Іва́н Петро́вич Котляре́вський (, Полтава — , Полтава) — український письменник, військовий, класик нової української літератури, громадський діяч.

Його поема «Енеїда» (1798) стала великим твором загальнонаціонального значення нової української літератури, написаним народною мовою.

Котляревський зробив найвагоміший внесок у становлення сучасної української літературної мови. В умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування літературної мови.

Життєпис

Іван Котляревський народився в Полтаві, тоді Полтавський полк Війська Запорозького, Гетьманщина, у сім'ї канцеляриста — шляхтича герба ОгоньчикЛітературна панорама. 1988 Текст: збірник. Вип. 3 / упоряд. Г. М. Сивокінь. — К. : Дніпро, 1988. — 270 с. — 1,30..

Після навчання в Полтавській духовній (слов'янській) семінарії (1789—1793) працював канцеляристом, у 1793—1796 роках — домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах.

У 1796—1808 роках перебував на військовій службі в Сіверському карабінерському полку. У 1806—1807 роках Котляревський у військовому званні штабскапітана брав участь у Російсько-турецькій війні 1806—1812 років, був учасником облоги Ізмаїлу. Нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня за дипломатичні заслуги зі схиляння до нейтралітету буджаків та хоробру кур'єрську діяльність на передовій під час штурму цієї фортеціКотляревский И. Журнал военных действий 2-го корпуса войск // «Киевская старина», 1900, кн. 12, стор. 336—346 . У 1808 році вийшов у відставку.

З 1810 року працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян».

У 1812 під час Французько-російської війни (1812) Котляревський, за сприяння малоросійського генерал-губернатора Якова Лобанова-Ростовського, який отримав відповідний наказ від імператора, сформував у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині 5-й Полтавський козачий полк малоросійського козачого війська (за умови, що полк буде збережено після закінчення війни як постійне козацьке військо), за що отримав військовий чин майора.

Підтримував зв'язки з декабристами.

У 1816—1821 роках — директор Полтавського вільного театру.

У 1818 році разом із Василем Лукашевичем, Володимиром Тарновським та іншими входив до складу полтавської масонської ложі «Любов до істини». Член Вільного товариства любителів російської словесності з 1821 року. За свідченнями декабриста Матвія Муравйова-Апостола, які він дав під час слідства у справі декабристів, член Малоросійського таємного товаристваДекабристы. Биографический справочник / Под ред. академика М. В. Нечкиной. —  : Наука, 1988. — С. 88. . Слідчий комітет залишив це без уваги.

У 1822 році Котляревський сприяв викупові з кріпацтва українського і російського актора Михайла Щепкіна.

У 1827—1835 роках — попечитель «богоугодних» закладів.

У 1835 році Котляревський вийшов у відставку. Він продовжив цікавитись культурним життям, надавав підтримку тим, хто до нього звертався. Література залишалася його єдиною справжньою пристрастю.

Зі спогадів Варвари Лелечихи, що працювала служницею Котляревського у 1828—1829 роках, він…до простих людей ставився радо і привітно, говорив з ними по-малоруськи, жартував, завжди усміхався всім, все це всіх, хто знав його, до нього приверталоК биографии И. П. Котляревского // Киевская старина. — 1903. — Т. 83. Октябрь. — С. 1–2. .Помер 29 жовтня (10 листопада) 1838 року в 69-річному віці. Похований у Полтаві (на час смерті Полтавська губернія, Російська імперія).

Котляревський ніколи не був одружений. Його спадкоємицею та господинею садиби стала економка Мотрона Єфремівна Веклевичева.

Літературна діяльність

Ще в семінарії «римач»-початківець писав вірші «малоросійською» мовою до окремого альманаху «Полтавська муха», який пізніше називали сатиричним журналом. Проте широкому колу читачів він відомий передусім завдяки своїй «Енеїді».

