Володи́мир Микола́йович Тро́шкін ( 28 вересня 1947, Єнакієве, Донецька область, Українська РСР, СРСР — 5 липня 2020, Київ, УкраїнаПомер легендарний захисник Динамо Володимир Трошкін) — футболіст, заслужений майстер спорту, заслужений тренер України, заслужений працівник фізичної культури і спорту України (1998).

Біографія Володимир Трошкін народився 1947 повоєнного року в донбаському Єнакієвому. Головним захопленням був футбол. До заводської футбольної команди Володю привів батько, який, до речі, сам грав у футбол до сорока трьох років. За кілька років Трошкін-молодший вже захищав честь Єнакієвого на першості Донецької області. Тоді у двох лігах змагалося майже сімдесят команд. Свою дорослу кар'єру гравця розпочав у середині 1960-х років у клубі «Індустрія» (Єнакієве), де виступав у футбольних змаганнях СРСР класу «Б» (третій дивізіон).

Армійську службу відбував у спортивній роті, але згодом з'явився в київському СКА. Допоміг Володимир Терентійович Богданович, який тоді працював в армійському клубі. Саме він порекомендував Віктору Маслову звернути увагу на талановитого півзахисника. Трошкіна швидко зробили «міліціонером» і перевели до київського «Динамо». Через кілька місяців він дебютував за столичний клуб, зігравши 20 хвилин проти мінських одноклубників. Надалі Трошкін вісім років відіграв у київському «Динамо». В його активі — 205 матчів та 21 гол. В європейських кубкових турнірах за «Динамо» зіграв 38 поєдинків, записавши на свій рахунок 4 голи.

Трошкін — володар Суперкубка Європи і Кубка володарів кубків (1975). Другий призер чемпіонату континенту (1972), третій призер Олімпіади-76, чемпіон Радянського Союзу 1971, 1974, 1975 та 1977 років, срібний призер чемпіонатів СРСР 1972, 1973 і 1976 (осінь), володар Кубка СРСР 1974. В офіційних списках «33 найкращих» першим був («за» — 186) у 1974 і 1975 роках, другим («за» — 186) — у 1976 році.

В цей же час з 1971 по 1977 рік зіграв у 31 матчі за збірну СРСР, забивши один гол. Він здобув бронзову медаль на Олімпійських іграх 1976 року в Монреалі і грав на чемпіонаті Європи 1972 року, де радянська команда посіла друге місце. Наприкінці кар'єри на прохання Андрія Біби допомагав дніпропетровському «Дніпру», відігравши 14 матчів.

Після завершення ігрової кар'єри тренував команди СКА (Київ) та «Авангард» (Рівне), після чого працював асистентом головного тренера юнацьких і молодіжних збірних України. Пізніше працював футбольним функціонером у Федерації футболу України.

Помер 5 липня 2020 року. Похований на Лісовому цвинтарі Києва на ділянці 75а.

Досягнення

Командні «Динамо» (Київ) Чемпіон СРСР (4): 1971, 1974, 1975, 1977 Володар Кубка СРСР: 1974 Володар Кубка володарів кубків УЄФА: 1974/75 Володар Суперкубка УЄФА: 1975

Збірна СРСР Віцечемпіон Європи: 1972 Бронзовий призер Олімпійських ігор: 1976

Індивідуальні В списках 33 33 найкращих футболістів сезону в СРСР (3): № 1 (1974, 1975), № 2 (1976) Заслужений майстер спорту СРСР (1975) Заслужений тренер Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ (2004) і ІІ (2005) ступенів. Почесний громадянин Єнакієвого.

Примітки

Посилання

Дані на вебсторінці збірної СРСР/Росії Грав самовіддано, бо прагнув бути переможцем// Миколайчук Віталій. «Голос України», 8.09.07