Black Sabbath — англійський хеві-метал-гурт, сформований у Бірмінгемі в 1968 році гітаристом Тоні Айоммі, барабанщиком Біллом Вордом, басистом Ґізером Батлером та вокалістом Оззі Осборном. Прийнявши назву Black Sabbath у 1969 році (раніше гурт називався Polka Tulk Blues Band, а потім Earth), вони вирізнилися серед інших завдяки окультній тематиці з текстами, натхненними жахами, та використанням пониженого строю гітар. Їхні перші три альбоми — Black Sabbath, Paranoid (обидва 1970 року) та Master of Reality (1971) — мали комерційний успіх і вважаються новаторськими роботами у становленні хеві-металу. У наступних альбомах — Vol. 4 (1972), Sabbath Bloody Sabbath (1973), Sabotage (1975), Technical Ecstasy (1976) та Never Say Die! (1978) — гурт почав досліджувати більш експериментальні та прогресивні стилі.
У 1979 році Осборна звільнили з Black Sabbath, а його місце посів колишній вокаліст Rainbow Ронні Джеймс Діо. З ним гурт записав три альбоми: Heaven and Hell (1980), Mob Rules (1981) та свій перший офіційний концертний альбом Live Evil (1983); у записі останніх двох брав участь барабанщик Вінні Аппісі, який замінив Ворда. Після того як Діо та Аппісі покинули гурт, Айоммі та Батлер записали альбом Born Again (1983) разом із Вордом, який повернувся за барабани, та Ієном Гілланом (ексучасником Deep Purple) на вокалі. До 1984 року Батлер, Ворд і Гіллан пішли з гурту, залишивши Айоммі збирати нову версію Black Sabbath. Протягом наступних тринадцяти років склад гурту постійно змінювався; серед вокалістів були Ґленн Г'юз (ще один колишній учасник Deep Purple, який співав на альбомі Seventh Star 1986 року) та Тоні Мартін, а також низка басистів і барабанщиків. Мартін пробув у гурті найдовше серед вокалістів того періоду: він приєднався у 1987 році й записав три альбоми — The Eternal Idol (1987), Headless Cross (1989) та Tyr (1990) — до свого першого відходу в 1991 році. Того ж року Айоммі знову об'єднався з Батлером, Діо та Аппісі для запису альбому Dehumanizer (1992), хоча Діо та Аппісі знову пішли наприкінці 1992 року. Мартін повернувся для запису ще двох студійних альбомів — Cross Purposes (1994) та Forbidden (1995), а також одного концертного альбому Cross Purposes Live (1995), після чого гурт оголосив про річну перерву в діяльності.
Оригінальний склад у складі Айоммі, Осборна, Батлера та Ворда возз'єднався в 1997 році, випустивши концертний альбом Reunion (1998) і періодично гастролюючи до 2005 року. Наступного року склад часів Mob Rules (Айоммі, Батлер, Діо, Аппісі) зібрався під назвою Heaven & Hell; вони гастролювали наприкінці 2000-х і випустили один студійний альбом The Devil You Know (2009), після чого припинили діяльність через смерть Діо у 2010 році. Оригінальний склад знову відновив роботу у 2011 році, проте Ворд пішов з гурту до початку запису їхнього останнього студійного альбому 13 (2013). Завершуючи свій прощальний тур, Black Sabbath відіграли свій останній за вісім років концерт у рідному місті в 2017 році. Згодом траплялися епізодичні часткові возз'єднання, найбільш значущим з яких став виступ Осборна та Айоммі на церемонії закриття Ігор Співдружності 2022 у Бірмінгемі. Оригінальний склад востаннє об'єднався для фінального шоу гурту та Осборна як сольного артиста під назвою Back to the Beginning на стадіоні Вілла Парк 5 липня 2025 року; через сімнадцять днів після цього виступу Осборн помер.