«Енеїда»

Котляревський — автор «Енеїди» (1798 рік, у трьох частинах; у 1842 році — повне посмертне видання, підготовлене особисто І. Котляревським) — першого твору нової української літератури, написаного народною мовою. Взявши за основу сюжетну канву однойменної поеми Вергілія, Котляревський у традиціях давнього українського бурлеску створив свій оригінальний художній твір. У поемі автор відтворив різноманітність життя українського суспільства у другій половині XVIII століття. Національне забарвлення і співчуття до долі простого народу зумовили великий успіх «Енеїди» серед сучасників. За мотивами поеми були створені опери «Еней на мандрівці» (композитор Ярослав Лопатинський) та «Енеїда» (композитор Микола Лисенко, лібрето Миколи Садовського).

«Пісня на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну» У 1804 році написав «Пісню на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну» (вперше опублікована Яковом Головацьким у журналі «Пчела» в 1849 році).

Попри дещо «сервілістичний» (за визначенням Бориса Грінченка) сюжет (оспівування царського урядовця), твір позначений яскравим народним гумором, а також має окремі елементи соціальної сатири (критика «панів-людоїдів», що «зо злої волі не дають орати нив» тощо).

Драматургія

У 1819 році Котляревський написав для Полтавського театру п'єсу «Наталка Полтавка» (вперше надрукована в 1838 році Ізмаїлом СрезневськимКотляревський І. П. Повне зібрання творів. — К.: Наукова думка, 1969 р. в «Украинском сборнике») і водевіль «Москаль-чарівник» (надрукований 1841 року), які стали основою започаткування нової української драматургії. Микола Лисенко, використавши доробок своїх попередників (Анатолія Барсицького, Алоїза Єдлічки) створив оперу «Наталка-Полтавка».

Характерні риси драматургічної творчості Івана Котляревського: невелика кількість дійових осіб, вдало вибраний конфлікт, напруженість і природність розвитку сюжету, стрункість композиції, органічно вмонтовані в текст пісні, народна, індивідуалізована й гранично виразна мова, гумор, чіткість ідей, рельєфно зримі образи.

Оцінка творчості Творчість Котляревського високо цінував Тарас Шевченко. У 1838 році поет написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському», у якому підносив Котляревського як національного співця та прославляв як творця безсмертної «Енеїди».

Однак уже Пантелеймон Куліш мав суворіший погляд на творчість та громадську поставу Котляревського. Куліш звинувачував свого колегу по перу в догоджанні високим чиновникам російської колоніальної адміністрації — князю Куракіну, князю Рєпніну тощо. Цим закидам опонує український літературознавець І. Снігур, який 1946 року оприлюднив в емігрантському журналі «Похід» наступну репліку:Іван Котляревський, зберігаючи теплу пам'ять про Гетьманщину («Так вічной пам'яти бувало у нас в Гетьманщині колись»), опоминаючись за народну правду («Мужича правда все колюча, а панська на всі боки гнуча»), без будь-якого, проте, внутрішнього психологічного конфлікту поєднує свою симпатію до козацької минувшини з більш ніж толерантним ставленням до царського державного устрою, — з симпатією до таких його репрезентантів, як генерал-губернатор князь Олексій Куракін, князь Рєпнін, князь Лобанов-Роставецький. При чому Котляревський робить це цілком щиро, без ніякого наміру користолюбно здобувати прихильність впливових людей, що цілком несправедливо закидає йому Пантелеймон Куліш. І цей внутрішній конфлікт не виникає у Котляревського тому, що поняття української нації уклалося в його свідомості як складова частина поняття російської держави, частина, підпорядкована цілому…Снігур І. Шевченко і нація // Літературно-мистецький місячник «Похід» (Гайденау, Німеччина). — 1946. — Ч. 1. — С. 6.Михайло Коцюбинський, характеризуючи роль Котляревського в розвитку української культури, підкреслив, що «занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс з попелу, воскресло знову… і голосно залунало по широких світах» із його творів.

Пам'ять

У 1952 році в Полтаві було відкрито літературно-меморіальний музей Котляревського.

У 1969 році в Полтаві на Івановій горі відкритий музей-садиба Івана Котляревського — меморіальний комплекс на основі садиби, де 1769 року народився і мешкав Іван Котляревський.

