Заги́бель тургру́пи Дя́тлова — смерть учасників туристичного походу під проводом Ігоря Дятлова, що сталася орієнтовно в ніч на 2 лютого 1959 року на горі Холатчахль (Північний Урал, нині Росія). В експедиції взяли участь 9 осіб (один учасник вибув ще до виходу на маршрут), усі мандрівники загинули. Їхня смерть викликала суспільний резонанс не тільки через численність жертв, але й через плутану картину місця злочину, недобросовісні слідчі дії, несумісний із доказами висновок слідства, що стало підставою для різноманітних конспірологічних припущень. Перевірка Генеральної прокуратури Росії, проведена 2018 року, підтвердила первинний висновок слідства. Наразі існує близько 75 версій загибелі туристів, кожна з яких має численних критиків і шанувальників.

Серед офіційних версій подій називалися три головні: лавина, «сніжна дошка» (щільний пласт дрібнозернистого снігу, що нерідко провокує схід лавини) і ураган.

Через звернення родичів загиблих, у лютому 2019 року Генеральна прокуратура РФ розпочала нову перевірку та слідчі експерименти й експертизи. 11 липня 2020 року Генеральна прокуратура РФ оголосила, що причиною загибелі туристів була лавина.

В російському інформаційному просторі, особливо в сегменті парапсихології, тема не втрачає актуальності й через 60 років після трагічних подій, її розслідуванню присвячені тематичні сайти, книги, документальні фільми. В пам'ять про загиблих, безіменний перевал, розташований поблизу місця подій, названо перевалом Дятлова. На основі цієї історії, режисер Ренні Гарлін зняв художній фільм «Таємниця перевалу Дятлова» (2013).

Зважаючи на загадковість подій, цю історію іноді називають таємниця загибелі групи Дятлова або інцидент на перевалі Дятлова (ця назва поширена здебільшого в англомовному середовищі). Однак остання назва є документально неточною, по-перше, тому що на момент трагедії цей перевал ще не носив імені Дятлова, по-друге, тому що сама подія сталася не на перевалі, а поблизу нього.

