Кенозис ( — спустошення, виснаження; — порожнеча) — християнський богословський термін, що означає Божественне самоприниження Христа через прийняття людської природи аж до вільного хресного страждання і смерті. Термін взятий з : «Принизив [εκένωσεν] Себе Самого, прийнявши образ раба...»
Кенозис в христології Кенозис являє собою концепцію, яка розуміє «приниження» власної волі і всебічний послух досконалій волі Бога. Саме так пояснюється втілення Христа і саме так здійснюється його наслідування. У своїй роботі «Темна ніч душі» теолог-містик Іван Хреста показав процес уподібнення християнина «іконі» Христа (пор. «Створімо людину за образом [ LXX ) ] Нашим»). Дана доктрина прагне пояснити те, що Бог, який перебуває над часом і простором, втілився у часі і просторі: Син Божий зрікся Своїх Божественних властивостей для того, щоб прийняти людську природу. Зокрема, Він не міг би стати воістину людиною, маючи такі Божественні якості, як всевідання, всемогутність, а також вічність, нескінченність і незмінність. Це було зроблено лише тимчасово, до Вознесіння. У показано, що Ісус добровільно прийняв образ раба, приховавши Свою Божественну славу (яка, тим не менш, з'явилася незадовго до Голгофских страждань під час Преображення Господнього). Кенотина христологія ґрунтується на кількох місцях Писання, де: Ісус говорить, що Він не благий, бо благ тільки Бог-Отець (, , ); сказано, що Ісус не знав часу Свого Другого Пришестя, тобто не був всюдисущим (, ); Христос прийшов не для того, щоб Йому служили, але щоб послужити багатьом ().
Ідея кенозису в православ'ї В православ'ї ідея кенозису відноситься скоріше не до христології, а до пневматології. Крім того, у даному контексті особливого значення набуває ще одне поняття — теозис, або обоження, освячення благодаттю людини, яка таким чином також бере участь в спасінні. Слід розрізняти, однак, теозис і ставання Самим Богом (що, по суті, було б пантеїзмом). Теозис — це уподібнення Богу, єднання з Ним за допомогою благодаті. У свою чергу, кенозис є зречення себе яке натомість наповнює людину Божественною благодаттю і з'єднує з Богом.
Отже, Христове самоприниження — найпрекрасніший вияв любові (). Коли Христос прийшов у цей грішний світ, Він не мав багатства і слави (), піддався глузуванням, спокусам і випробуванням (, ), переносив страждання по людській природі (), у всьому уподібнившись людині крім гріха (), був покинутий Богом (), був засуджений як злочинець, що перетерпів смерть і поховання (), взявши на Себе наші гріхи () і відновивши людську природу для оновленої життя з Богом (). Так і християни, бажаючи жити за Євангелієм, відрікаються себе і несуть хрест свій з радістю (), не захоплюючись благами світу цього, привілеями, багатством, задоволеннями.
Все це наочно виразилося в досить жорстких і строгих вимогах у православ'ї які закликають до покаяння і благочестивого способу життя (пустельництво та ін). Кенотичний характер руського православ'я ознаменувався появою перших руських святих — Бориса і Гліба — як страстотерпців і мучеників за віру, тобто саме як кенотичних наслідувачів Христа.
У сфері моралі і благочестивого способу життя вчені ченці безпосередньо продовжили святоотцівську і давньоруську традицію, розвинувши її через апостольський заповіт «розп'яття світом» () і затвердивши вільний від будь-якого зовнішнього, матеріального тиску стиль поведінки, який передбачав постійну смиренно-безстрашну готовність постраждати за православну віру, тобто мужність і жертовність, яку мали християни перших століть.
Социніани, Христадельфіанці та інші унітарії вважають, що фраза «але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба», відноситься до життя Ісуса Христа, а не до його народження. Таким чином, кенозис (приниження) є прикладом для християнT.J. Barling The Letter to the Philippians CMPA Birmingham 1957, p.46-47. Див. також Православ'я Христологія Зішестя в пекло Посилання Кеносис // Українська Релігієзнавча Енциклопедія Эссе о кенозисе (на англ. яз.) Калитин П. Кенозис// Словарь русской цивилизации Библия с параллельными местами на нескольких языках
Примітки