Російська імператорська гвардія, або Лейбгвардія ( від — сторожа, охорона) — добірна превілейована частина збройних сил Російської імперії.
Гвардійські формування в силу свого привілейованого статусу й близькості до імператора відігравали вирішальну роль в палацових переворотах XVIII століття; основною силою перевороту, який привів до влади Елисавету, була гренадерська чота Лейбгвардії Преображенського полку, Катерину II — Ізмайловський і Семенівський лейбгвардії полк, а більшість учасників заколоту, який закінчився вбивством Павла I, були гвардійськими офіцерами або (зокрема, в заколоті брали участь командири Семеновського, і Преображенського полків).
Від 1800 року в гвардії затвердилася система шефів полків (почесних командирів). Шефами ряду гвардійських полків були призначені імператор, імператриця й великі князі. Так, імператор був шефом полків Преображенського, , Павловського, 1-й стрілецький Його Величності лейбгвардії полк і 4-го стрілецького, Кірасирського Його Величності й Кінногвардійського полків, імператриця — шефом кавалергардів і Кірасирського Її Величності полку і так далі. Шефи полків отримували привілеї носити мундир «підпорядкованого» їм полку, при цьому виготовлялись спеціальні мундири для імператриць, князівень.
Зі збільшенням кількості формувань в гвардії від 1813 року вона розділилась на «стару» і «молоду».
Гвардія була окремим формуванням і відповідна мала привілейоване положення в порівнянні з армійськими частинами Російської імператорської армії, флотом і так далі, за можливістю вислуги: на 1883 рік армійському офіцеру потребувалось 30 років, щоб дослужитися до чину полковника (що було не реально), гвардійському — від 15 до 18 років, в той же час в трьох найбільш привілейованих гвардіських полках — 10 років.
До кінця XIX століття гвардійське офіцерство складалося в основному з спадкових дворян: в гвардійській кавалерії 96,3 %, в гвардійській піхоті 90,5 %. В той же час в армійській піхоті дворянами було лише 39,6 % офіцерів. Суворо контролювались шлюби гвардійських офіцерів: шлюб з донькою купця, банкіра, біржовика, нехай і з багатотисячним приданим, мала наслідком виключення з гвардійського полку.
На початку Першої світової війни Російська імператорська гвардія була зведена в чотири гвардійські піхотні дивізії, дві гвардійські кавалерійські дивізії й ряд окремих гвардійських частин і підрозділів рівня полк — батальйон (дивізіон) — чота, і командував нею генерал-ад'ютант, головнокомандувач військами гвардії й Петроградського військового округу, Генерал від кавалерії Великий князь Миколай Миколайович.
За Петра І Попередником російської гвардії стали потішні війська Петра I, які навчалися «». Першим російським гвардійцем вважається , який першим записався до потішних в 1683 році.
Від 1692 року потішні були зведені в 3-й Московський виборний полк під командою (вже з розділенням на два полки: Преображенський і Семенівський). В 1700 році обидва ці полки стали називатися Лейбгвардійськими.
У 1700 році в битві під Нарвою два гвардійські полки протягом трьох годин, не дивлячись на загальну паніку й хаос і поранення або сдачу в полон всіх штаб-офіцерів, з безпрецедентною мужністю й стійкістю стримували натиск шведів (що врятувало відступаючу російську армію від повного знищення), за що обер-офіцери цих полків були нагороджені нагрудним офіцерським знаком з написом: «1700, листопада 19» і пальмовими гілками (в шведській армії ці гілки розміщувались тільки на знаках штаб-офіцерів). На знак того, що гвардійці бились «по коліна в крові», Петро I наказав замінити їх панчохи з зелених на червоні.
На початковому етапі Північної війни гвардійські полки використовувалися, як основна ударна сила російської армії: під час , , Нарви (1704), в битвах і Лісною (1708). В 1701—1706 роках російськими гвардійськими полками командував , від 1706 року — князь М. М. Голіцин.
Указом Петра I від 20 серпня 1706 року чинам гвардії надавалася старшість на один щабель вище армійських; за Табелем про ранги (1722 року) ця різниця була збільшена до 2 щаблів.