Учасники експедиції В експедиції горами Уралу зголосилися взяти участь 13 юнаків і дівчат. На останньому етапі підготовки до них приєднався турінструктор Семен Золотарьов, який спочатку планував іти в похід з іншою групою, на чолі з Сергієм Согріним. Четверо охочих (Бієнко В. І., Верхотуров Ю., Вишневський Ю. Н., Попов Н. П.) не змогли взяти участь у запланованій подіїПроєкт походу гр. Туристів Дятлова. : оцифрована копія. — 08.01.1959.. Отже, зрештою туристична група включала 10 осіб: Дя́тлов І́гор Олексі́йович (13 січня 1936 — лютий 1959) — керівник експедиції, розробник маршруту, студент 5-го курсу радіотехнічного факультету . Талановитий технік, який вже на 2-му курсі винайшов і змайстрував ультракороткохвильову радіостанцію, яку успішно випробував у мандрах.Допит свідка Аксельрода М. А. : оцифрована копія. — 24.04.1959. У цьому поході учасники послуговувались сконструйованою ним мобільною піччю. Його характеризували як ерудовану, вдумливу, врівноважену й відповідальну людину. В експедиції його поважали всі учасники; особливо симпатизував Зіні Колмогоровій.Ракитин А. И. Перевал Дятлова. Загадка гибели свердловских туристов в феврале 1959 года и атомный шпионаж на советском Урале. — Москва — Екатеринбург: Кабинетный учёный, 2016. — 892 с. Дороше́нко Ю́рій Микола́йович (29 січня 1938 — лютий 1959) — студент 4-го курсу факультету підіймально-транспортних машин УПІ. Раніше зустрічався із Зіною Колмогоровою, після розриву стосунків зберіг із нею дружні взаємини. Дубі́ніна Людми́ла Олександрі́вна (12 травня 1938 — лютий 1959) — студентка 3-го курсу інженерно-економічного факультету УПІ. Любила співати, фотографувати. Вирізнялась сильною вдачею, наприклад, в одному з попередніх походів зазнала вогнепального поранення ноги, після якого мужньо перенесла болісне транспортування. 1958 року була старшою групи в поході II категорії складності.Допит свідка Колеватової : оцифрована копія. — 14.04.1959. Золотарьо́в Семе́н Олексі́йович (2 лютого 1921 — лютий 1959) — старший інструктор Коуровської турбази, найстарший і найдосвідченіший учасник походу, родом із Кубані. Після школи призваний до армії, на Німецько-радянській війні воював на Білоруському фронті у званні сержанта, нагороджений чотирма медалями. Після війни залишився в Мінську, де закінчив спеціальний факультет Інституту фізичної культури БРСР (1951). Завершивши навчання, працював турінструктором на Кавказі. До Свердловська переїхав 1958 року, іншим учасникам представився як «Саша». Мав на тілі декілька татуювань, серед них напис «Гена». Згодом деякі дослідники розтлумачать це як приналежність до кримінального середовища. Неузгодженість біографічних деталей дала підстави припустити, що Золотарьов був штатним працівником Комітету державної безпеки (КДБ), де, імовірно, обіймав посаду «регіонального резидента». Був харизматичним лідером і в групі відразу завоював довіру всіх учасників. Колева́тов Олекса́ндр Сергі́йович (16 листопада 1934 — лютий 1959) — студент 4-го курсу фізико-технічного факультету УПІ. Уродженець Свердловська, випускник . Працював у секретному інституті «п/с 3394» в Москві на посаді старшого лаборанта, заочно навчався у , звідки перевівся на очне відділення УПІ (повернувся до Свердловська 1957 року). Мав риси лідера, спокійну, приязну вдачу, його характеризували як відповідального, акуратного до педантичності працівника. Ймовірно, позаштатний співробітник КДБ. Колмого́рова Зінаїда Олексіївна (12 січня 1937 — лютий 1959) — студентка 5-го курсу радіотехнічного факультету УПІ. Мала лідерські задатки, вміла організувати роботу інших і при цьому була душею будь-якої компанії, вирізнялась доброзичливістю, твердістю духу. Під час одного з попередніх походів її вкусила гадюка, тоді Зіна мужньо боролась за життя, перебуваючи на межі смерті. Кривони́щенко Гео́ргій Олексі́йович (7 лютого 1935 — лютий 1959) — випускник будівельного факультету УПІ (1957), більше знаний в колі друзів під іменем Юрій. Працював інженером (виконробом) у будівельному тресті при комбінаті № 817 у засекреченому місті Челябінськ-40. Був свідком і ліквідатором наслідків Киштимської аварії. Грав на різних музичних інструментах, також був дуже приязним і його радо сприймали в різних компаніях, особливо близько приятелював з Ігорем Дятловим. Імовірно, позаштатний співробітник КДБ. Слободі́н Русте́м Володи́мирович (11 січня 1936 — лютий 1959) — випускник механічного факультету УПІ (1958), тюркське ім'я отримав від батьків як данину інтернаціональній екзотиці, етнічний росіянин. Працював інженером закритого конструкторського бюро «п/с 10». Любив грати на мандоліні, захоплювався бігом і боксом, вирізнявся відмінною фізичною підготовкою, витривалістю. Тібо́-Бриньо́ль Мико́ла Володи́мирович (5 червня (або 5 липня) 1935 — лютий 1959) — випускник будівельного факультету УПІ (1958), працював виконробом у Свердловську. Походив з родини французьких гірничих інженерів, що давно натуралізувалися в Росії. Його батька репресували, матір заслали в табір, де в постійних нестатках і пройшло дитинство Миколи. Його описували як енергійну, приязну, відкриту, життєрадісну людину з відмінним почуттям гумору. Ю́дин Ю́рій Юхи́мович (19 липня 1937 — 27 квітня 2013) — студент 4-го курсу інженерно-технічного факультету УПІ. В минулому був учасником походу III (на той час найвищої) категорії складності. Єдиний з організаторів цього походу, що вижив завдяки неучасті в основній його частині. У зрілому віці працював заступником голови Солікамська з економіки й прогнозування, також очолював міський туристичний клуб «Полюс». Згідно з заповітом, похований на поряд з іншими учасниками експедиції.

