Ла́твія ( , ), офіційна назва — Латві́йська Респу́бліка (, ) — держава у Балтійському регіоні Північної Європи. З часу незалежності Латвію називають однією з країн Балтії. Межує з Естонією на півночі, Литвою на півдні, Росією на сході, Білоруссю на південному сході і розділяє морський кордон зі Швецією на заході. Латвія має 1 957 200 мешканців і займає територію 64 589 км2. У країні помірний сезонний клімат. У Балтійському морі помірний клімат, хоча воно має чотири чіткі пори року і сніжні зими. Сільськогосподарські угіддя чергуються із заболоченими місцевостями, озерами (особливо в Латгале) і мішаними (біля морського узбережжя — сосновими) лісами, які є найбільшим природним багатством країни. У річкових долинах і на пагорбах поширені луки.
Після століть перебування під шведською, польською та російською владою, Латвійська Республіка, яка перебувала здебільшого під контролем німецьких аристократів, відколовшись від Російської імперії, оголосила незалежність після Першої світової війни. Після державного перевороту 1934 року в країні встановився авторитарний режим при Карлісі Ульманісі. Латвію було окуповано в 1940 році Радянським Союзом, потім у 1941 році нацистською Німеччиною, згодом в 1944 році знов Радянським Союзом для утворення Латвійської РСР, яка проіснувала наступні 45 років.
Мирна співоча революція, починаючи з 1987 року, закликала до емансипації Балтії від радянської влади та засудження незаконної окупації комуністичним режимом. Революція завершилась Декларацією про відновлення незалежності Латвійської Республіки 4 травня 1990 року та відновленням фактичної незалежності 21 серпня 1991 року21 серпня 1991, після радянської спроби державного перевороту Верховна Рада прийняла конституційний закон «Про державність Латвійської Республіки», визнавши статтю 5 Декларації недійсною, тим самим завершивши перехідний період і відновивши фактичну незалежність..
Латвія є демократичною суверенною державою, парламентською республікою. Державна мова — латиська. Країна поділена на 119 адміністративних поділів, з них 110 — муніципалітети, дев'ять — міста. Латиші та ліви — корінне населення Латвії. Латиська та литовська — єдині балтійські мови, які збереглися до нашого часу. Панівна конфесія — євангелісти-лютерани. Російська меншина переважно сповідує православ'я.
Латвія — розвинена економіка з високим рівнем доходів і займає 39-те місце в індексі людського розвитку. Країна займає доволі високі місця в індексах громадянських свобод, свободи преси, свободи Інтернету, демократичного управління, якості життя та спокою. Латвія є членом Європейського Союзу, Єврозони, НАТО, Ради Європи, Організації Об'єднаних Націй, Ради країн Балтійського моря, МВФ, ПІБ, ОЕСР, ОБСЄ та СОТ. Країна стала повноправним членом Єврозони почавши використовувати євро як свою валюту 1 січня 2014 року, замінивши латвійські лати.
Етимологія Назва Latvija походить від назви давніх латгальців, одного з чотирьох індоєвропейських балтійських племен (поряд із куршами, селонами та земгалами), які складали етнічне ядро сучасних латвійців разом із фінськими лівами. Генріх Латвійський придумав латинізацію назв країни Lettigallia та Lethia. Терміни надихали варіації назви країни в романських мовах від Летонії та в декількох германських мовах від Летландії.
Природа
Латвія розташована на крайньому заході Східної-Європейської рівнини. Більша частина території Латвії — моренна горбиста рівнина з висотами 200—300 м над р. м. Рельєф країни — це лісиста низина, болота, озера; 472 км берегової лінії. Найвища точка — гора Гайзінькалнс (у Ліфляндії) має висоту 312 м над р. м.
На півночі межує з Естонією (загальний кордон — 339 км), на сході — з Росією (217 км), на півдні — з Білоруссю (141 км) і Литвою (453 км). На заході омивається Балтійським морем.
Геологія
Геологічна будова Латвії характеризується класичним двоярусним ваіантом, характерним для північено-західної частини Східноєвропейської платформи.
Нижній ярус — це кристалічний докембрійський фундамент, складений гранітами, гнейсами та амфіболітами, віком понад 1,5–1,8 млрд років. Він занурений на глибину від 300 м на сході до майже 2000 м на південному заході країни (у межах Балтійської синеклізи).
