Іри́на Дми́трівна Фаріо́н (29 квітня 1964, Львів — 19 липня 2024, Львів) — українська політична та громадська діячка, мовознавець, педагог, публіцист і блогер. Доктор філологічних наук, професор, народний депутат України VII скл. (2012—2014)Картка народного депутата, голова підкомітету з питань вищої освіти Комітету ВРУ з питань науки і освіти (2013). Член Політради ВО «Свобода» (2005—2024).

Життєпис

Ранні роки Народилася 29 квітня 1964 року ві Львові у родині службовців. Батько працював на заводі, мати — бібліотекаркою у Львівській обласній бібліотеці для юнацтваІрина Фаріон на порталі «Варіанти».

Ірина у 1971—1981 роках навчалася у Львівській середній школі № 75 імені Лесі Українки. Одразу закінчивши школу, рік працювала бібліотекарем Обласної бібліотеки для юнацтва імені 40-річчя ВЛКСМ (нині Львівська обласна бібліотека для юнацтва імені Романа Іваничука).

Впродовж 1982—1987 років навчалася на філологічному факультеті (за спеціальністю українська філологія) ЛНУ ім. Франка, який закінчила із відзнакою, потрапивши до книги «Трудової слави університету». У період із 1986 до 1991 року — лаборант катедри загального мовознавства Львівського державного університету імені Івана Франка і керівник Центру україністики на катедрі фольклористики імені академіка Філарета Колесси.

Викладацька та наукова діяльність У 1990—1995 роках Ірина Фаріон погодинно викладала на катедрі мов Львівського державного інституту прикладного мистецтва (нині — Львівська національна академія мистецтв), де читала курси української мови як іноземної, культури мови, української літератури (від XI до XX ст.)

У 1996 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Антропонімійна система Верхньої Наддністрянщини кінця XVIII — початку XIX століття (прізвищеві назви)» (науковий керівник — професор Михайло Худаш) і здобула ступінь кандидата філологічних наукІрина Фаріон у каталозі Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського.

У 1998 році започаткувала зі студентами Інституту архітектури національного університету «Львівська політехніка» проєкт політичного плаката й малюнка «Мова — твого життя основа», що тривав 10 років (1998—2008), як вислід видано чотири добірки мовних плакатів: «Мова — твого життя основа» (2001), «Я на сторожі коло їх поставлю Слово» (2002), «Мова — краса і сила» (2007), «Слово — меч духовний» (2012). Один з плакатів («Не знаєш! Не розумієш! Не шануєш!») спричинив спроби прокремлівських сил Львова відкрити кримінальну справу 2003 року за начебто розпалювання міжнаціональної ворожнечі. На підтримку викладача організували пресконференцію, на вічі ві Львові були зібрані підписи на підтримку — стали всі ректори. Зрештою справу не відкрили.

Упродовж 1998—2004 років очолювала мовну комісію «Просвіти» Національного університету «Львівська політехніка», була членом наглядової ради Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика, від 1998 року — ініціатор та організатор щорічного мовно-мистецького конкурсу серед студентів та учнів «Мова — твого життя основа». У 2004 році стала лавреатом Літературної та патріотично-виховної премії імені Олекси Гірника.

У 2011 році з метою популяризації української книжки започаткувала проєкт «Від книги до мети» (2011—2019).

15 вересня 2015 року захистила докторську дисертацію на тему «Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV—XVII ст.» (науковий консультант член-кореспондент НАН України, професор Василь Німчук).

З 1 вересня 1991 до 15 листопада 2023 — викладач, доцент, доктор філологічних наук, професор катедри української мови Національного університету «Львівська політехніка».

