Те́йчі () — природний заповідник, розташований на сході Латвії. Заснований 26 травня 1982 року, він є п'ятим за рахунком і найбільшим заповідником у країніЗаповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники Прибалтики и Белоруссии. — С. 186—188. . Його площа становить 19 779 га. З 1995 року за рішенням Рамсарської конвенції заповідник включений до списку водно-болотних угідь міжнародного значення, в 2004 році його також включили до європейської мережі природоохоронних територій Natura 2000. Керівництво заповідником здійснює регіональне управління Латгалії.
Тейчі створений задля охорони найбільших у Латвії болотно-лісових угідь, не змінених діяльністю людини. Центральне місце серед них посідає комплекс верхових боліт, типових для східної Балтії. Окрім ландшафтів, екосистеми природного заповідника Тейчі цінні своєю флорою та фауною. На його теренах зростає 688 видів рослин, включно із 20 рідкісними. В межах заповідної території знайдено 3141 вид тварин, з яких ссавці складають 60 % латвійської теріофауни, а птахи — 42 % національної орнітофауниЗаповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники Прибалтики и Белоруссии. — С. 191—197. . Особливе значення болота заповідника набувають під час сезонних міграцій птахів. В цей час на них зупиняються для годівлі та відпочинку великі зграї сірих журавлів (до 1500 особин) та гусок (до 8000 особин). З осілих видів у заповіднику існує велика популяція глушця.
Історія Перші наукові експедиції на землі сучасного заповідника Тейчі відбулися у 1950-х роках. Тоді були здійснені дослідження різних напрямків, але кількість зібраного матеріалу виявилась недостатньою, аби можна було оцінити природоохоронну значимість цієї території. Наприкінці 1970-х років працівниками Інституту біології Латвійської РСР на болоті Тейчі досліджувалась орнітофауна. Результати саме цієї роботи показали, наскільки досліджуваний регіон важливий для збереження біологічного різноманіття, зокрема, популяцій перелітних птахів. За висновками, зробленими науковцями інституту, 26 травня 1982 року ці землі отримали статус природного заповідника. Його назва походить від назви болота Тейчі, що становить ядро заповідної території.
Клімат
Оскільки природний заповідник Тейчі розташований на сході країни, його клімат більш континентальний в порівнянні з приморськими регіонами. Середньорічна температура січня тут становить -6,5 °C, середньорічна температура червня складає 17 °C, при цьому розбіжності між найнижчою та найвищою температурами цих місяців також значні (відповідно, -40 °C та 30 °C). Тривалість вегетаційного періоду в цьому регіоні оцінюють у 180—185 днів, з яких 130—145 припадають на безморозний період.
В середньому за рік тут випадає 580—620 мм опадів, які відіграють дуже велику роль у підтриманні гідрологічного режиму верхових боліт. Влітку, коли кількість опадів незначна, рівень ґрунтових вод знижується, а верхній шар торфу на болоті пересихає. Як наслідок, падає рівень води у навколишніх озерах та річках. Взимку середня висота снігового покриву на болоті Тейчі складає 25 см.
Географія та гідрологія Природний заповідник Тейчі розташований на сході Латвії, в історичному регіоні, називаному Латгалією. З огляду на великі розміри, його терени охоплюють частини відразу трьох адміністративних одиниць — Мадонського, Вараклянського та Крустпілського країв.
Заповідник лежить на Східно-Латвійській низовині, приналежній до геоморфологічного району Середньодаугавської низовини. Власне болото Тейчі утворилося в западині посеред неї. Його поява є класичним прикладом болотоутворення в помірній зоні. Близько 7-10 тисяч років тому у післяльдовиковий період, коли у цій місцевості панував субарктичний клімат, неглибока, але широка западина заповнилась талими водами льодовика, про що свідчить шар арктичних мохів, знайдений на мінеральному дні болота, утвореному глинами й пісками. В атлантичний період (5-7 тисяч років тому) клімат став теплішим та вологішим і давнє озеро в низині почало заростати. Так на дні болота з'явився півметровий шар сапропелю. Згодом на ньому утворилися шари торфу завтовшки від 3,5 до 9,5 м. Таким чином озеро перетворилося на сучасне болото — багнисте, із багатьма трясовинами. Наразі його поверхня розташована на висоті 97-113 м над рівнем моря.
