Накба (), також відома як Палестинська катастрофа, — етнічні чистки палестинського народу, здійснені силами Ізраїлю в 1948 році, зокрема остаточне примусове переміщення більшості палестинських арабів. Термін використовується для опису як подій 1948 року, так і чинної окупації палестинців на Палестинських територіях (окупований Західний берег і Сектор Газа), а також їх переслідування й переміщення на палестинських територіях і в таборах палестинських біженців по всьому регіону.Hanan Ashrawi, Address by Ms. Hanan Ashrawi , Durban (South Africa), 28 August 2001. World Conference Against Racism, Racial Discrimination, Xenophobia, and Related Intolerances: "a nation in captivity held hostage to an ongoing Nakba, as the most intricate and pervasive expression of persistent colonialism, «apartheid, racism, and victimization» (original emphasis).Saeb Erekat, 15 May 2016, Haaretz, Israel Must Recognize Its Responsibility for the Nakba, the Palestinian Tragedy , «The two-part makeup of the Nakba was borne through the destruction of Palestine and the construction of Israel. It encompasses around 350,000 internally displaced Palestinian citizens of Israel. It is seen through a racist legislative framework which legitimized the theft of Palestinian refugee land as enumerated in the Absentee Property Law… For Palestinians worldwide, the Nakba was not merely a day in history 68 years ago, but an entire system of daily forced subjugation and dispossession culminating in today's Apartheid regime.»
Основоположні події Накби відбулися під час і незабаром після Палестинської війни 1948 року на 78 % підмандатної Палестини, яка була оголошена Ізраїлем, вигнання та втеча 700 000 палестинців, пов'язане з цим зменшення населення та знищення понад 500 палестинських сіл сіоністськими ополченцями та наступне географічне стирання згадок про вигнанців, відмова палестинцям у праві на повернення, поява постійних палестинських біженців і «руйнування палестинського суспільства». З тих пір деякі історики описують вигнання палестинців як етнічну чистку.Ilan Pappé, 2006Shavit, Ari. «Survival of the Fittest? An Interview with Benny Morris» . Logos. Winter 2004
У 1998 році Ясір Арафат запропонував, щоби палестинці відзначали 50-річчя Накби, проголосивши 15 травня, наступного дня після здобуття Ізраїлем незалежності в 1948 році, Днем Накби, формалізувавши дату, яка неофіційно використовувалася ще в 1949 році.
Накба значно вплинула на палестинську культуру і є основоположним символом палестинської ідентичності разом із «хандалою», куфією та символічним ключем. Про Накбу написано незліченні книги, пісні та вірші. Палестинський поет Махмуд Дервіш описав Накбу як «розширене сьогодення, яке триватиме в майбутньому».
Складові частини Накба охоплює вимушену міґрацію, позбавлення власності, відсутність громадянства й розкол палестинського суспільства.
Вимушена міґрація Упродовж Палестинської війни 1947—1949 рр. приблизно 700 000 палестинців утекли або були вигнані, що становило близько 80 % палестинських арабів, що мешкали на території, що стала Ізраїлем.Masalha, Nur (1992). Expulsion of the Palestinians. Institute for Palestine Studies, this edition 2001, p. 175. Майже половина цієї цифри (приблизно 250 000—300 000 палестинців) утекли або були вигнані напередодні Декларації незалежності Ізраїлю в травні 1948 року,According to Morris's estimates, 250,000 to 300,000 Palestinians left Israel during this stage, whereas Keesing's Contemporary Archives in London place the total number of refugees before Israel's independence at 300,000, as quoted in Mark Tessler's A History of the Arab–Israeli Conflict: «Keesing's Contemporary Archives» (London: Keesing's Publications, 1948—1973). p. 10101. , який був названий казусом беллі для вторгнення Арабської ліги до країни, що призвело до арабо-ізраїльської війни 1948 року. У післявоєнний період велика кількість палестинців намагалися повернутися до своїх домівок; від 2700 до 5000 палестинців було вбито Ізраїлем протягом цього періоду, переважна більшість з них були беззбройними та мали намір повернутися з економічних чи соціальних причин. Відтоді вигнання палестинців деякі історики називають етнічною чисткою.