Після інтерв'ю Соколової із Фаріон на «5 каналі» громадська організація «Українські студенти за свободу» 14 листопада 2023 року здійснила акцію протесту, до якої долучилася незалежна студентська профспілка «Пряма дія» на території Національного університету «Львівська політехніка» з вимогою до керівництва навчального закладу звільнити Фаріон з викладацької посади. Була звільнена з посади професора Львівської політехніки вже наступного дня, 15 листопада, на підставі порушення ст. 41 Кодексу законів про працю «вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи». Проти звільнення виступили катедра обчислювальної математики та програмування (проте допис про це згодом видалили зі сторінки катедри у Facebook) й катедра української мови та літератури. Працівники останньої також взяли участь у мітингу на захист мовознавця 20 листопада. Свою підтримку також висловив третій Президент України Віктор Ющенко. Позиція Фаріон — виконання законів Конституції України, а зокрема закону про українську мову в лавах ЗСУ відповідно до статті 13: «У ЗСУ мовою службової діяльності, діловодства та документації є державна мова». Фаріон подала позов до суду щодо скасування звільнення. 7 грудня 2023 року Галицький суд Львова взяв позов від Ірини Дмитрівни про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з Національного університету «Львівська політехніка».

29 травня 2024 року Львівський апеляційний суд ухвалив поновити Фаріон на посаді професора катедри української мови Інституту гуманітарних та соціальних наук Львівської політехніки та виплатити їй заробітну плату за період прогулу — 124 тис. грн.

За життя говорила про майже готову збірку власних сентенцій «Орлиці не сповідаються перед гієнами», від укладача Галини Мазуркевич, та підручника у співавторстві з Оксаною Микитюк «Мова і мовознавці» й плани на майбутнє написати щонайменше три монографії. 27 травня 2024 року оголосила працю над великою історичною розвідкою про українські імена по батькові та намір перевидати свою монографію про українські прізвища. 6 червня Фаріон повідомила про плани зробити соціолінгвальну розвідку про родину Шухевичів на підставі книги Степана Шухевича «Моє життя. Спогади» (1991)https://t.me/irynadmytrivna/19106.

Комуністична партія

З березня 1987 року Ірина Фаріон стала кандидатом у члени, з квітня 1988 до 1989 — членом КПРС.

У характеристиці-рекомендації, що згодом стала підставою набути статусу кандидата в члени КПРС, сказано, що Фаріон «будучи членом факультетського клубу інтернаціональної дружби, неодноразово проводила бесіди з іноземними громадянами з метою кращого вивчення ними російської мови». А також сказано, що вона була членом ВЛКСМ із вересня 1978 року. Цю рекомендацію надано 10 березня 1987 року. Натомість, Фаріон заперечила це у своєму блозі: «[…] Якщо такі характеристики в цей час комуністичні зверхники на когось і писали, то під копірку і без жодного відома адресатів».

Хвиля інтересу до партійности Фаріон зросла 2013 року, коли головний редактор газети «Правдошукач» Юрій Шеляженко звернувся до Державного архіву Львівської області по документи щодо членства Ірини Фаріон у КПРС, аби їх опублікувати. На запитання журналістів про це Фаріон відповіла: «Сміялася їм в очі. Ніяк. Орлиці не сповідаються перед гієнами».

виступила письменниця, активістка й публічна інтелектуалка Оксана Забужко, що зауважила: «А комуністами були, перепрошую, мільйони людей. Тому давайте не плутати так звану внутрішню партію, за Орвеллом кажучи, і зовнішню партію, тобто мільйони людей, які платили внески, і партноменклатуру. Це абсолютно різні речі, і це називається створити димову завісу». Фаріон неодноразово заявляла, що вступала до партії з метою кар'єрного зросту й підриву її зсередини.

Ірина Фаріон своє членство пояснювала так: «У 1988 році винятково з мотивами наукового кар'єрного зросту я вступила в це лайно… Вийшла у 1989 році після дуже серйозних конфліктів на катедрі, які полягали у тому, що я організувала товариство української мови, організувала газету, присвячену Василеві Стусові». За словами Фаріон, після цього конфлікту вона пішла в декретну відпустку, а коли вийшла з неї, то «кинула партквиток в писок секретарю парторганізації» і жодних дій в партії не виконувала.

