Повстання на броненосці «Князь Потьомкін-Таврійський» (також відоме як «обурення», «непокора», «відкритий опір», «бунт», «заколот») — одна з найпомітніших подій революції 1905—1907 років в Україні та перший випадок збройного заколоту цілої військової частини в ході цієї революції. Проходило з 14 (27) червня по 25 червня (8 липня) 1905 року.

У ході стихійного обурення, що почалося через неякісну їжу, матроси захопили корабель у свої руки, убивши при цьому частину офіцерів. Не маючи чіткого плану подальших дій, повстанці повели корабель в Одесу, де мали намір поповнити запаси вугілля, води та продовольства, підтримати антиурядові виступи, що проходили в місті, і зустрітися з головними силами Чорноморського флоту, які, як вважали повсталі, приєднаються до повстання. Після того як плани та надії повсталих не виправдалися, панцерник, здійснивши похід до Констанци, а звідти — до Феодосії, через одинадцять днів здався румунській владі, знову повернувшись в порт Констанца.

Повстання на броненосці сприяло поглибленню кризи влади в Російській імперії та мало для неї негативні зовнішньополітичні наслідки. Оцінки повстання в Росії змінювалися відповідно до зміни панівної в країні ідеології — від негативних в імперській Росії до абсолютної героїзації повстання та його учасників в Росії республіканській та, згодом, в радянській, хоча різні аспекти повстання в ці періоди висвітлювалися доволі об'єктивно. У пострадянський час історія повстання або замовчувалася, або спотворювалася з позицій його дискредитації чи гіпертрофування його національної складової.

Події, що привели до повстання

Історичний фон Ситуація в Російській імперії до кінця весни 1905 року була ускладнена такими зовнішньо — і внутрішньополітичними чинниками: Непопулярна війна на Далекому Сході з Японією несла Росії поразку за поразкою як на суші (здача фортеці Порт-Артур на самому початку року, невдача битви за Мукден у березні), так і на морі — в травні 1905 року в Цусімській битві Російському імператорському флоту на Далекому Сході було завдано нищівної поразки. Кораблі російської Другої Тихоокеанської ескадри, що загинули під Цусимою, були кораблями Балтійського флоту Російської імперії. Ще в процесі формування і проходження 2-ї ескадри на Далекий Схід на Чорноморському флоті Росії ширилися чутки, що є можливим направлення до театру військових дій і кораблів Чорноморського флоту («3-ї Тихоокеанської ескадри»). Після поразки при Цусімі ці чутки посилилися. Багато матросів побоювалися і опиралися відправці на війну. Події 9 січня 1905 року в Санкт-Петербурзі та сплеск революційного терору, що почався за ними, включаючи зухвале вбивство московського градоначальника і генерал-губернатора Великого князя Сергія Олександровича, робили внутрішню ситуацію в Імперії тривожною і вибухонебезпечною. Російські революціонери, прагнучи повалити чинний лад і прийти до влади, діяли за принципом «мета виправдовує засоби» і «чим гірше — тим краще»:83. Навесні 1905 року в деяких містах смуги осілості відбулися єврейські погроми:89.

Підготовка соціал-демократами збройного повстання на Чорноморському флоті З початку XX століття на Чорноморському флоті Росії почали з'являтися соціал-демократичні гуртки. У квітні 1904 року ці розрізнені групи об'єдналися в єдину підпільну організацію соціал-демократів — Севастопольську партійну організацію або, як її коротко називали матроси — «Севастопольську централку». III з'їзд РСДРП, що проходив у Лондоні в квітні 1905 року і на якому були присутні лише представники більшовиків, ухвалив рішення проводити в Росії політику, спрямовану на початок збройного повстання. Виконуючи рішення з'їзду, Севастопольська централка почала готувати загальне повстання на Чорноморському флоті, заплановане на осінь 1905 року. Централка встановила зв'язки з комітетами РСДРП низки приморських міст, а також з керівником більшовиків В. І. Леніним, що знаходився в Женеві.

