Нагороди для жінок — особливі відзнаки, якими удостоюють лише жінок. Здебільшого кількість таких нагород ніколи не перевищувала однієї-двох у державі, тож загальне число жіночих відзнак — досить невелике.
Австрійське коріння орденів
Прообраз сучасних жіночих нагород виник на рубежі епохи Відродження та Нового часу в Західній Європі. Тоді започатковували жіночі ордени — як «лицарські» організації — для відзначення представниць королівських сімей або панянок, близьких до трону. Невдовзі це коло розширилося, й нині соціальне становище зазвичай не відіграє ключової ролі для нагородження, хоча в деяких країнах, наприклад, Великій Британії, й досі залишилися відзнаки винятково для жінок з монарших сімей.
Одним з найстарших вважають дамський династичний орден Рабинь Чесноти, заснований 1658 року овдовілою австрійською імператрицею Елеонорою Гонзагою. Він поступився пальмою першості лише лицарському ордену Мертвої Голови, створеному 1652-го, до котрого приймали і чоловіків, і, як виняток, жінок. Після нагородження учасниці ордену Рабинь Чесноти зобов'язувалися бути благочестивими й вести доброчинну діяльність, а в разі порушення цих норм кожній належало сплатити штраф. В організацію брали лише представниць монарших родин, число «благородних дам» мало обмежуватись тридцятьма. Однак здебільшого «кількісним» правилом нехтували — останнього року існування ордену в ньому перебувала понад тисяча жінок. Знак ордену мав два розміри — великий (для носіння під час святкових церемоній при дворі) та малий (для повсякденного носіння). В його основі був медальйон із зображенням сонця з людським обличчям, обрамленого лавровим вінком та абревіатурою «SOL. UBIQ. TRIUM.» («Всюди тільки тріумф»). Вважається, що знак носили на лівому плечі, але можливі й інші варіанти, зокрема на шиї.
1668-го Елеонора Гонзага започаткувала ще одну світську організацію для панянок — орден Зіркового Хреста. Приводом до цього стала пожежа в палаці: у вогні дивом уціліла сімейна реліквія — скринька, за переказами, виготовлена з дерева хреста, на якому розіп'яли Ісуса. Попри те, що золота оправа та прикраси зазнали значних пошкоджень, дерево не постраждало. Це неабияк вразило імператрицю, тож вона вирішила створити орден, учасниці якого мали присвячувати себе релігійній та благодійній діяльності. В організацію приймали лише католичок з числа вищої знаті, їхня кількість не обмежувалася. Одружена жінка могла вступити в орден з 18 років, а неодружена — після 40. Знак ордену являв собою двоголового орла, в центрі якого один на одному розміщені блакитний та червоний хрести. Носили його на чорному банті на плечі або грудях. Від дня заснування знак кілька разів змінював дизайн, однак як нагорода він існує й досі — в статусі династичної відзнаки Дому Габсбургів Лотарингських.
Під ім'ям Луїзи Досить довго побутував іспанський орден Марії Луїзиорден Марії Луїзи , започаткований 21 квітня 1792 року королем Карлосом IV на честь дружини і кузини, Марії-Луїзи Бурбон-Пармської. Згідно зі статутом, головою організації був король, а королева — великим магістром. Вона призначала «благородних дам», до обов'язків яких належали участь у богослужіннях, присвячених покровителю ордену — святому Фердинанду, відвідування лікарень і притулків та здійснення інших благодіянь. Знак ордену не мав ступенів і був виконаний у формі восьмипроменевого хреста. На аверсі центрального медальйона був зображений святий Фердинанд. Попри всі події в історії Іспанії, орденом Марії Луїзи відзначали представниць монархічних дворів усього світу аж до 1970-х. Відтоді нагородження ним не проводиться, хоча офіційно орден не скасований.
