Оксана Леонтіївна Жникру́п (31 січня 1931, Чита — 13 січня 1993, Київ) — українська скульпторка-фарфористка, член Спілки радянських художників України з 1966 року. Дружина скульптора Владислава Щербини.
Життєпис Народилася 31 січня 1931 року в місті Читі (нині Росія). Упродовж 1947—1952 років навчалася на скульптурному відділенні Одеського художнього училища, була ученицею Мирона Кіпніса.
Протягом 1952—1954 років працювала на Баранівському фарфоровому заводі; у 1954—1986 роках — на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі.
Мешкала в Києві, в будинку на провулку Філатова, № 3/1, квартира № 47. Померла у Києві 13 січня 1993 року.
Творчість Працювала в галузі декоративної скульптури. Серед робіт:
«Попелюшка» (1952); «Царівна-Лебідь» (1953); «Танець із віялом» (1953); «Індійський танець» (1954); «Іспанський танець» (1954); «Корейський танець» (1954); «Царівна-Лебідь з шулікою» (1956); «Індіанка» (1956); «Чоловічок з нігтик» (1956); «Свято жнив» (1957, у співавторстві з Григорієм Молдаваном); «Снігуронька» (1959); «Крихітка-хаврошечка» (1960); «Матрьошка» (1960); «Любить — не любить» (1960); «Дебют» (1963); «Берізка» (1963); «Купальниця» (1963); «Ярославна» (1964); «Па-де-де» (1964); «Біля води» (1964); «Сумна» (1964); «Барині-сударині» (1965); «Назар Стодоля» (1965); «Балерини» (1965); «Українська карусель» (1965); «Червоноармієць з дитиною» (1966); серія «Цирк» (1967); «Ординарець» (1967); «Біля самовара» (1968); «Холодно» (1968); «Делегатка» (1969); «Хімік» (1969); «Лікар» (1969); «Учителька» (1969); «Вишивальниця» (1971); «Рушничок» (1971); «Лікнеп» (1972); «Кармен» (1974); «Барабанщик» (1977); «Ранок» (1980); «Пастушка і трубочист» (1982); серія «Пані добродійка» (1986). </div> Брала участь у республіканських виставках з 1960 року, всесоюзних та зарубіжних — з 1959 року. Її роботи експонувалися в Угорщині, Польщі, Франції і Ефіопії у 1960 році, Сирії у 1962 році, Німецькій Демократичній Республіці у 1963 році, Греції, Сполучених Штатах Америки і Югославії у 1964 році та на Всесвітній виставці у Монреалі у 1967 році.
Окремі вироби скульпторки зберігаються в Національному музеї декоративного мистецтва України у Києві.
Вшанування У 2024 році вийшло науково-популярне видання «Жникруп Оксана. Мистецтво порцеляни. Образ крізь простір і час» (українською та англійською мовами). Автори колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк та директорка музею «Київський фарфор», психологиня, дослідниця українського фарфору Тетяна СазоноваКнига «Оксана Жникруп. Мистецтво порцеляни» / Київська порцеляна.Вийшла книга про українську скульпторку Оксану Жникруп «Мистецтво порцеляни. Образ крізь простір і час» / divoche.media. 4 липня 2024..
Примітки
Література Щербак В. Сучасний український фарфор.// Українське мистецтвознавство. Республіканський міжвідомчий збірник. — К.: Наукова думка, 1968. — вип.2. — С. 135—146; Жникруп Оксана Леонтіївна // ; Жникруп Оксана Леонтіївна // ; Жникруп, Оксана Леонтьевна // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь в 6-ти томах. Том 4, книга 1. Моска. Искусство. 1983, С.129 ;
Школьна О. В. Київський художній фарфор ХХ століття. — К.: День печати, 2011; Корусь О. Твори київської скульпторки-фарфористки Оксани Жникруп у колекції Національного музею українського народного декоративного мистецтва. Науковий вісник Національного музею історії України, (3), 443—449.