У той же час значна частина тих палестинців, які залишилися в Ізраїлі, стали внутрішньо переміщеними особами. У 1950 році UNRWA підрахувало, що 46 000 із 156 000 палестинців, які залишилися в межах кордонів, демаркованих як Ізраїль згідно з Угодами про перемир'я 1949 року, були внутрішньо переміщеними біженцями. Сьогодні близько 274 000 арабських громадян Ізраїлю — або кожен четвертий в Ізраїлі — є внутрішньо переміщеними особами внаслідок подій 1948 року.
Виселення й стирання пам'яті План поділу ООН 1947 року передбачав 56 % території Палестини для майбутньої єврейської держави, тоді як палестинська більшість, 66 %, мала отримати 44 % території. 80 % землі в запланованій єврейській державі вже належало палестинцям, 11 % мали єврейський титул. До, під час і після війни 1947—1949 років сотні палестинських міст і сіл були обезлюднені й зруйновані.Morris, Benny (2003). The Birth of the Palestinian Refugee Problem Revisited. Cambridge: Cambridge University Press. , p. 604.Khalidi, Walid (Ed.) (1992). All That Remains: The Palestinian Villages Occupied and Depopulated by Israel in 1948. Washington: Institute for Palestine Studies. . Географічні назви по всій країні були стерті та замінені єврейськими назвами, іноді похідними від історичної палестинської номенклатури, а іноді новими винаходами. Численні неєврейські історичні об'єкти були знищені не лише під час воєн, а й упродовж кількох десятиліть. Наприклад, понад 80 % палестинських сільських мечетей було зруйновано, а артефакти вилучено з музеїв та архівів.
В Ізраїлі було прийнято низку законів для легалізації експропріації палестинських земель.Forman G, Kedar A (Sandy). From Arab Land to ‘Israel Lands’: The Legal Dispossession of the Palestinians Displaced by Israel in the Wake of 1948. Environment and Planning D: Society and Space. 2004;22(6):809–830. doi:10.1068/d402Kedar A (Sandy), The Legal Transformation of Ethnic Geography: Israeli Law and the Palestinian Landholder 1948—1967, 33 N.Y.U. J. Int'l L. & Pol. 923 (2000—2001)
Бездержавність і денаціоналізація Обездержавлення палестинців є центральним компонентом Накби і продовжує бути характерною рисою палестинського національного життя до наших днів. Усі араби-палестинці відразу стали особами без громадянства в результаті Накби, хоча деякі прийняли інші національності. Після 1948 року палестинці перестали бути просто палестинцями, натомість стали або ізраїльсько-палестинцями, палестинцями БАПОР, палестинцями Західного берега річки Йордан і палестинцями Гази, на додаток до ширшої палестинської діаспори, яка змогла отримати дозвіл на проживання за межами історичної Палестини і в таборах для біженців.Butenschon, N. A.; Davis, U.; Hassassian, M. (eds.). «Citizenship and the State in the Middle East: Approaches and Applications» (Syracuse, New York: Syracuse University Press, 2000), p. 204.
Перший Ізраїльський закон про громадянство, прийнятий 14 липня 1952 року, денаціоналізував палестинців, зробивши колишнє палестинське громадянство «позбавленим суті», «незадовільним і невідповідним ситуації після створення Ізраїлю».Lauterpacht, H. (ed.). «International Law Reports 1950» (London: Butterworth & Co., 1956), p.111Kattan, V. (2005). «The Nationality of Denationalized Palestinians». Nordic Journal of International Law 74(1), 67–102.
Розкол суспільства Накба стала першопричиною появи палестинської діаспори; в той же час, коли Ізраїль був створений як батьківщина для євреїв, палестинці були перетворені на «націю біженців» з «ідентичністю блукачів». Сьогодні більшість із 13,7 мільйонів палестинців живуть у діаспорі, тобто за межами історичної території підмандатної Палестини, переважно в інших країнах арабського світу. З 6,2 мільйона осіб, зареєстрованих спеціальним агентством ООН у справах палестинських біженців, UNRWA, близько 40 % живуть на Західному березі річки Йордан і в Газі, а 60 % — у діаспорі. Велика кількість цих біженців з діаспори не інтегровані в приймаючі країни, про що свідчить постійна напруженість між палестинцями в Лівані або втеча палестинців з Кувейту в 1990-91 роках.
Ці фактори призвели до формування палестинської ідентичності «страждання», у той час як детериторіалізація палестинців стала фактором об'єднання і координації у прагненні повернутися на втрачену батьківщину.
Див. також
Примітки
Джерела
(Original Arabic version: )