Ім'я «Луїза» фігурувало й у назві іншого відомого жіночого ордену, встановленого в серпні 1814-го королем Пруссії Фрідріхом Вільгельмом III на честь своєї дружини Луїзи Амалії Брауншвейг-Вольфенбюттельської. На відміну від більшості дамських відзнак того часу, цей орден був призначений для нагородження не лише представниць шляхетних станів, а всіх жінок — будь-якого соціального статусу, національності та віри — за заслуги перед Пруссією у сфері гуманітарної та благодійної діяльності. Першими цієї нагороди удостоїли німкень, що відзначилися під час наполеонівських війн, надаючи допомогу пораненим солдатам та офіцерам прусської армії. У мирний же час орденом заохочували за допомогу жертвам епідемій, стихійних лих тощо. Крім того, підставою для отримання нагороди була приналежність до прусського королівського дому. Під час заснування знак ордену мав лише один ступінь, але був двох різновидів: для християнок усіх конфесій (у вигляді золотого хреста, в центрі якого розміщувалася монограма «L» та сім п'ятикутних зірок) та нехристиянок (кругла золота медаль з монограмою «L»). 1865 р. орден розділили на ступені. До золотого хреста, що набув першого ступеня, додали срібний — другого, який ще й розділили на два класи. Також відомі нагородження особливим Великим хрестом ордену. Загалом відзнака «прожила» близько 100 років: її скасували 1918-го, а останні вручення відбувалися в період Першої світової війни.
Від Саксонії до Японії
У відсотковому співвідношенні найбільше жіночих нагород започаткували курфюрсти та королі Саксонії: з шести створених ними орденів два були суто жіночими. Перший — орден Сидонії — затвердив 1870 р. король Йоганн, присвятивши його Сидонії Богемській, родоначальниці Альбертинської лінії, представники якої правили Саксонією впродовж кількох століть і до котрої належав він сам. Відзнака мала форму мальтійського хреста, всередині якого розміщувався медальйон із зображенням герцогині Сидонії. На відміну від багатьох інших, знак ордену не мав стрічки й кріпився до сукні фігурною шпилькою. Останньою нагородою королівства став , встановлений у травні 1906-го правителем Саксонії Фрідріхом Августом ІІІ на честь його матері.
З-поміж створених кілька століть тому жіночих орденів незначну кількість вручають понині. Наприклад, орден Святої Ізабелли, заснований 1801 р. майбутнім королем Португалії, принцом Жуаном VI задля вшановування пам'яті королеви Ізабелли Арагонської, яку за доброчесність та допомогу бідним було канонізовано. У ХІХ столітті знак ордену вважали однією з найвишуканіших у ювелірному виконанні нагород світу. Він мав дві частини: королівську корону та медальйон із зображенням святої Ізабелли, що подає милостиню, оточений вінком із троянд. До одягу відзнака кріпилася за допомогою рожевої стрічки. Востаннє нагороду вручали торік влітку, щоправда, не як державну, а як династичну. Нею удостоєні близько двох десятків жінок за заслуги в сфері освіти, науки, мистецтва тощо.
А от на державному рівні й досі вручають , встановлений імператором Японії Мейдзі ще в січні 1888 для нагородження «благородних дам, що надали виняткові послуги державі». Спочатку відзнака мала п'ять ступенів, але незабаром до них додали ще три. Вищі класи призначені для нагородження лише представниць імператорських чи королівських родин та вищої аристократії, а нижчі — для нетитулованих осіб. Примітно, що кілька разів ордена удостоювали й чоловіків. Наприклад, 1917-го за участь у Російсько-японській війні його вручили 10 медсестрам-волонтеркам зі США та 19 кореспондентам американських газет. Зовнішній вигляд знака ордену помітно відрізняється від згаданих вище європейських. На центральному медальйоні відтворено головний убір імператриці та міфічного птаха Хоо, а оточений він перлами та зображенням квітів сакури.
Для військовичок, лікарок та матерів У Сполучених Штатах Америки існує кілька премій, зокрема міжнародних, для відзначення лише жінок. Однак, якщо говорити суто про нагороди «в металі» — це пам'ятна медаль «Жіночий армійський корпус». 194 її затвердив президент США Франклін Рузвельт для заохочення жінок, що, не поступаючись чоловікам, несли службу в роки Другої світової війни в спеціальних жіночих корпусах армії. Нагорода складається з колодки та медальйона, на аверсі якого зображено голову богині війни Афіни в шоломі на фоні меча, дубової та лаврової гілок.
