Виборча система 1907 року — система виборів за Положенням про вибори в Державну Думу від 3 червня 1907 року, прийнятому після розпуску II Думи (див. Третьочервневий переворот).
Виборча система використовувалася під час виборів до Державних Дум III і IV скликання. Встановлення цієї виборчої системи збільшило представництво в Думі великих землевласників і заможних городян, а також російського населення по відношенню до національних меншин, що призвело до формування у III і IV Думах проурядової більшості. У той же час, посилилась непропорційність у виборчій системі.
Історія створення виборчого закону 1907 рокуДанный раздел составлен по воспоминаниям П. Ідея про необхідність зміни виборчого законодавства 1906 року, були викликані невдалими (з урядової точки зору) I і II складами депутатів Думи, що виникли в урядових колах в самому кінці 1906 року, відразу ж після того, як пройшли вибори в II Думу, результатом яких виявилося ще більше посилення ролі революційних партійНеобходимо также отметить и инициативы «Объединенного дворянства». Группа членов этой организации подала соответствующую записку царю еще в июле 1906 года, а 27 февраля 1907 года Совет организации постановил приступить к разработке собственного проєкта нового избирательного закона..
Першим з міністрів ініціативу проявив державний контролер П. Х. Шванебах, який виклав свою пропозицію Миколі II під час доповіді 13 січня 1907 року. Ідеї П.Шванебаха полягали в тому, що Дума необхідно розпустити, виборчий закон змінити у вигідному уряду напрямку. Від так, скликання нової Думи було відкладено на рік за умови продовження роботи Державної Ради. Імператор приєднався до ідеї П.Шванебаха і повідомив, що деякі кроки в цьому напрямку вже робляться. Прем'єр-міністр П. А. Столипін відбувся зауваженням про те, що Шванебах «ломиться у відкриті двері». Мабуть, в цей момент у міністерстві внутрішніх справ вже велася робота по складанню нового закону. Однак, як показали подальші події, Столипін вибрав вичікувальну тактику і не робив активних дій аж до кінця весни 1907 року.
Між тим відносини між урядом та II Думою, що відкрилася 20 лютого 1907 року, все більше погіршувалися.
До травня 1907 року товариш (заступник) міністра внутрішніх справ С. Е. Крижанівський склав три варіанти нового виборчого закону. У першому варіанті передбачалося повністю розділити курії землевласників, городян і селян, не об'єднуючи їх у загальних губернських виборчих зборах, а також заснувати особливу курію для євреїв. Другий варіант, як прийнятий, докладно описано в наступних розділах даної статті. Третій варіант передбачав надання вибору членів Думи губернським і повітовим земським зборам. Третій варіант спочатку вважався невдалим і не розглядали всерйозКрыжановский даже не упоминает о нем в своих мемуарах, в отличие от Шванебаха.. Всі варіанти були розроблені ескізно, для обговорення міністрами призначався не повний текст закону, а спрощені схеми і таблиці.
Другий варіант Крижанівський умовно називав «безсоромним». Так звана «безсоромність» полягала в тому, що хоча закон передбачав куріальні вибори та гарантував стале мінімальне представництво куріям селян і робітників, остаточний вибір депутатів з вибірників даних курій належав загальному губернським виборчим зборам, більшість в якому завжди мали землевласники і городяни вищого майнового цензу. Таким чином, селяни і робітники посилали в Думу таких представників, які вибиралися з їх числа поміщиками і багатими городянами.
