Історія скайдайвінгу Перші згадки

Перша згадка про “парашут” стосується Китаю, зроблена істориком Сіма Кіаном. У історії згадується що за допомогою з'єднаних частин полотна був зроблений парашут для рятування життя імператора з палаючої будівлі. Також є історичні свідчення про те, що китайські акробати використовували парашути як один із засобів розваги публіки..

Концепція падіння з неба датується 1100-ми роками, у Китаї, коли виконувалися стрибки, які ми на сьогоднішній день називаємо "бейс джампінг" (BASE jumping) — стрибки зі скель зі сповільнюючим парашутом.

Розвиток ідеї

У 1485 році Леонардо да Вінчі зробив ескіз першого парашуту, який 515 років потому, 26 червня 2000 року Андріаном Ніколасом був відтворений і успішно приземлений. Парашут важив 187 фунтів та був зроблений з мотузок, полотна і дерева. Однак стрибок з 10000 футів складався з відчепки Ніколаса на висоті 7000 футів та використання звичайного парашуту для завершення приземлення. У рукописах Леонардо да Вінчі є текст: «Якщо у людини є намет з накрохмаленого полотна, кожна сторона, якій має дванадцять ліктів завширшки і стільки ж у висоту, він може кинутися з будь-якої висоти, не піддаючи себе при цьому якійсь небезпеці».BASE Jumping: The Ultimate Guide - Page 41 // google books

Інший італійський учений Фауст Вранчич, на початку сімнадцятого століття описав апарат для опускання людини, дуже схожий на винахід Леонардо да Вінчі. Проаналізувавши ескізи Леонардо да Вінчі, Вранчич розробив власну версію парашута."The Invention of the Parachute" , by in: , Vol. 9, No. 3. (1968), pp. 462-467 (463) Jonathan Bousfield, The Rough Guide to Croatia , pg. 280, Rough Guides (2003), Паоло Гуідотті на той час вже здійснював спроби підтвердити теорії да Вінчі, що закінчилося його падінням з даху будинку і переломом стегна (близько 1590 року). Поки Френсіс Годвін писав "Людина на Місяці", вважається, що Фауст Вранчич виконав насправді експериментальний стрибок з парашутом та, таким чином, став першою людиною, хто побудував і перевірив парашут: згідно історії, Вранчич у 1617 році, у віці більш ніж 65 років, відтворив свою власну версію та перевірив працездатність парашута, стрибнувши з дзвіниці св. Марка у Венеції. Ця подія була задокументована 30 років потому у книзі "Математична Магія, або, Дива що можуть бути створені Механічною Геометрією" (Лондон, 1648), написаній Джоном Вілкінсом, секретарем Королівської Спільноти у Лондоні.

У "Математичній Магії" Джон Вілкінс описав політ та його переконання, що політ людини стане можливим як такий.Mathematical Magick, друга книга, розділ VII Він не мав сумнівів, що люди, які будуть стрибати з високих веж, будуть мати можливість сповільнювати падіння. У його трактаті навіть не згадується ім'я Фауста Вранчича, а також відсутні будь-які згадки про такого роду події у 1617 році. Жодного свідоцтва не було знайдено що хтось колись тестував парашут Вранчича.

Ще один француз Жан Думье в 1777 році був засуджений до смертної кари. Він повинен був стати випробувачем літаючого плаща професора Фонтанж. У разі вдалого експерименту, йому було обіцяне життя. Він виконав стрибок з даху тюремної вежі і залишився в живих.

Себастіан Ленорман вважається першою людиною, що зробила стрибок з парашутом на публіці та вважається автором терміну "парашут", від латинського префіксу "para", що значить "проти", та імперативної форми "parare" = уникати, запобігати, захистити, чинити опір, охороняти, захистити, від paro = parry, а також французького слова "chute" — "падати", таким чином "парашут" дослівно означає аеронавтичний прилад "проти падіння". Після стрибка з дерева за допомогою пари модифікованих парасольок, Ленорман удосконалив свій хитрий винахід та 26 грудня 1783 року стрибнув з вежі обсерваторії Монпельє у Монтепіллері напроти натовпу, у якому був Джозеф Монгольфієр, використовуючи 14-футовий парашут з жорсткою дерев'яною рамою. Він вважав за призначення для парашуту допомогу заблокованим людям у палаючих будівлях для втечі без ушкоджень.

