Київська губернія — колишні адміністративно-територіальні одиниці на території, що тепер входить до складу держави Україна. Охоплювали території давньої української етнографічної й історичної землі Верхнього Подніпров'я княжих та козацьких часів — Київщини. Ліквідована в березні 1925 року.

У 1708—1727 роках до Київської губернії належали такі нині обласні міста України та Росії, див. Київська губернія (1708—1764)#Заснування і первісний склад: Київ, Чернігів, Суми (Україна); Брянськ, Курськ, Орел, Бєлгород (Росія) На сході межею Київської губернії були самоврядні Слобідські полки та Азовська губернія.

У складі Російської імперії

Київська губернія 1708—1781

Утворена Указом Петра І від 18 грудня 1708 року. Адміністративний центр — місто Київ.

1719 року у Київській губернії створено 4 провінції: Київська, Бєлгородська, Орловська і Севська, які у свою чергу розділені на дистрикти. Міст нараховувалося 41.

1727 року з Київської виділена Бєлгородська губернія, до якої відійшли Бєлгородська, Орловська та Севська провінції.

Станом на 1764 рік губернія складалася з 11-ти повітів: Київського, Остерського, Козелецького, Переяславського, Пирятинського, Лубенського, Хорольського, Миргородського, Голтвянського, Городиського та ЗолотоніськогоКарта генералная Киевъской губерніи. Составленная ис Переясловскаго, Міргородскаго и частей Киевскаго, Неженскаго, Гадяцкаго і Прілуцкаго полковъ, разделенная на 11 уездовъ. 1764 // Науковий архів Інституту археології НАН України. .

1781 року губернія розділена на Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське намісництва.

Київське намісництво

У 1781—1796 роках губернія іменувалася Київським намісництвом, що складалося з таких повітів: Київського, Золотоніського, Голтвянського, Козелецького, Лубенського, Миргородського, Остерського, Переяславського, Пирятинського. У губернію входили також міста Хорол і Городище.

У 1790-х роках до Київського намісництва відійшли Богуславський, Гадяцький, Зіньківський, Канівський, Корсунський і Лохвицький повіти.

Київська губернія 1797—1918

У 1796 році Київське намісництво ліквідоване та всі лівобережні землі, що входили до нього, передані в Малоросійську губернію. Одночасно, до новоутвореної Київської губернії увійшли землі Правобережжя.

На 1845 р. у губернії проживало 1704661 жителів, із них чоловіків — 845636 осіб, жінок — 859025 осіб.

Густота населення — 38 осіб на одну квадратну верству.

Склад Київської губернії

Повіти Київської губернії XIX століття: Київський, Бердичівський, Васильківський, Звенигородський, Канівський, Липовецький, Радомисльський, Сквирський, Таращанський, Уманський, Черкаський, Чигиринський.

У відношенні селянського самоврядування у 1876 році сільські товариства губернії розподілені на 202 волості та підпорядковані 24-м мировим посередникам (по 2 мирові ділянки у кожному повіті).

У судовому відношенні губернія входить до складу Київської Судової Палати та поділяється на два судових округи: Київський і Уманський. До Київського Окружного суду віднесені Київський, Бердичівський, Васильківський, Канівський, Сквирський, Радомисльський, Черкаський та Чигиринський повіти; до Уманського Окружного суду — Уманський, Звенигородський, Липовецкий і Таращанський повіти. Кожне місто з повітом складають судово-мировий округ. В губернії налічується 62 судово-мирові ділянки та 48 судово-слідчих.

Київська губернія під час Української революції (1917—1920)

Після Лютневої революції царський уряд було змінено на тимчасовий, який мав діяти до Установчих зборів. року новим очільником губернії — губернським комісаром Київщини було призначено Михайла Суковкіна, який представляв тимчасовий уряд Росії. У той же час Київ став центром усього українського руху — утворено Українську Центральну Раду. Після Лютневої революції на Київщині виник вільнокозацький рух. Намагаючись відродити старі козацькі традиції Київщини селяни почали організовувати на місцях воєнізовані загони вільних козаків. У квітні 1917 року перша вільнокозацька громада виникла у Гусаківській волості Звенигородського повіту на чолі з Никодимом Смоктієм· Влітку 1917 вільнокозацький рух перекинувся на інші повіти Київської губернії; а потім і на інші губернії України· Центральна Рада підтримала вільнокозацький рух. 3-6 жовтня 1917 в Чигирині відбувся 1-ий Всеукраїнський з'їзд Вільного козацтва. 22 вересня Суковкіна змінив на посаді губернського комісара Олександр Саліковський. У листопаді — грудні 1917 року тимчасовим виконавцем обов'язків губернського комісара був Іван Мірний.