В Австралії кожен ступінь головної нагороди країни — ордена Австралії — має розподіл за «статевим принципом», тобто в кожному класі є окремо знаки для чоловіків та для жінок. Орден 1975-го започаткувала королева Великої Британії Єлизавета II, і спочатку він мав п'ять ступенів. За десять років найвищий з них — звання «Лицар» та «Дама» були скасовані, однак торік прем'єр-міністр Австралії Тоні Ебботт оголосив про намір відновити їх, назвавши навіть імена перших лауреатів та лауреаток. Крім того, в країні є жіноча нагорода — «Хрест для медсестер», створений 1989-го, однак його вручають дуже рідко.
Загалом же, відзнаки для медичних працівниць були започатковані в багатьох країнах. Найпрестижнішою та найвідомішою такою нагородою є медаль імені Флоренс Найтінгейл, встановлена Міжнародним комітетом Червоного Хреста та Червоного Півмісяця 1912 року. Нею відзначають лікарок, що завжди вірні своїй справі та виявляють хоробрість під час надання допомоги пораненим і хворим як під час воєнних дій, так і у мирний час. Номінують кандидаток двічі на рік, а імена нагороджених оголошують 12 травня — у день народження видатної сестри милосердя та громадської діячки Великої Британії — Флоренс Найтінгейл.
В ХХ сторіччі значного поширення набули нагороди, призначені для заохочення багатодітних матерів або родин. Одну з перших таких відзнак встановили в Німеччині 1938-го. «Почесний хрест німецької матері» мав три ступені: золотий присвоювали жінкам, які народили вісім і більше дітей, срібний — матерям шести-семи дітей, а бронзовий — матерям чотирьох-п'яти. Перше нагородження відбулося в День матері 21 травня 1939 р., коли хрест одночасно отримали 3 млн німкень. Востаннє відзнаку вручали 1944-го, й загалом за час існування нею заохотили близько 5 млн жінок. Нагороди для матерів засновували також в інших країнах Європи, Радянському Союзі. Певний час такі відзнаки були і в африканській Республіці Заїр (нині Конго): зокрема, там заохочували медалями «За материнські заслуги» та «За заслуги в подружньому житті». А у В'єтнамі з 1994 року присвоюють звання «Матері-героїні» з врученням «Золотої зірки», що вважається найвищою державною відзнакою.
Російська імперія Якщо в Європі прообраз сучасних жіночих нагород — династичний орден Рабинь Чесноти — заснували 1658 року, то в царській Росії перша така відзнака з'явилася лише через півстоліття. Орден створив Петро І на знак визнання заслуг дружини, Катерини I, під час невдалого Прутського походу 1711-го, в якому вони перебували разом. За однією з версій, коли російська армія опинилася в оточенні турецького війська, що значно перевищувало її чисельно, цариця віддала всі свої коштовності, щоб підкупити командувача ворожої армії й домовитися про перемир'я. Цей факт спростовували деякі учасники походу, однак усі відзначали: хоч Катерина I була на сьомому місяці вагітності, та в складних умовах поводилася дуже гідно й слугувала взірцем для чоловіків.
Спочатку відзнака була заснована лише для вшанування цариці й мала назву орден Визволення, але потім її перейменували на честь Святої Катерини. Петро І вручив нагороду дружині 1714 р. — у день її тезоіменитства — й більше за його життя відзначення орденом не проводили. Після смерті Петра, ставши імператрицею, Катерина І удостоїла ордена двох доньок та ще шістьох осіб, з-поміж яких був 11-річний син князя Меньшикова, Олександр — єдиний чоловік, що одержав цю суто жіночу нагороду. Згідно зі статутом, отримати відзнаку могли лише дворянки, зокрема іноземки, але за які конкретно заслуги — не вказувалося. Нагороджували за доброчинність, просвітницьку діяльність, заслуги батьків або чоловіка. Також відомі випадки нагороджень жінок, що відзначилися під час військових дій. Крім того, ордена удостоювали всіх великих князівен — після народження та іноземних принцес, які були нареченими великих князів, — після заручин.