Після винаходу сучасного парашута в 1783 Луї Себастьяном Ленорманом у Франції, в 1785 році Жан-П'єр Франсуа Бланшар продемонстрував його як засіб безпечної евакуації з повітряної кулі. У той час як перші демонстрації парашута Бланшара проводилися з собакою, пізніше випала нагода випробувати його самому, коли в 1793 році його повітряна куля вибухнула і він скористався парашутом для евакуації.

Подальший розвиток парашута було спрямовано на його компактність. У той час як ранні парашути були зроблені з лляної тканини, натягнутої на дерев'яний каркас, наприкінці 1790-х, Бланшар почав робити парашути із згорнутого шовку, так як він був міцніший і мав меншу вагу.

Подальша історія скайдайвінгу у більш сучасному розумінні продовжується французом Андре Жак Гарнереном, який зробив успішне приземлення у 22 жовтня 1797 році за допомогою парашуту з полотна та маленького кошика, прив'язаного під кулею з воднем, з 3200 футів над Парижем.. Парашут Гарнерена мало нагадує сучасні парашути, оскільки він не був упакований в будь-який вид контейнера і не містив витяжного тросу.

Роберт Кокінг, професійний художник, мав великий інтерес до парашутизму того часу, тому, надихнувшись стрибком Андре Жак Гарнерена і статтею сера Джорджа Кейлі у журналі "On Aerial Navigation", вирішив вдосконалити парашут, щоб він не хитався із сторони в сторону при спуску. Результатом став парашут у формі перевернутого конуса, розміром 107 футів (32.61 метрів) в окружності, з'єднаний трьома обручами. Незважаючи на вік 61 рік, відсутність досвіду і не технічну наукову освіту Роберта власник повітряної кулі погодився провести експериментальний стрибок з цією новою парашутною системою на святі Гранд Дей Фет у Воксхолл-Гарденз. 24 липня 1837 року дана подія відбулася, проте не успішно — парашут склався всередину і на висоті 200-300 футів (60-90 метрів) корзина відокремилася від залишків купола, в результаті чого Кокінг загинув.A brief history of skydiving deaths

Вдосконаленням парашуту займалися багато вчених того часу, зокрема Жозеф Жером Лефрансуа де Лаланд запропонував додати полярний отвір, щоб звідти виходило повітря і купол не хитався. Це покращення виявилося дуже вдалим і використовується у парашутах і на сьогоднішній день.Imagination and a Pile of Junk: A Droll History of Inventors and Inventions

ХХ століття 28 грудня 1908 року, Тайні Броадвік (Джорджия Анн Томпсон Броадвік) зробила свій перший стрибок з парашутом з кулі з теплим повітрям.Georgia Broadwick,the first woman to parachute from an airplane

Перша спроба вінгс'ют стрибка з парашутом була здійснена 4 лютого 1912 року 33-річним кравцем, Францом Реіхельтом, який стрибнув з Ейфелевої вежі для перевірки свого винаходу — комбінації парашута і крила, який був схожий на сучасні вінгс'юти. Він обдурив охорону, сказавши, що експеримент буде проведено з манекеном. Він дуже довго вагався перед стрибком, і загинув він удару об землю головою, зробивши суттєву яму у замерзлому ґрунті.

1 березня 1912 року, Альберт Беррі стрибнув з парашутом з біплану "Benoist" з висоти 1500 футів (457 метрів) та успішно приземлився у Джеферсон Бараку, Міссурі. Пілотом був Тоні Джаннус. Парашут діаметром 36 футів (11 метрів) був заключений у металеву каністру, що приєднана до нижньої частини літака — коли Беррі вистрибнув з літака його вага використовувалася для витягування парашуту з каністри. Беррі був приєднаним до парашуту не звичним способом, підвісною системою, а був закріплений трапеційним баром. Беррі пропадав 400 футів (152 метрів) перед розкриттям парашуту.History of Albert Berry

21 червня 1913 року Тайні Броадвік стала першою жінкою, що стрибнула з літака, що відбулося у небі над Лос-Анджелесом, пілотом був Гленн Л Мартін.

Перший записаний стрибок з парашутом з вільним падінням та з використання витяжного тросу був зроблений Леслі Ірвіном у 1919 році, а перші змагання датуються 1930ми роками. Незважаючи на те, що Джорджія Броадвік зробила раніше стрибок з вільним падінням у 1914 році, її статичний трос заплутався з кріпленням у хвостовій частині літака, та вільне падіння не було запланованим. Броадвік відрізала статичний трос та відкрила парашут вручну виключно із міркувань звільнення себе від літака, за який вона зачепилася.

