Сергій Михайлович Ритов (20 червня (3 липня) 1908, Харків — 22 жовтня 1996, Москва) — радянський учений, фахівець в області радіофізики, член-кореспондент Академії наук СРСР по відділенню загальної фізики та астрономії (радіотехніка та електроніка) з 26 листопада 1968 року (з 1991 — член-кореспондент РАН).
Навчання Почав навчатися в 1916 р. в Москві. Після закінчення в 1925 р. 10-ї московської школи був направлений на навчання в 1-й Московський державний університет.
У 1930 р. закінчив фізико-математичний факультет Московського державного університету і вступив до аспірантури НДІ фізики при МДУ.
У 1933 році закінчив аспірантуру за спеціальністю «Теорія коливань» під керівництвом академіка Л. І. Мандельштама.
У 1938 р. захистив докторську дисертацію на тему «Модульовані коливання і хвилі», яка справила значний вплив на розвиток теорії коливань.
Викладацька діяльність З 1930 р. почав викладав фізику і математику в МДУ (1930—1932 рр., 1934—1938 рр..), а також у ГІФТІ (1932—1934 рр., 1945—1947 рр.) та МФТІ (1947—1978 рр.).
У 1934—1958 рр. також працював в оптичній лабораторії Фізичного інституту АН СРСР (ФІАН). В 1935 р. почав вивчення дифракції світла на ультразвукових хвилях. У 1937 р. запропонував ефективний метод аналізу побудови хвиль в плавнонеоднорідних середовищах (Метод Ритова) — потужний інструмент дослідження поширення хвиль.
Від 1947 р. — професор, завідувач кафедри загальної фізики, від 1949 р. — кафедри радіофізики на фізико-технічному факультеті МДУ.
З 1951 року перейшов на МФТІВ МФТИ он с 1953 года по 1978 год возглавлял по совместительству кафедру радиофизики.. У 1947 р. був членом комісії для таємного голосування у ФІАНі на захисті дисертації А. Д. Сахарова «Теорія ядерних переходів».
У 1958 р. на запрошення академіка Олександра Мінця очолив радіофізичну лабораторію в Радіотехнічному інституті АН СРСР (з 1980-х років — начальник теоретичного відділу). Його робота стосувалася дослідження принципових фізичних питань, пов'язаних з розробкою і створенням наземних радіоінформаційних комплексів: дослідження впливу неоднорідностей атмосфери на характеристики радіолокаторів дальньої дії, розробка і створення малошумливих параметричних підсилювачів, розвиток акустооптичних методів обробки радіолокаційних сигналів, дослідження іоносфери за допомогою ракет і штучних супутників Землі в інтересах дальньої радіолокації.
Похований на Донському кладовищі.
Науковий внесок Галузі в які Ритов вніс фундаментальний внесок, можна умовно розділити на три великі групи: теорія коливань і акустика; поширення хвиль, електродинаміка та оптика; статистична радіофізика. С. Ритову належить найбільш загальна феноменологічна теорія молекулярного розсіяння світла, що включає в себе аналіз спектрів Мандельштама-Бріллюена і деполяризованого випромінювання, а також спектра розсіювання, обумовленого флуктуаниями ентропії. Ця теорія, підтверджена численними експериментами, отримала загальне визнання. В своїх роботах він також дав точний розв'язок задачі про відбиття електромагнітних хвиль від шару з від'ємною діелектричною сталою, дослідив питання зв'язку між вектором Пойнтінга, вектором групової швидкості і щільністю енергії при розповсюдженні електромагнітних хвиль в анізотропних середовищах.
Він став одним з основоположників теорії теплових флуктуацій в електродинаміці.
Деякі з розвинених ним методів аналізу радіофізичних завдань стали настільки загальновживаними, що сприймаються як «народні».
Ритов є автором окремих розділів у популярних підручниках фізики. В Росії і за кордоном добре відомий його підручник «Введение в статистическую радиофизику».
Нагороди Три ордена Трудового Червоного Прапора (у тому числі 10.06.1945) орден «Знак Пошани» медалі Золота медаль імені А. С. Попова (1959) за цикл робіт у галузі статистичної радіофізики.
Публікації Рытов С. М. Модулированные колебания и волны // Тр. Физического института АН СССР, 1940, т. 2, вып. 1. Рытов С. М. Теория электрических флуктуаций и теплового излучения. — М., 1953. Рытов С. М. Что увидит и с чем столкнётся астронавт, летящий с околосветовой скоростью. // «Природа», 1960, № 4. Рытов С. М. Введение в статистическую радиофизику. — М.: Наука, 1966. Рытов С. М., Левин М. Л. Теория равновесных тепловых флуктуаций в электродинамике. — М., 1967. Рытов С. М. Введение в статистическую радиофизику. Ч.1. Случайные процессы. — М.: Наука, 1976. Рытов С. М., Кравцов Ю. А., Татарский В. И. Введение в статистическую радиофизику. Ч.2. Случайные поля. — М.: Наука, 1978.
Примітки
Література
Сергей Михайлович Рытов: Жизнь, воспоминания, интервью, записки, стихи, документы / Сост. В. М. Березанская, Н. С. Рытова ; под ред. А. А. Гиппиуса. — М. : ЛЕНАНД, 2012. — 552 с. — ISBN 978-5-9710-0462-2. Сергей Михайлович Рытов (К 60-летию со дня рождения) // Успехи физических наук: журнал. — М.: ФИАН, 1968. — Т. 96, № 11. — С. 573—574. — ISSN 0042-1294. Памяти Сергея Михайловича Рытова // Успехи физических наук: журнал. — М.: ФИАН, 1997. — Т. 167, № 7. — С. 787—788. — ISSN 0042-1294. Гуляев Ю. В. К 100-летию со дня рождения С. М. Рытова (вступительное слово) // Успехи физических наук: журнал. — М.: ФИАН, 2009. — Т. 179, № 5. — С. 531—534. — ISSN 0042-1294. Храмов Ю. А. Рытов Сергей Михайлович // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и дополн. — М.: Наука, 1983. — С. 239. — 400 с. — 200 000 экз. (в пер.)
Посилання (рос.) Статьи С. М. Рытова в журнале «Успехи физических наук» Сергей Михайлович Рытов на сайте pseudology.org