Петро I використовував гвардійські полки, як особисту охорону, називаючи їх «зберігаючими царськии», а також постійно відряджав гвардійських офіцерів для проведення слідства на рахунок зловживань, контролю судочинства й за дотриманням військових контрактів.
Так, за царевичем Олексієм за кордом був відправлений капітан Преображенського полку, а в 1721 році імператор відрядив навіть солдата Семенівського полку в Київську й Орловську губернії «для спонукання губернаторів, віце-губернаторів, воєвод, камергерів, комісарів й інших правителів до зборів усіляких грошових зборів за 1719, 1720, 1721 і 1722 рока».. Русская гвардия в XVIII—XIX веках. // Вопросы истории, 1983, № 9. — С. 94-105.
Комплектування гвардії
За царювання Петра I гвардія поповнювалася переважно дворянами; тільки після значних втрат у битвах почали допускати в ній переведення з армії й прийняття на службу рекрутів.
Кожний дворянин, який поступав на військову службу, перш ніж стати офіцером армії, повинен був поступити рядовим до одного з гвардійських полків і прослужити в цьому нижньому чині до тих пір, поки государ не затвердит балотування його в офіцери, на чому ґрунтувалося в той час возведення в чинах.
Для підготовки офіцерів в армійські кавалерійські полки в 1721 році сформовано Кроншлотський драгунський полк, якому було наказано складатись з одних дворян і називатися Лейбрегіментом. Полк цей, хоча і слугував підґрунтям для лейбгвардійського кінного, але за Петра не мав тих прав і переваг, якими користувалися полки гвардії.
За Петра I дворяни були зобов'язані перед отриманням офіцерського чину відслужити в гвардії рядовим. З часом багато дворян починають в масовому порядку уникати цього, записуючись на фіктивні рядові посади ще в дитинстві. В деяких випадках дворянина «записували» рядовим до гвардії навіть до його народження, коли ще не було відомо, народиться хлопчик чи дівчинка. Ще в 1744 році Елисавета вказала росписати дворянських недолітків, які мають маєтки, за гвардійськими полками з 12 років, дозволивши їм за малим віком три роки залишатися з батьками за умови навчанню вдома наукам і строю. Мемуарист граф О. Ф. Ланжерон писав, що вельможі або особи, які користуються протекцією, ніде майже не служили в обер-офіцерських чинах: вже в день народження їх записували сержантами до гвардії; в 15—16 років вони офіцери, а живуть вдома; якщо ж знаходяться в Петербурзі, то ледве займаються службою; нарешті, «дослужившись» до капітанів, виходят у відставку бригадирами або в армію полковниками. Гвардійські полки мали від 3 до 4 тисяч надкомплектних сержантів, які наколи не служили.
Важливим кроком стає Жалувана грамота дворянству 1785 року, яка остаточно закріпила виключне положення дворянського стану.
За Катерини І За імператриці Катерині I була заснована кавалергардія, і, крім того, до складу гвардії зараховано Лейбгвардії Московський батальйон, який знаходився в Москві й складався з нездатних до служби чинів гвардійських полків.
За Ганни Іоанівни За імператриці Ганні Іоанівні Лейбрегімент перейменовано на Лейбгвардії Кінний полк, й сформовано новий гвардійський піхотний полк, названий Ізмайловським.
Особливий гвардійський загін брав участь в поході протів турок 1735—39 років.
За Єлизавети Імператриця Єлизавета Петрівна прийняла сама чин полковника всіх гвардійських полків, а гренадерську роту преображенців, які сприяли її сходженню на престол, відрахувала з полку й сформувала особливу роту, назвав її Лейбкомпанією.
За Петра III За імператора Петра III Лейбкомпанія була розформована.
За Катерини II За імператриці Катерині II розпущено Лейбгвардії Московський батальйон, на заміну котрому створена інвалідна команда в Муромі, названа Лейбгвардії Муромською інвалідною командою (1764).
Гвардія брала діяльну участь в російсько-шведській війні.