Революційні настрої, що зростали на флоті — заворушення солдатів севастопольської фортечної артилерії на початку червня 1905 року і виступи на їх захист матросів панцерників «Катерина II» і «Три святителі» — змусили Централку пересунути терміни початку повстання на літо 1905 року. Разом з тим броненосець «Потьомкін» вважався у керівників Централки «відсталим» в плані революційності кораблем. Події, що відбулися на «Князі Потьомкін» після виходу на навчальні стрільби, були несподіваними для керівництва Централки і абсолютно сплутали всі їхні плани.

Ситуація в Одесі

Політична обстановка навесні і влітку 1905 року в Одесі була напруженою. 1 травня в місті проводилися традиційні заходи пролетаріату — гуляння, сходки, мітинги, що супроводжувалися сутичками з поліцією. Навесні в Одесі більше місяця тривав «загальний страйк», що охопив усі одеські заводи, фабрики і дрібні майстерні. Страйк також паралізував міське життя і сильно погіршив побутові умови мешканців. Інколи до страйку «несвідомі» працівники залучалися силою — шляхом погроз та навіть побиття, розгромом тих виробництв, які відмовлялися страйкувати:93. У місто були введені козачі частини, які патрулювали вулиці разом з посиленими нарядами поліції. Єврейське населення міста, що становило в Одесі найбільшу національну меншину — до 40 % населення, або до 170 тис. осіб, було стурбоване повідомленнями про єврейські погроми, які пройшли в деяких містах Півдня Росії. З побоюванням очікуваного погрому і в Одесі євреї приступили до організації «загонів самооборони», члени яких озброювалися вогнепальною зброєю:89, 90.

В Одесі на той час існувало дві організації РСДРП — більшовицький «Одеський комітет РСДРП» та меншовицька «Одеська група РСДРП». У травні 1905 року, для збільшення впливу на страйковий рух, цими групами була створена «Об'єднана комісія» (іноді зустрічається назва «Контактна комісія»), до якої також увійшли представники Бунду.

У понеділок 13 (26) червня 1905 року робітники заводу сільськогосподарських машин Йоганна ГенаЗавод И. , що страйкували з економічними вимогами до того моменту вже більше місяця, вирішили провести спільну зустріч для обговорення поточних справ і планів на майбутнє. З проханням про дозвіл на таку зустріч до градоначальника була надіслана депутація робітників. Градоначальник, запитавши думку фабричного інспектора, в проведенні зустрічі робітникам відмовив. Тоді натовп робітників у 200—300 чоловік, всупереч забороні влади, почав збиратися на вулиці біля заводського управління. Поліція, намагаючись запобігти проведенню несанкціонованих зборів, провела арешти активістів, вихоплюючи їх прямо з натовпу і відводячи у поліцейську дільницю. Юрба робітників пішла за заарештованими до відділку, вимагаючи їх звільнення. Для утихомирення заворушень були викликані козаки. Присутні робітники почали закидати прибулих козаків камінням, і серед козаків з'явилися поранені. Козаки дали залп по натовпу бойовими патронами. Двоє робітників було вбито.

Після цього почалися сутички робітників з поліцією і козаками у багатьох місцях центру міста — на Успенській, Рішельєвській, Преображенській, Канатній вулицях, на Тираспольській площі. Особливо сильні зіткнення відбулися на Міщанській вулиці. Організатори заворушень йшли на провокації — стріляли в козаків і поліцію з вікон верхніх поверхів, кидали бомб. Так, 14 (27) червня 1905 року ввечері з екіпажу, що проїжджав повз розташованих на Соборній площі козаків, була кинута бомба, причому був убитий городовий Павловський — найстаріший городовий одеської поліції. У ніч на 15 (28) червня 1905 року була зроблена спроба пограбувати магазини на Олександрівському проспекті, що торгував зброєю…

За випадковим збігом обставин, саме в розпал заворушень на рейді Одеси з'явився панцерник «Потьомкін», захоплений повсталою командою:93, 95.

