївського р-ну Київської обл. — , Одеса) — українська актриса, акторка Одеського українського музично-драматичного театру імені Жовтневої революції, депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання, народна артистка УРСР.

Біографія Коли Лідії виповнилося 6 років, помер її батько, місцевий священник. Її мати, Марія Романівна, залишилася із чотирма дітьми та перейшла до Києва, де, маючи гарний голос, влаштувалася співачкою в церковному хорі на Подолі. Через деякий час вона одружилася з сином Марка Лукича Кропивницького Костянтином, теж актором. Лідія з матір'ю почали жити у родині Кропивницьких.

Дитинство та юність Лідії Мацієвської пройшли у театрі. Як артистка дебютувала в 1904 році у спектаклі «Бондарівна» за п'єсою Івана Тобілевича, де виконала головну роль. Потім грала ролі: Наталки у «Наталці-Полтавці», Оксани у «Запорожці за Дунаєм» та ін. Працюючи в народній школі і гімназії вчителькою (до 1916 р.), брала участь в аматорських спектаклях, виступала в трупі Одеського товариства «Народна тверезість» (1908—1918 рр.).

У 22 роки Лідія Мацієвська одружилася із студентом-медиком Володимиром Моринцем. Під час Першої світової війни змушена була залишити навчання у Одеській консерваторії.

З 1918 року працювала акторкою у Вільному українському театрі, а потім в Одеському пересувному Робсельтеатрі. 7 листопада 1925 року відкрився Одеський державний український драматичний театр революції (з 1927 року — Український драматичний театр імені Жовтневої революції). Лідія Мацієвська увійшла в його трупу і пропрацювала в театрі (з перервою) 30 років (1925—1955). Під час німецько-радянської війни перебувала у евакуації, працювала акторкою Білоруського, а згодом Харківського драматичного театру.

Найповніше талант Мацієвської розкрився в ролях характерних і комедійних, у створених нею образах Лимерихи («Лимерівна» Панаса Мирного), Ганни («Безталанна» Івана Тобілевича), Хиврі («Сорочинський ярмарок» Михайла Старицького). Її мистецтво відрізнялося народністю та реалізмом. Наприкінці 1930-х часто виступала на естраді з читанням сатиричних творів С. Олійника та О. Вишні й мала неабиякий успіх. Граючи в театральних постановках, вона створила багатопланові психологічні образи Матері («Легенда про Матір» К. Герасимова), Усті («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького), Ганни («Безталанна» І. Карпенка–Карого), Наталії Ковшик («Калиновий гай» О. Корнійчука) та ін.

На Одеській кіностудії Лідія Мацієвська знялася у кінофільмах «Борислав сміється» (1927 р.) та «Тінь біля пірсу» (1955 р.).

Членкиня ВКП(б) з 1945 року.

Протягом 1934—1952 рр. викладала художнє слово в Одеському театральному училищі та Харківському театральному інституті. Серед її учнів — заслужений артист УРСР Іван Басюк.

У 1947 році, коли Лідії Мацієвській присвоїли почесне звання «Народна артистка УРСР», народний художник України Михайло Божій написав її портрет.

Померла 24 грудня 1955 року в Одесі. Похована на Слобідському кладовищі.

Нагороди Орден Трудового Червоного Прапора (2). Медаль "За доблесну працю у Великій ВІтчизняній війні 1941 - 1945 рр.". Звання "Заслужений артист УРСР", «Заслужений діяч мистецтв УРСР», «Народний артист Української РСР» (1947)

Примітки

Джерела Мацієвська Лідія Володимирівна Артистка з Кашперівки

Букач В. М. Одеське театрально-художнє училище. Особистості: Біографічний словник. – Одеса: КЦВ, 2025. – С. 16 - 17.