За Павла I Імператор Павло I посилив гвардійські полки, включивши до їх складу частини військ, які знаходилися при ньому в Гатчині () до його сходження на престол; сформовані були також Лейбгвардії артилерійський батальйон, Лейбгвардії Єгерський батальйон і полки: Лейбгвардії Гусарський (1796) й Лейбгвардії Козацький (1798), а з нездатних до польової служби гвардійських нижніх чинів створено Лейбгвардії Гарнізонний батальйон. Також було скасовано перевагу гвардійських чинів над армійськими.
Імператор Павло І намагається «навести лад» в гвардії й у війську, звільнивши офіцерів, які були зараховані до штабу лише номінально, але роками не з'являлися в частинах. Цей крок (як і багато інших, наприклад введення тілесних покарань для дворян) серйозно утиснув інтереси дворянства, і сприяв поваленню Павла І. До кінця XVIII століття рядові посади в гвардії вже заповнюються в основному рекрутами з податних станів.
За Олександра I За імператора Олександр I з Лейбгвардії Єгерського батальйону сформовано Лейбгвардії Єгерський полк; в 1806 році з найближчих до Петербурга вотчин сформовано Батальйон імператорської міліції, який отримав за відзнаку у війні 1808 року права гвардії; в 1811 році з нього сформовано Лейбгвардії Фінляндський полк. В тому ж році від Преображенського полку відокремлено один батальйон на формування Лейбгвардії Литовського полку, перейменованого в 1817 році на Лейбгвардії Московський, в тому ж 1817 році в Варшаві сформовано полки: Лейбгвардії Литовський і Лейбгвардії Волинський.
В 1810 році засновано Гвардійський екіпаж, а в 1812 році — Лейбгвардії Саперний батальйон.
Окремий гвардійський корпус (1812—1864 року) — 3 квітня 1812 року сформовано Гвардійський корпус, в грудні 1829 року перейменовано на Окремий гвардійський корпус. Від 3 лютого 1844 року до 1856 року командиру Окремого гвардійського корпусу підпорядковано також Гренадерський корпус, штаб корпусу реорганізовано на штаб головнокомандувача Гвардійським і Гренадерським корпусами, з 1849 року — штаб головнокомандувача гвардійськими і Гренадерським корпусами. В 1856 році відновлено штаб Окремого гвардійського корпусу. При штабі корпусу існували комісії: Гвардійська казармова комісія (1820—1836 рр.) і Комісія з ремонтування кавалерії (1843—1860 рр.). Корпус був скасований в серпні 1864 року з введенням положення про військово-окружне управління (реформа Мілютіна). Штаб корпусу перетворено на штаб Військ гвардії і Петербурзького військового округу.
В 1813 році полки ЛейбГренадерський і Павловський за відзнаку приєднані до гвардії, при чому офіцерам надано перевагу одного чину над армійськими; полки ці утворили нову, або Молоду гвардію, на відміну від якої колишні полки називались Старою гвардією. Офіцери молодої гвардії в суспільстві стали називатися гвардіонцями.
В 1809 році сформовані Лейбгвардії Драгунський полк і Лейбгвардії Уланський полк, а в 1814 році — Лейбгвардії Кінно-єгерський полк.
У Варшаві сформовані в 1817 році Лейбгвардії Подольський кірасирський полк і Лейбгвардії Уланський полк Його Величності Цесаревича, а в 1824 році (на правах молодої гвардії) — Лейбгвардії Гродненський гусарський. Крім того, сформовані Лейбгвардії Жандармський півескадрон (1815), Лейбгвардії Кінно-піонерський ескадрон (1819) і Лейбгвардії Інвалідна бригада (1824).
За відзнаки під час віні з французами, до складу молодої гвардії зараховано (1813) Лейбгвардії Кірасирський Його Величності полк. В 1805 році створена Лейбгвардії Кінна артилерія, в 1811 році — Лейбгвардії Артилерійська бригада в 1816 році розділена на 1-шу й 2-гу бригади.
У 1817 році в Варшаві сформована гвардійська батарейна рота, яка 1821 року увійшла до складу зведеної гвардійської і гренадерської артилерійської бригади.