У статті «Мій будівничий» спогадів про університетського професора «Теофіль Комаринець: людина, вчений, політик. Спогади» (Львів, 1999) Ірина Фаріон зазначає: «…саме з ініціативи Теофіля Івановича мене почали залучати до факультетської парторганізації, яка завжди була для мене грою. „Для чого це мені“, — на що Теофіль Іванович, посміхаючись, своїм внутрішнім, глибинним, упевненим голосом, відповів: „Щоби підривати їх ізсередини“. Це переконало мене».

Політична діяльність Від 2005 року Ірина Фаріон належала до ВО «Свобода». Станом на квітень 2006-го — кандидат у народні депутати України від ВО «Свобода» (№ 3 в списку). На час виборів — доцент катедри української мови Львівської політехніки, член ВО «Свобода». Вересень 2007 — кандидат у народні депутати України від ВО «Свобода» (№ 3 в списку).

На виборах до Львівської обласної ради 2006 року обрана депутатом Львівської обласної ради. Перемогла на виборах до Львівської обласної ради 2010 у мажоритарному окрузі міста Львова, здобувши найвищий результат підтримки серед усіх мажоритарників Львівщини — 33 %.

18 травня 2010 року на сесії Львівської обласної ради звернулася до освітян, студентів, школярів та їхніх батьків зі закликом «бойкотувати та не сприймати освітніх колоніяльних починань прокремлівської влади; берегти духóву основу української незалежности — мову як спосіб мислення нації та історію як її свідомість та пам'ять; активно здійснювати національне виховання; повсякчас найрізноманітнішими формами та методами демонструвати свою українськість».

Звернулася із відкритим листом до новообраного Президента України Віктора Януковича щодо загроз державному статусові української мови (15 лютого 2010), до Верховної Ради України (22 лютого 2010).

На сесії Львівської облради 22 лютого 2011 року виступила із проєктом рішення вимоги відставки міністра освіти, науки, молоді та спорту Дмитра Табачника, що «фатально помилився з місцем проживання і свого історичного буття». Від імені трьох голів обласних рад — Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської — звернення скероване Президентові України. Згодом Табачник був звинувачений у державній зраді й позбавлений українського громадянства.

Активно виступала проти Закону України «Про засади державної мовної політики», відомого як «Закон Ківалова-Колесніченка». Вимагала скасувати його окремим законом України, а пізніше рішенням Конституційного Суду України.

З 12 грудня 2012 до 27 листопада 2014 року — депутат Верховної Ради України від Всеукраїнського об'єднання «Свобода», голова підкомітету з питань вищої освіти комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (від 24.01.2013), перша заступниця голови комітету з питань науки і освіти (від 16.07.2014).

У 2019 році критикувала Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у варіанті від Княжицького (5670-д), вважаючи його надто м'яким: «Вони збираються голосувати за полегшений „закон Ківалова-Колесніченка“. Мета його сформульована у програмі президента Петра Порошенка: зберегти мовний статус-кво, тобто те, що ми маємо сьогодні: непріоритетність української мови… Я нещодавно прочитала, що, виявляється, перед ухваленням цього закону мій земляк Колічка Княжицький зустрічався з послами країн ЄС, з генсеком НАТО та очільником Ради Європи. Вони що, ідіоти? Для того, щоб ухвалити, якою мовою у себе в державі говорити, вони мають спілкуватися з чужинцями?»

Була проти законопроєкту «Про застосування англійської мови в Україні», вважаючи, що він сприятиме англіїзації та деукраїнізації освіти, культури та українського суспільства загалом, і що головними захисниками цього процесу стануть «москвороті». Неодноразово критикувала розширення сфери використання англійської мови в Україні й до розроблення законопроєкту.

Незадовго до загибелі Фаріон придбала 11 дронів для ЗСУ за майже 100 тис. грн, які їй відшкодувала Львівська політехніка, та розпочала збір на дрони для ЗСУ, про який 18 липня 2024 року оголосила в останньому прижиттєвому відео на своєму YouTube-каналі «Iryna Farion».

Медійна присутність