Засідання уряду, присвячені обговоренню нового виборчого закону, почалися тільки на початку травня 1907 рокуОднако же, Коковцов в своих мемуарах указывает что обсуждение в Совете Министров началось в конце осени — начале зимы 1906 года., коли повна неможливість налагодити співпрацю з Думою була вже цілком очевидною. Наради міністрів проходили у конспіративній обстановці — із залу засідань були усунені всі чиновники канцелярії. Журнали засідань не велись. Обговорення в Раді міністрів виявили поділ позицій — П. Х. Шванебах і міністр фінансів В. Н. Коковцов дотримувалися думки про зміну виборчого закону та річного відстрочення скликання нової Думи. Брати — міністр закордонних справ А. П. Ізвольський і обер-прокурор Святійшого Синоду П. П. Ізвольський вважали, що треба розпустити Думу, а потім діяти по ситуації. Міністр юстиції В. Р. Щегловітов виступав за розпуск Думи і нові вибори за старим законом. П. А. Столипін та інші міністри виступали за розпуск Думи, новий виборчий закон і негайне скликання нової Думи. Так як Рада міністрів не прийшла до єдиного рішення, було запропоновано просити імператора призначити подальші наради у розширеному складі, із залученням авторитетних членів Державної Ради.
20 травня ситуація змінилася. Міністр юстиції уряду оголосив про знаходження при обшуку на квартирі члена Думи Озола документів, що свідчать про групову участь членів Думи — соціал-демократів у проурядовій змовіВ дальнейшем выяснилось, что данный эпизод был провокацией (или сочетался с провокацией) со стороны Охранного отделения, а противоправительственные воззвания, легшие основу обвинения, были составлены полицейским агентом Шорниковой, внедренным в социал-демократическую партию.. Подальший розвиток подій був легко передбачуваним. Очікувався запит уряду в Думу про зняття з підозрюваних депутатів недоторканності, відмова Думи та її подальший розпуск (подальші події точно відповідали даним припущеннями). Стало очевидним, що новий закон повинен бути прийнятий у найкоротший термін.
До подальшого обговорення ситуації були залучені члени Державної Ради, колишні міністри В. Л. Горемикін, А. С. Єрмолов, А. Р. Булигін і М. Р. Акімов. Три наради в розширеному складі пройшли мляво і призвели до невизначених висновків.
В результаті, П. А. Столипін змушений був взяти ініціативу в свої руки і, не чекаючи загального рішення міністрів, запропонувати Миколі II вибір з трьох наявних варіантів нового виборчого закону, вважаючи головною умовою негайне скликання нової Думи. 29 травня Микола II вибрав варіант, який сам автор законопроєкту С. Е. Крижанівський називав «безсоромним». Крижанівський приступив до складання повного тексту закону і зумів написати (по ескізних варіантів) надзвичайно широкий і складний документ за дві доби.
1 червня Державній Думі було пред'явлено вимогу про відсторонення від засідань 55 депутатів і зняття недоторканності з 16 депутатів соціал-демократичної фракції. В ніч з 1 на 2 червня необхідні документи були віддруковані в обстановці підвищеної секретності та вранці 2-го червня відправлені в Петергоф на затвердження Миколі II. Міністри, які зібралися в очікуванні прибуття підписаних указів, обговорювали, як буде доцільніше провести їх в життя — розпустити Думу негайно, або ж дати їй один день для виконання вимог уряду.
Укази прибули від імператора з листом, в якому говорилося: «Я чекав цілий день ваших повідомлень про розпуск проклятої Думи. Але разом з тим серце чуяло, що справа вийде нечисто, а піде в затяжку. Це неприпустимо. Дума повинна завтра, в неділю вранці, бути розпущена. Рішучість і твердість.»
Після цього указ про розпуск Думи і виборчий закон було оприлюднено вранці 3-го червня. Ці події часто описуються як Третьочервневий переворот.
Загальна характеристика виборчої системиДанный раздел является изложением Положения о выборах 1907 года, см. Вибори за Положенням 1907 року були непрямі, не передбачали рівного представництва і повинні були проходити за куріальною системою: основними куріями (офіційно курії іменувалися списками виборців) були: волосна (тобто селянська); землевласницька; 1-я міська (вищий виборчий ценз); 2-я міська (нижчий виборчий ценз); робітнича. Крім цього, в деяких місцевостях були виділені козачі курії, а також розділені курії російських і неросійських виборців. Всередині курій також не існувало норм представництва (стандартної кількості виборців на одного депутата), і кількість депутатів від місцевостей і курій визначалося тільки прикладеним до Положення розкладом.