Верхній ярус представлений потужним осадовим чохлом, що формувався від протерозою до кайнозою. Найважливішу роль відіграють породи девонського періоду (палеозой), які оголюються в долинах річок (наприклад, у долині річки Гауя). Це мальовничі червоні та жовті пісковики, глини й доломіти, сформовані в давніх морських та дельтових умовах близько 350—400 млн років тому.
Сучасний рельєф Латвії повністю сформований діяльністю плейстоценових льодовиків. Внаслідок декількох фаз зледеніння поверхня країни вкрита товщею моренних суглинків, зандрових пісків та флювіогляціальних відкладів завтовшки від десятків до 100—200 м. Льодовики утворили горбисті височини (Відземська, Латгальська), а також прибережні низовини уздовж Балтійського моря та Ризької затоки з вираженими системами піщаних дюн.
Рельєф
Рельєф Латвії є класичним прикладом східноєвропейського моренно-рівнинного ландшафту, сформованого внаслідок відступу Валдайського (Вюрмського) покривного льодовика. Країна розташована на західному краю Східноєвропейської рівнини, і її поверхня являє собою чергування пласких та хвилястих низовин із піднятими моренними височинами. Середня висота поверхні становить 87 м над рівнем моря.
Близько 57 % території займають низовини. Найбільшою з них є Приморська низовина, яка простягається вузькою смугою вздовж усього узбережжя Балтійського моря та Ризької затоки. Вона утворена піщаними відкладами прадавніх балтійських морських басейнів і характеризується широкими пляжами, дюнними пасмами та прибережними лагунними озерами (наприклад, Енгуре, Бабітес). У центрі країни розташована Земгальська рівнина — плоска і надзвичайно родюча озерно-алювіальна низовина.
Височини займають близько 43 % території та утворюють геологічний каркас країни. На заході розташована Курземська височина, на півночі — Відземська. Найбільш піднятою та розчленованою є Відземська височина у центрально-східній частині Латвії. Вона складається з пагорбів, куполів, камових терас та глибоких улоговин. Саме тут розташована найвища точка Латвії — гора Гайзінькалнс (312 м).
На південному сході піднімається Латгальська височина, для якої притаманний так званий «озерно-пагорбистий» рельєф: сотні моренних пагорбів чергуються з численними міжгірськими озерами (зокрема, Разнас) та звивистими річковими долинами, найбільшою з яких є долина річки Даугава.
Клімат
Клімат Латвії має перехідний характер — від помірно-морського на узбережжі Балтійського моря до помірно-континентального у східних районах країни. Географічне положення Латвії на межі морських та сухопутних повітряних мас обумовлює високу мінливість погоди, значну хмарність та високий рівень вологості.
Зима м'яка на заході та відчутно холодніша на сході. Середня температура січня на узбережжі Курземе (наприклад, у Лієпаї) становить близько ‒1—2 °C, тоді як на східній Відземській височині вона опускається до ‒6—8 °C, іноді різко знижується до ‒40 °С. Сніговий покрив утворюється в грудні й тримається від 80 днів на заході до 120 днів на сході.
Літо помірно тепле й коротке. Пересічна температура липня коливається від +16 до +18 °C на узбережжі до +19 °C на південному сході. У найспекотніші дні температура може перевищувати +30 °C.
Річна норма опадів становить від 600 мм на центральних низовинах до 800 мм на височинах. Більша частина опадів випадає у вигляді дощів у другій половині літа та восени. Для прибережних районів характерні часті тумани та сильні осінньо-зимові вітри.
Внутрішні й прибережні води
Латвія має винятково багату гідрографічну мережу (басейн Балтійського моря): понад 12500 річок та 2256 озер, площа яких перевищує 0,01 км². Головною річковою артерією є Даугава (Західна Двіна) (загальна довжина 1020 км, у межах Латвії — 352 км, площа басейну в країні 27 тис км²), яка перетинає Латвію з південного сходу на північний захід і впадає в Ризьку затоку. Серед інших значних річок — Гауя (452 км, повністю в межах Латвії) з її мальовничою каньйоноподібною долиною в пісковиках, Вента (загальна довжина 346 км, у Латвії — 178 км), на якій розташований найширший водоспад Європи (Вентас-Румба, близько 249 м) та Лієлупе (119 км, утворюється злиттям Мемеле та Муси). Річки мають рівнинний характер, снігово-дощове живлення та високі весняні повені.