Втім, поверхня болота Тейчі, хоча й має рівний рельєф, але не є однорідною. По ній розкидані численні озера, розташовані над тими ділянками болотного дна, які є найглибшими і не встигли повністю вкритися торфом. Загальна площа цих водойм складає 393 га, причому 16 озер мають площу водного дзеркала понад 5 га. Зокрема, найбільшими з них є озера Куртавас, Пієслайста, Ваболє, Міндаугас, Лієпсалас, Мурмастієнас, Сілду, Толкаяс, Сіксала, Іслієнас. Вода озер бідна на оксид магнію, але містить багато органічних речовин. Через це вона дуже м'яка та має коричневий колір. Як правило, на болотних озерах мало островів, виняток становить лише озеро Ваболє, на якому їх аж 106. Це озеро швидко заростає болотяними травами, так що в майбутньому ці острови, ймовірно, зіллються із суходолом. Загалом, процес евтрофікації зачіпає усі водойми заповідника, спричинений не тільки природними причинами, а й людською діяльністю, в першу чергу, осушенням навколишніх територій. Внаслідок цього за останні десятиліття площа озер зменшилась, а площа луків збільшилась.
З деяких болотних озер витікають маленькі річки (Тейчупе, Іслієнас, Ваболє тощо). Серед них виділяється річка Акла. Вона витікає із трясовини, за кілька кілометрів вже має річище завширшки 2 м (і таку ж глибину), але так само швидко щезає в нетрях низинного болота посеред верболозу. Таким чином, великих водних артерій в межах заповідника Тейчі немає.
Флора
За геоботанічним районуванням терени природного заповідника Тейчі належать до Прибалтийсько-Білоруської підпровінції Північно-Європейської провінції Євразійської тайгової області Голарктики. Цьому регіону притаманні осяжні болота й лісові масиви. Зональними типами лісової рослинності тут є широколистяно-ялинові та складні ялинові ліси. Загалом у межах заповідника описано 688 видів рослин, в тому числі 37 (за іншими відомостями 212) видів мохів, 34 види лишайників, 20 видів папоротей і 522 види вищих судинних рослинЗаповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники Прибалтики и Белоруссии. — С. 189—190. .
За площею найпоширенішим біотопом заповідника є верхові болота, значно менше розповсюджені низинні та перехідні болота, ліси (3952 га), чагарникові зарості, озера (393 га) та луки (153 га).
Рослинний покрив боліт відносно бідний і налічує 43 види рослин. Йому притаманна одноманітність, але неоднорідність. Так, поверхня болота Тейчі вкрита суцільним килимом мохів, але різні їх види формують різні рослинні угруповання, що займають окремі ділянки і складаються в середньому з 12-15 видів кожний. Наприклад, у центрі болота на пологих, щільних купинах панують сфагнуми червонуватий, магелланський, бурий із домішками болотяних трав — пухівки піхвової, шейхцерії болотної, андромеди ряснолистої. Зрідка на цьому тлі можна побачити пригнічені деревця сосни звичайної. Цей осередок з усіх боків оточує смуга трясовин із високими купинами, що утворюють мікрорельєф. Тут суцільні зарості формує бобівник трилистий, поміж яким зростають верес звичайний, журавлина, осока багнова. Наступною зоною є смуга, складена з невисоких гряд і купин і поцяткована мережею озер. Найбільш помітними рослинами в цій місцевості є сфагнум магелланський (на суходолі) та образки болотні (на мілководдях озер). Окрім образків, що під час цвітіння вкривають прибережжя озер білим килимом великих квітів, окраси водоймам додають менш численні види: півники болотні, що здіймаються біля берега жовтими куртинами, латаття біле та сніжно-біле, чиї витончені зірчасті квіти плавають на поверхні води.
Деякі види рослин не приурочені до якоїсь однієї вузької зони, а поширені по усіх відкритих просторах боліт. До таких належать торф'яниця чашечкова, білозір болотний, морошка, круглолиста й англійська росички. Слід зазначити, що ягідні чагарнички, такі як журавлина та морошка, щороку дають рясний урожай.