Вибиралися 442 депутата, з них від Європейської Росії — 403, від Польщі — 10 (у тому числі один від російського населення і один від православного населення), від Кавказького краю — 10 (з них 2 від козаків і 1 від російського населення), від Азіатської Росії (Сибір) — 15 депутатів. Середня Азія не була представлена в Думі взагалі.
Вибори не мали партійного характеру — офіційних партійних списків не існувало, всі кандидати в члени Думи формально були самовисуванцями і не мали зобов'язання приєднатися в Думі до певної фракції.
Етапи виборів Система виборів була багатоступеневою. На першому етапі селяни на волосних сходах обирали уповноважених на повітовий виборчий з'їзд (учасники волосних сходів теж вибиралися по селах, один учасник від десяти дворів; але не спеціально для виборів в Думу, а на всі випадки). Селяни обирали по два уповноважених від кожного волосного сходу. У той же час робітники вибирали уповноважених на губернський виборчий з'їзд, по одному від фабрики з числом працюючих від 50 до 1999, і далі по одному на кожну наступну повну тисячу працюючих. Дрібні землевласники, які не мали майнового цензу, достатнього для участі в повітовому виборчому з'їзді, збиралися на попередній з'їзд, який міг вибрати учасників повітового виборчого з'їзду (стільки, скільки повних земельних цензів становили спільно володіння всіх дрібних землевласників, що з'явилися на попередній з'їзд).
На другому етапі виборів в кожному повіті збиралися роздільні виборчі з'їзди чотирьох курій (всіх, окрім робітничої). Від селян у з'їздах брали участь уповноважені; землевласники та городяни за двома списками були на з'їзди особисто, дрібні землевласники були представлені уповноваженими. У губернському місті збирався виборчий з'їзд робітничої курії.
Виборчі з'їзди обирали виборщиків для участі у губернських виборчих зборах, загальних для усіх курій. Якщо у з'їздах брали участь до 500 чоловік, всіх кандидатів вибирали по черзі, голосуючи кулями; якщо більше — голосували записками з іменами і вибирали тих, за кого було подано найбільшу кількість голосів. У виборці могли бути обрані тільки самі учасники виборчих з'їздів.
Так як кількість учасників з'їздів могла бути дуже великою (наприклад, у 2-му міському списку по Москві було 39755 виборців) місцева влада мала право ділити з'їзди по місцевостям, а в містах по виборчих дільницях. Місцева влада також була вільною розділяти виборчі з'їзди на два — для російських і неросійських виборців. Цей довільний прийом дозволяв на національних околицях російської меншини отримувати стільки ж виборців, скільки і місцевому населенню. Так як Російська імперія не практикували формальної реєстрації національності всіх підданих, губернатори визначали, хто росіянин а хто ні на свій розсуд. Крім того, місцева влада могла поділяти з'їзди цензових курій на різні з'їзди для більш і менш заможних виборців, виділяти особливий з'їзд для церков і монастирів — землевласників. При цьому, в разі поділу з'їздів, з'їзди з різним числом виборців могли вибирати рівну кількість вибірників. Поділ з'їздів було головним інструментом, за допомогою якого місцева влада могла посилювати непропорційність представництва і проводити бажаних уряду кандидатів.
Губернське виборчі збори було третім етапом виборів. Учасники зборів — виборщики були одночасно і виборцями, і кандидатами в депутати. Ім'я кожного виборщика, який заявив про бажання бути обраним, ставилося на голосування.
Спочатку учасники зборів голосували записками з іменами кандидатів. Всякий, що отримав більше трьох записок, ставилося на балотування кулями. Так як від губернії обиралося від 2 до 13 депутатів, обраних вважалося відповідну кількість кандидатів, що отримали найбільшу кількість голосів, за умови, що вони отримали більше половини голосів. Якщо таким чином не вдавалося вибрати всіх депутатів, проводилося повторне голосування на решту мандатів, та тих пір, поки всі депутати не будуть обрані.