7 (20) листопада 1917 року Центральна Рада своїм 3 — ім Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки, до складу якої увійшла і Київська губернія. У цей же час у столиці Росії(до складу якої входила тоді і Україна) — Петрограді відбувся державний переворот — до влади замість Тимчасового уряду прийшли російські більшовики на чолі з Леніном; Троцьким; Сталіним і іншими. Центральна Рада УНР не визнала законності цього перевороту. У результаті в грудні 1917 року нова російська влада на чолі з Леніним розпочала війну проти УНР.

15-22 січня (28 січня — 4 лютого) 1918 року російські більшовики спробували скинути українську владу шляхом внутрішнього повстання у Києві, але зазнали поразки, причому жорстокість у цих боях; як свідчили очевидці, була з обох сторін. Центральна Рада розуміла, що відбитися від Росії своїми силами не зможе. Тому на засіданні 9-11(22-24) січня 1918 року після дебатів було ухвалено Четвертий Універсал Української Центральної Ради що проголошував повну державну незалежність УНР від Російської держави· І тоді Німеччина погодилась надати Україні вже як незалежній державі збройну допомогу проти Радянської Росії.

27 січня (9 лютого) 1918 року Київ з боями був взятий військами Радянської Росії, яка вже тоді прикривала їх вивіскою військ Радянської України. Як відомо, в результаті різні, влаштованої російськими вояками Муравйова, загинуло не менше 3-х тисяч беззбройних людей. 1-2 березня 1918 року війська УНР і їх союзники — війська Німеччини звільнили Київ від військ Радянської Росії. Центральна Рада повернулася туди ж з Житомира. Вільне козацтво теж брало активну участь в боротьбі з російськими більшовиками, так 24 лютого 1918 року вони звільнили від них Фастів, 1 березня допомагали звільняти Київ, 5 березня звільнили Білу Церкву.

Після державного перевороту 29-30 квітня 1918 року, здійсненого Павлом Скоропадським за допомогою командування союзних до УНР військ Німеччини, в Київській губернії, як і в інших губерніях України змінилась влада на місцевому рівні. Замість губернських і повітових комісарів УНР гетьман Скоропадський призначив своїх губернських і повітових старостів. З 9 травня по 30 серпня 1918 року губернським старостою був Іван Чарторизький, який змінив Олександра Саліковського, з 30 серпня по 18 листопада — Павло Андріанов, з 18 листопада по 14 грудня 1918 року — Василь Федорченко.

Після проголошення гетьманом Скоропадським 14 листопада 1918 року своєї грамоти про бажання скасувати незалежність України і ввійти у федерацію з небільшовицькою Росією, тобто російськими білогвардійцями, діячі поваленою гетьманом УНР на чолі з Винниченком створили Директорію УНР. Вони прибули 15 листопада 1918 року до Білої Церкви, де розташовувалась частина української армії — Січові Стрільці на чолі з Євгеном Коновальцем і підняли разом з ними повстання проти влади гетьмана 15 — 16 листопада.

Після повалення влади гетьмана Скоропадського Директорією УНР губернські і повітові старости були усунуті від влади, знову були запроваджені посади губернських і повітових комісарів. Губернським комісаром УНР у Київській губернії в грудні 1918 — лютому 1919 року був Зіновій Моргуліс. 6 лютого 1919 року Київ був знову зайнятий військами Радянської Росії.

З лютого по серпень 1919 року на території Київської губернії було встановлено владу Радянської Росії під вивіскою Української Радянської Соціалістичної Республіки. У цей період у сільській місцевості виник значний повстанський рух на чолі з отаманами (Зелений, Струк, Соколовський) та інші, який боровся проти насильницького вилучення хліба та іншого продовольства (продрозверстки) російськими більшовиками в українських селян.