Периферія болота Тейчі розташована нижче, ніж його центральна, верхова, частина. Типологічно вона належить до перехідних боліт і має відповідний флористичний склад. Тут зовнішній вигляд місцевості формують деревні породи. У першому ярусі панують сосна звичайна і береза пухнаста, а підлісок утворюють крушина ламка та різні види верби. Проте, на справжній ліс ця зона не схожа. Через надмірне зволоження умови росту для рослин тут несприятливі, тому дерева утворюють негустий і відносно невисокий деревостан. У проміжках між ними можна помітити звичайний для боліт сфагновий покрив, лише замість трав домішками тут слугують чагарнички: лохина, багно звичайне, брусниця, водянка. Крім того, на перехідному болоті поширений один лісовий вид мохів — зозулин льон звичайний.
Справжні ліси, що оточують болото Тейчі на кордонах заповідника, хоча й займають невеликі площі, вирізняються багатством рослинності. З дерев тут переважають ялина європейська, чорна та сіра вільхи, береза пухнаста, осика. У підліску зростають ліщина звичайна, чорниця, вовче лико звичайне, черемха звичайна. У трав'яному покриві переважають папороті, подекуди — плауни колючий і булавоподібний; навесні та початку літа землю прикрашають численні та яскраві квіти калюжниці болотної, печіночниці звичайної, анемони жовтецевої та дібровної. На найбільш підвищених і сухих ділянках лісів можна віднайти зеленицю сплюснуту, орлики звичайні, зимолюбку зонтичну, мучницю звичайну.
Маленькі клаптики луків губляться серед ландшафтів природного заповідника Тейчі, але тільки у цих біотопах трапляються рідкісні й привабливі рослини — косарики черепитчасті, що є дикими родичами садових косариків, та запашна орхідея любка дволиста. Ще один об'єкт охорони — береза карликова — зростає на болоті повсюдно, хоча і в невеликих кількостях. Разом із водянкою вона є реліктом післяльодовикової доби.
Фауна Реліктове походження болота Тейчі в порівнянні з навколишніми ландшафтами, що сформувалися вже за сучасної доби, обумовлює різноманіття тваринного світу. У заповіднику Тейчі можна віднайти представників різних кліматичних зон: тундри, тайги, мішаних та широколистяних лісів та, навіть, степів. Загалом на його території знайдено 3141 вид тварин, в тому числі 36 видів ссавців, 132 види птахів, 5 видів плазунів, 3 види земноводних, 8-10 видів риб та приблизно 400 видів комах. Майже півсотні з цих видів є рідкісними для Латвії.
Найдрібнішими ссавцями заповідника є мідиці звичайна та мала, які мешкають у лісах. З інших комахоїдних слід згадати європейських їжаків та кротів, але ці тварини приурочені здебільшого до околиць людських поселень. До осель тяжіють також рукокрилі — звичайний вухань та північний пергач, які облаштовуються у льохах та на горищах. І лише такий кажан як водяна нічниця віддає перевагу болотам, де він оселяється у дуплах дерев.
Звичайними гризунами у заповіднику є мишка лучна, житник пасистий та мишак жовтогрудий. Наприкінці 1970-х років в заповідник Тейчі самостійно вселились бобри і утворили тут сталу популяцію. Білий заєць поширений у лісах на півночі охоронюваної території. Сірий заєць трапляється рідко.
Хижаки доволі поширені у заповіднику, проте між ними виникли конкурентні відносини. Спостереження показали, що лисиці витісняють з жител уссурійських єнотів, а ті, в свою чергу, пригнічують популяцію борсуків. Під тиском більшого й агресивнішого візону майже зникла європейська норка; нечисленна й ласиця. Натомість, звичайними є видри, лісові тхори та горностаї, причому усі вони тяжіють до водойм: видри мешкають у річках, що витікають з болотних озер, горностаї полюють на насипах меліоративних каналів, а тхори частіше трапляються коло лісових струмків. Вовки у заповіднику нечисленні, але їхня популяція стала.