Події на броненосці

Броненосець «Князь Потьомкін Таврійський» був на той момент найновішим і одним із найсильніших кораблів Чорноморського флоту Російської імперії. Будівництво корабля тривало довше запланованого через те, що під час побудови сталася пожежа в котельному відділенні. Також було виявлені дефекти броні башт гармат головного калібру. Незадовго до описуваних подій корабель успішно пройшов ходові випробування і приступив до випробування озброєння.

Через тривалі контакти з робітниками суднобудівних заводів екіпаж корабля був розкладений революційною пропагандою. Командир броненосця отримував анонімні листи з попередженнями про підготовку повстання. За день до виходу в море на навчальні стрільби з корабля було списано 50 матросів, які самі подали прохання про списання, оскільки знали про підготовку повстання і не бажали брати в ньому участь. У той же день командир корабля списав ще близько 40 матросів, яких вважав неблагонадійними.

Екіпаж броненосця Матроси

Формування екіпажу броненосця розпочалося одночасно з його закладенням. Для цього було створено 36-й флотський екіпаж. За штатом команда корабля мала налічувати 731 особу, зокрема 26 офіцерів.

На момент виходу в море на борту панцерника перебували 781 матрос, 15 офіцерів, двоє лікарів і священник. Перевищення штатної чисельності було зумовлене тим, що на корабель взяли велику кількість учнів-кочегарів та учнів-машиністів.

Особливо багато було молодих матросів призову 1904 року, які потрапили на борт лише навесні 1905 року: вони становили 28 % від загальної чисельності команди. Разом із призовниками 1902 і 1903 років, яких також вважали молодими матросами, частка «новобранців» сягала 56 %. Термін служби на флоті Російської імперії тоді становив сім років.

Надстроковиків - досвідчених матросів, які залишилися служити на флоті після закінчення встановленого семирічного терміну, - було лише 16..

З матросів 106 були міщанами, 618 — уродженцями сіл. Більше половини команди було набрано у губерніях Півдня Росії. Приблизно 80 % команди сповідували православ'я, стільки ж були східних слов'ян за національністюУ Російській імперії не було параметра обліку «національність». Її виводили з рідної мови. У ті часи до «російської» (русской) відносили представників трьох етнічних груп — великоросів, малоросів і білорусів (). До селян себе відносили 73 % матросів.

Грамотних серед команди броненосця було 33,3 %, малограмотних — 18,3 %, неписьменних — 32,9 %. На 121 особу дані про грамотність відсутніДані про грамотність наводяться на момент призову в збройні сили. Потрібно враховувати, що за час служби багато неписьменних і малограмотних матросів навчилися грамоті (. Найвищий відсоток грамотних був серед колишніх службовців (таких на броненосці служило 10 осіб) — 90 %, найнижчий — серед селян (359 осіб) — 26 %, проміжні показники мали торговці і прислуга (12 осіб) — 58 % і робітники (265 осіб) — 52 %.

Не відповідають дійсності положення радянської історіографії, що на флот на технічні спеціальності призивали майже виключно грамотну робітничу молодь — так, на броненосці «Потьомкін» за технічним службам записано 250 осіб (з них 50,8 % були грамотними — найвищий показник грамотності по службах), з яких робітниками були 102 людини, 91 чоловік був хліборобами, 9 — службовцями, по решті матросів немає даних.

Для переважної більшості матросів «Князь Потьомкін-Таврійський» був першим і єдиним місцем проходження служби — лише 80 матросів служили до цього на інших кораблях Російського флоту. З них 14 матросів служили до «Потьомкіна» на крейсері «Варяг» і були учасниками битви при Чемульпо.

За даними Департаменту поліції і матеріалів судів, проведених після повстання, відомо, що з команди броненосця 24 людини брали участь в революційному русі, знали про підготовку повстання на Чорноморському флоті. З них дев'ятеро були в минулому робітниками, четверо — хліборобами, решта — людьми таких професій, як живописець, пастух, писар, артист, торговець. Рівно половина з числа революціонерів проходила службу в технічних службах, друга половина — в стройових.