Група Дятлова вирізнялась однорідністю складу.Через неучасть Юдина в активній фазі походу, під складом групи, як правило, розуміють дев'ятьох її учасників. Вісім її членів були майже однолітками і навчались в одному виші, тобто мали спільні вікові та професійні інтереси. Ранній період їхнього життя пройшов у Свердловську і лише Тібо-Бриньоль приїхав із сусіднього Кемерова. Сім туристів були етнічними росіянами, два — зросійщеними українцями. Привертає увагу і схожість життєвих поглядів: учасники походу належали до інтелігенції, були успішними в навчанні, мали позитивні характеристики на роботі та різноманітні особисті захоплення, вели щоденники. Усі дев'ять мали вищу освіту, вміли фотографувати і неодноразово ходили в походи. До початку експедиції вісім юнаків та дівчат вже були знайомі між собою, брали участь у спільних неформальних подіях (походи, святкування). І лише Золотарьов був чужим у цьому студентському загалі.Допит свідка Юдина Ю. Ю. : оцифрована копія. — 15.04.1959.Допит свідка Кареліна : оцифрована копія. — 15.04.1959. Та попри вікову різницю він швидко адаптувався в новому колективі, здобув авторитет і був чудово сприйнятий молодшими учасниками.

Слід зауважити, що трьох членів групи (Колмогорову, Дорошенка і Дятлова) в різні періоди життя єднали особливо близькі стосунки, але ревнощів це не викликало. Всі члени групи були несімейними, високоморальними людьми. Жоден не мав шкідливих звичок, окрім Колеватова, який курив люльку. Отже, припущення про можливі сварки на ґрунті особистої неприязні, статевих стосунків, національної несхожості, пияцтва необґрунтовані. Попри згуртованість туристів, у групі існували мікроугруповання. Так, активне ядро становили Дятлов, Золотарьов, Колеватов і Кривоніщенко, інші психологічно їм підкорювались.

Розвиток подій

Історичне тло Описані в розділі події напряму не стосуються загибелі групи Дятлова, але вони можуть пояснити мотиви й цілі деяких її членів, а також появу окремих слідчих версій.

За міфами мансі, гора Холатчахль була першою вершиною, яка оголилася у цій місцевості після Всесвітнього потопу, і на цьому єдиному придатному для життя краєчку суходолу знайшли мертву людину. Тому вершину назвали горою Мерців. За іншою міфологічною версією, вона отримала свою назву через те, що на ній загинули дев'ять мисливців-мансі.С. Богомолов Тайна огненных шаров / Уральский рабочий. — 8,10, 11. 12 липня 1990.

1959 року СРСР являв собою класичну імперію у фазі розквіту. Він мав найбільшу в світі територію, чисельне багатонаціональне населення, стабільну економіку, а завдяки перемозі у Другій світовій війні ще й величезний політичний вплив. Втім, на міжнародній арені йому доводилось боротися за абсолютне лідерство з іншою наддержавою — США. Протистояння в Холодній війні вилилось у запеклу конкуренцію в галузі космічних технологій, хімічної й бактеріологічної зброї та, особливо, ядерного озброєння. В рамках радянської ядерної програми, на Уралі, Новій Землі, в Сибіру збудували ряд заводів з виробництва ядерного палива. Ці успіхи непокоїли американців, які намагалися дістати зразки радянських радіоактивних матеріалів. Американці мали перевагу в авіатехніці, яка дозволяла їм проводити аеророзвідку глибинних районів СРСР і десантування розвідників. В цей час в СРСР розвінчали культ Сталіна, а ряд прибічників померлого репресували. Усунення старих чекістів, а також нові виклики, що стояли перед КДБ через бурхливий розвиток секретних технологій, сприяли оновленню кадрів. До лав організації стали приймати молодих і високоосвічених, а також розвивали мережу позаштатних співробітників. Внутрішнє життя країни охопило ідеологічне піднесення. Щире або удаване захоплення комунізмом було повсюдним, у суспільстві панувала шпигуноманія, а разом з тим переконаність, що СРСР здатен винайти невідомі види надпотужної зброї.

Підготовка до походу