У серпні — жовтні 1919 року значна частина Київщини була звільнена об'єднаними військами УНР і ЗУНР. Однак після наступу військ Збройних сил Півдня Росії генерала Денікіна з 31 серпня по 16 грудня 1919 року Київ був під їх владою. 24 вересня 1919 р. денікінці захопили у військ УНР м.Умань.

У грудні 1919 — січні 1920 року на території Київської губернії знову встановилася радянська влада Радянської Росії.

Останній раз на Київщині була влада УНР в травні — червні 1920 року коли вона діяла в спілці з Польщею. Тоді губернським комісаром УНР був Борис Преснухін.

12 червня 1920 року місто Київ було зайняте військами Південно-Західного фронту Радянської Росії.

Київська губернія в УСРР (1919—1925 роки) З 1846 року до революції в Росії у 1917 році Київська губернія складалася з 12 повітів: Бердичівського, Васильківського, Звенигородського, Канівського, Київського, Липовецького, Радомисльського, Сквирського, Таращанського, Уманського, Черкаського та Чигиринського.Список поселень Київщини (1924) // Вид. газети «Вісник Київ. губвиконкому» — сторінка 16

До районування 1923 року З початку революції і до районування 1923 року радянською владою було внесено такі зміни у повітовому складі губернії:

Центр Васильківського повіту було переведено до містечка Білої Церкви, яке отримало статус міста, а повіт перейменовано на Білоцерківський. Місто Васильків стало заштатним. Центр Чигиринського повіту у 1920 році було переведено до містечка Кам'янки, яке отримало статус міста. Водночас назва повіту не змінилися, а місто Чигирин стало заштатним. Повітовий центр Канівського повіту за період від другої половини 1920 року до 1922 року переводився до великих містечок повіту Корсуня та Богуслава, які так отримали статус міст. Під час районування у 1923 році повітовий центр містився у Богуславі, а повіт називався Богуславським. На початку 1919 року шляхом виділення волостей північно-східної частини Радомисльського повіту було утворено Чорнобильський повіт із центром у містечку Чорнобиль, що отримало статус міста. З 1920 по 1922 роки Черкаський та Чигиринський повіти входили до новоутвореної Кременчуцької губернії.Декрет ВУЦВК № 463 від 30 липня 1920 «Об образовании Кременчугской губернии»Постанова ВУЦВК № 655 від 21 жовтня 1922 «Про адміністративно-теріторіяльний поділ УСРР» 27 квітня 1921 року до Київської губернії було приєднано Переяславський повіт зі складу Полтавської губернії.Постановление ВУЦИК от 27.04.1921 о включении Переяславского уезда в состав Киевской губернии

Також у той час змінювалися межі волостей усередині повітів, водночас повітові межі (окрім Радомисльського повіту) не змінювалися.

Після районування У 1923 році в УСРР було проведено районування і скасовано повітовий та волосний поділ. На цей час у губернії було 14 повітів, 247 волостей, замість яких було утворено 7 округ та 112 районів. Новими округами стали: Київська, Білоцерківська, Бердичівська, Малинська, Уманська, Шевченківська (Корсунська) та Черкаська.

Також було змінено межі губернії наступним чином.

Від Київської губернії відійшли: до Подільської губернії: Вахнівська, Малочорнятинська, Староприлуцька волості Бердичівського повіту; Дашівська та Юрковецька волості Липовецького повіту; до Катеринославської губернії: Колебарська та Подорожнянська волості Чигиринського повіту; до Полтавської губернії: Березанська, Війтівська, Дем'янецька, Лехнівська, Переяславська (з містом Переяславом), Помокельська, Студенівська, Ташанська та Хоцківська волості Переяславського повіту.

До Київської губернії були прилучені: Броварська, Гоголівська, Жукинська, Микільсько-Слобідська та Семиполківська волості Остерського повіту Чернігівської губернії; Севастянівська волость Гайсинського повіту Подільської губернії; села Андріївка та Виноградівка Єлисаветградського повіту Одеської губернії.