У Латвії понад 2250 озер, вони охоплюють близько 1,5 % території країни. Більшість мають льодовикове походження. Найбільшими за площею є Лубанс та Резнас, а найглибшим — Дрідзис. Лубанс — найбільше озеро країни за площею (80,7 км²). Це мілководна водойма, рівень якої регулюється шлюзами. Резнас — друге за площею озеро (57,6 км²), яке за об'ємом води є найбільшим у Латвії. Воно розташоване в Латгалії і часто називається «Латгальським морем». Ежезерс (площа 9,9 км²) — відоме унікальною кількістю островів (понад 30). Дрідзіс (площа 7,5 км²) — найглибше озеро Балтії (максимальна глибина 65,1 м).
Найбільші водосховища Латвії побудовані на річці Даугава для потреб каскаду ГЕС: Плявінське водосховище (площа 35 км², об'єм 0,5 км³) — найпотужніша гідроелектростанція Балтії; Ризьке водосховище (площа 42,3 км²), розташоване безпосередньо вище Риги; Кегумське водосховище (площа 24,9 км²).
Болота займають близько 6,4 % території Латвії (понад 4 км²). Близько 70 % із них є недоторканими природними системами (70 % — верхові болота). Найбільшим є болотний масив Тірельпурвс та комплекс Тейчі, площа якого становить 195,8 км² (найбільший низинно-верховий заповідний болотний масив у Балтії).Також відоме верхове болото Кемері (площа понад 60 км²).
Прибережні води Латвії належать до Балтійського моря та його напівзамкненої частини — Ризької затоки. Берегова лінія протяжністю близько 500 км є переважно рівною, з піщаними пляжами, дюнами та прибережними лагунами. Солоність прибережних вод низька (4—6 ‰), що зумовлено потужним стоком річок. Ризька затока є мілководною і в холодні зими може повністю замерзати. Відкрите узбережжя Балтики біля Вентспілса та Лієпаї зазнає динамічного впливу заторних процесів та вітрових хвилювань.
Ґрунти
Ґрунтовий покрив Латвії сформувався в умовах помірно-континентального вологого клімату на пухких четвертинних відкладах льодовикового та водно-льодовикового походження.
Найпоширенішими є дерново-підзолисті та підзолисті ґрунти, які займають понад половину території країни. Вони характеризуються підвищеною кислотністю, низьким вмістом фосфору та вимагають внесення добрив. У лісових масивах поширені заболочені глейові ґрунти.
Найбільш родючі ґрунти — дерново-карбонатні — розташовані в Земгальській рівнині. Вони утворилися на карбонатних моренних суглинках і є основними районами вирощування пшениці та ріпаку. Значну площу (близько 10 %) займають також торф'яно-болотні ґрунти.
Рослинний світ
Флора
Рослинний світ Латвії сформований під впливом помірно-вологого морського клімату та акумулятивного льодовикового рельєфу. Загальна кількість дикорослих видів рослин, мохів та грибів у країні перевищує 5300. Вищі судинні рослини налічують 1680 видів (із яких близько 50 — папоротеподібні), мохоподібні представлені близько 560 видами, а лишайники — понад 490 видами. Таксономічне багатство нижчих рослин доповнюють близько 2680 видів водоростей та понад 4000 видів макроміцетів й мікроміцетів.
Через відсутність високих гірських масивів та ізольованих бар'єрів строго ендемічних видів вищого рангу в Латвії мало, проте присутні балтійські мікроендемічні таксони (підвиди) родів нечуйвітер (Hieracium) і кульбаба (Taraxacum).
Суттєве значення мають післяльодовикові релікти. Серед аркто-альпійських та бореальних реліктів флори виділяються береза карликова (Betula nana), верес хрестолистий (Erica tetralix), восковуха звичайна (Myrica gale), ломикамінь болотяний (Saxifraga hirculus), а також верба чорнична (Salix myrtilloides).