У ХХ-му столітті почала розвиватися авіація, і з'явилася нагальна потреба у рятівних парашутах для льотчиків. Парашути старої конструкції були дуже громіздкі і через це не могли застосовуватися в авіації. Спеціальний парашут — ранцевий, м'який — сконструював винахідник Гліб Євгенович Котельников у 1911 році, під назвою РК-1, який було випробувано 19 червня 1912 року. Купол виготовлявся з шовку, стропи розділялися на групи, підвісна система складалася з поясу, нагрудного обхвату, двох плечових ременів і обхватів для ніг.Історія розвитку парашутизму //спецназ.орг

Сучасний скайдайвінг почав карбуватися близько 1911 року, коли Грант Мортон, використовуючи шовковий парашут, стрибнув з літака "Wilbur and Orville Wright’s Model B" у Каліфорнії та безпечно приземлився. Після цього у Першій Світової Війни та Другій робилися постійні вдосконалення до парашутів.Історія скайдайвінгу // adventure-driven-vacations.com

23 червня 1927 року на Ходинському аеродромі вперше застосував рятувальний парашут льотчик-випробувач М. М. Громов. Він ввів машину в штопор(штопор — зниження літака по крутій низхідній спіралі малого радіусу), вийти з штопора не зміг, і на висоті 600 м вистрибнув з літака.

У 1929 році комбриг ПС ЧА Леонід Мінов у складі радянської торговельної організації «Амторг» відвідав завод компанії «IRVIN-GQ» в місті Буффало, штат Нью-Йорк, де ознайомився з рятівними парашутами, що випускалися заводом, і зробив декілька стрибків — 13 червня 1929 року він зробив стрибок з парашутом з висоти 500 метрів, всього ж за період відрядження він здійснив 3 стрибки. Після повернення у СРСР Мінов був призначений на посаду інструктора по парашутній підготовці ПС ЧА і до літа 1930 року провів теоретичну підготовку для 30 добровольців 11-ї авіаційної бригади Московського військового округу .

У квітні 1930 року були виготовлені дослідні зразки рятівних парашутів типу НИИ-1 та ПЛ-1 для льотчиків, ПН-1 для льотчиків-спостерігачів (штурманів) та парашутів ПТ-1 для проведення навчально-тренувальних стрибків льотно-підйомним складом ВПС, десантниками та спортсменами-парашутистами.

У 1930 році 19-річна американка Рекс Фінней з Лос Анджелесу, США, задля збільшення відстані і маневреності польоту, здійснила перший політ у костюмі вінгс'ют.History of windsuit Ці перші костюми були зроблені з таких матеріалів, як полотно, дерево, шовк, сталь та китова кістка. Вони не були дуже надійними, хоча деякі спортсмени, такі як Клем Сох і Лео Валентин пролітали цілі милі за їх допомогою.

26 липня 1930 року під Вороніжем 5 радянських льотчиків і механиків (Мошковський, Єгоров, 3ахаров, Коваленков, Кухаренко, Мухін, Поваляєв, Пойдус, Філіпов, Фрейман, Черкашин), очолювані Міновим вперше у СРСР зробили серію тренувальних стрибків з літака. Перший показовий стрибок (фактично — перший навчально-тренувальний стрибок з парашутом в СРСР) Мінов зробив особисто. Слідом за ним стрибнув відомий льотчик Яків Мошковський. Для стрибків використовувалися американські парашути компанії «IRVIN-GQ», закуплені в результаті поїздки Мінова у США . Усього ж, за час проведення зборів 26 — 29 червня, було виконано 59 тренувальних і показових стрибків з парашутом.

Перший досвід, отриманий у 1930 році, дав поштовх для подальшого розвитку парашутизму у СРСР. Вже до кінця 1931 року радянські парашутисти виконали близько 600 тренувальних і показових стрибків. У 1931 році були виготовлені парашути ПД-1 конструкції М. А. Савицького. Захоплення було настільки популярним, що у міських парках культури і відпочинку встановлювалися «парашутні вишки», з яких міг стрибнути будь-хто бажаючий. 26 липня стало святкуватися як "День парашутиста".

У 1933 році з'явився парашут ПД-2, у 1936 році був випущений парашут ПД-6, купол якого був круглим та мав площу 60.3 кв.м.