У багатьох містах України (Київ, Полтава, Чернігів, Вінниця, Хмельницький, Чернівці, Прилуки, Лубни, Бердичів, Самбір тощо) є вулиці, названі на честь поета.

Бульвар Івана Котляревського у Києві.

У Полтаві та Києві є парки, названі на честь поета.

Багато навчальних закладів (школи, ліцеї, виші), закладів культури носять ім'я поета: Полтавський міський багатопрофільний ліцей № 1 ім. І. П. Котляревського Бендерська гімназія № 3 ім. І. П. Котляревського Гадяцьке училище культури імені І. П. Котляревського Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені Івана Котляревського Бібліотека імені Івана Котляревського Шевченківського району м. Києва Центральна міська бібліотека ім. І. П. Котляревського (Ізмаїл)

У філателії та нумізматиці 28 жовтня 1998 року Національний банк України на честь 200-річчя першого видання «Енеїди» у серії «Духовні скарби України» випустив золоту пам'ятну монету номіналом 100 гривень.

22 вересня 2009 року Національний банк України на честь Івана Петровича Котляревського у серії «Видатні особистості України» випустив срібну монету номіналом 5 гривень. +Поштова марка України, присвячена І. П. Котляревському, 1994 рік «Енеїда»Золота пам'ятна монета НБУ номіналом 100 гривень, 1998 року. Реверс«Іван Котляревський» Срібна пам'ятна монета НБУ 5 гривень, 2009 року. Реверс

У літературі Український радянський письменник Анатолій Хорунжий зробив штабскапітана Івана Петровича Котляревського головним героєм історичного оповідання «В тривожний рік» — про внесок українського народу в перемогу 1812 року у війні Російської імперії з Французькою імперією. Оповідання опубліковане в збірці «Давня французька пісенька» 1981 року. Сюжет твору підкреслює, що Іван Котляревський був тоді відомим і популярним як автор поеми «Енеїда» особливо серед українських селян:Панас «Енеїду» Вашу напам'ять знає… Офіцери знайшли її в одному маєтку, щовечора читали та реготали, а він тим часом всю її до пам'яті взяв.Іван Котляревський — герой повісті українського письменника Івана Пільгука «Грозовий ранок». У повісті висвітлені цікаві епізоди з життя письменника, розповідається про його участь у Дунайському поході 1806 року та організації козацького полку для участі у війні 1812 рокуПільгук І. І. Грозовий ранок. — К. :Радянський письменник, 1968. — 236 с. — C.4..

Долі Котляревського також присвячений роман Бориса Левіна «Видно шляхи полтавськії»Левін Б. Н. Видно шляхи полтавськії… — К. : Дніпро, 1984. — 680 с. та його розширений варіант «Веселий мудрець»Левін Б. Н. Веселий мудрець. — К. : Дніпро, 1990. — 800 с.

Історична повість українського письменника Василя Стрепета «Над Дунаєм, над рікою», адресована підліткам, розповідає про участь Івана Котляревського у військових діях 1806—1807 років, про його хоробрість та військовий хист, а також про роботу над «Енеїдою», якою він займався у перервах між боямиСтрепет В. О. Над Дунаєм, над рікою. — К. : Веселка, 1967. — 240 с..

Науково-популярна біографія «Іван Котляревський: між імперією та Україною» вийшла 2021 року у видавництві «Навчальна книга — Богдан». Автор — Петро Кралюк.

Пам'ятники

Пам'ятник на могилі Івана Петровича Котляревського (скульптор Леонід Позен, художник Василь Волков)<ref>Перший пам'ятник на могилі поставили в 1839 році. 1900 року був встановлений новий надгробний пам'ятник. Чотиригранний гранітний обеліск темно-сірих кольорів із бронзовим барельєфом письменника в лавровому вінку. Нижче — слова Тараса Шевченка: Будеш, батьку, панувати,Поки живуть люди; Поки сонце з неба сяє,Тебе не забудуть!</ref>.