Станом на 2013 рік Black Sabbath продали понад 70 мільйонів платівок, що зробило їх одним із найбільш комерційно успішних хеві-метал гуртів. Колектив часто називають частиною «нечестивої трійці британського хард-року та хеві-металу першої половини сімдесятих» разом із Deep Purple та Led ZeppelinMcIver, Joel (2006). «Black Sabbath: Sabbath Bloody Sabbath». Chapter 12, p. 1.. MTV визнало Black Sabbath «найвеличнішим метал-гуртом усіх часів», а VH1 поставив їх на друге місце у списку «100 найвеличніших артистів хард-року». Журнал Rolling Stone розмістив їх на 85-й позиції у своєму рейтингу «100 найвеличніших артистів усіх часів». Гурт було введено до Залу слави музики Великої Британії у 2005 році та до Зала слави рок-н-ролу у 2006 році. Вони здобули дві премії «Греммі» за найкраще метал-виконання, а також отримали почесну «Греммі» за пожиттєві досягнення.
Історія гурту
Заснування і перші дні (1968—1969) 1968 року, після розпаду , гітарист Тоні Айоммі і ударник Білл Ворд вирішили зібрати новий колектив, який би грав важкий блюз. Вони запросили до складу Ґізера Батлера та Оззі Осборна, на той час — учасників гурту Rare Breed, — після того, як помітили в місцевому музичному магазині написане останнім оголошення: "Оззі-Зіґ шукає групу « — підсилювач в наявності». Спочатку гурт назвали The Polka Tulk Blues Band (на честь дешевого різновиду талькової пудри, яку Осборн бачив у ванній кімнаті своєї матері). До його складу входили також слайд-гітарист Джиммі Філіпс і саксофоніст Алан Кларк. Потім назву гурту скоротили до Polka Tulk, а потім (всупереч протестам Осборна) перейменували його на Earth; на той час Філіпса і Кларка в складі гурту вже не було . До періоду, коли гурт називався Earth, належать і кілька демо: гурт записав декілька композицій Норманна Ґейнса, зокрема, «The Rebel», «Song for Jim» і «When I Came Down».
У грудні 1968 року Айоммі несподівано покинув Earth і приєднався до Jethro Tull; участь гітариста в цьому складі була нетривалою, але він встиг з'явитися з гуртом у телешоу The Rolling Stones Rock and Roll Circus. Вже у січні 1969 року, розчарувавшись у напрямі розвитку в Jethro Tull, він повернувся до Earth. «Було відчуття, що все не так … Спочатку мені здалося, Tull — класна команда, але мені якось не припала до душі ідея, що в гурті має бути явний лідер, яким, власне, і був Ян Андерсон. Із Tull я повернувся з абсолютно зміненим ставленням до справи. Вони навчили мене тому, що якщо хочеш рушити з місця, слід над цим добре попрацювати», — пізніше згадував Айоммі.
Тим часом з'ясувалося що в Англії багато хто плутає їх з іншим, утвореним раніше, гуртом Earth, а це означало, що прийшов час змінювати назву. На той час в репертуарі гурту вже з'явилася пісня «Black Sabbath», на створення якої надихнули роботи майстра окультної прози Денніса Вітлі, до якої Осборн написав текст, частково під впливом переказаного Батлером епізоду, який трапився з ним невдовзі після того, як він прочитав книгу XVI-го століття про чорну магію. («… Я прокинувся серед ночі: по той бік ліжка стояла фігура у чорному. А кілька секунд по тому вона немовби розчинилася, змусивши мене пережити момент незабутнього жаху…» — звідси перші рядки пісні: «What is this that stands before me? Figure in black which points at me…»). Композиція, створена з використанням горезвісного тритону (в тональності G; ідея ця, як стверджували Айоммі та Батлер, прийшла до них одночасно) , надала музиці гурту нового напрямку розвитку . Вражені власним оновленим звучанням, у серпні 1969-го року музиканти вирішили перейменувати гурт у Black Sabbath і надалі зосередитися на створенні саме такого роду пісень, які б могли бути свого роду рок-аналогом фільмів жахів.
Black Sabbath та Paranoid (1970—1971) У грудні 1969 року Black Sabbath підписали контракт з Philips Records. Місяць по тому Fontana Records, дочірній лейбл Phillips, видав дебютний сингл «Evil Woman», кавер-версію пісні, яка незадовго до цього стала американським хітом Crow (гурту, що ніяк більше в історії року себе не проявив). Попри те, що сингл до чартів не увійшов, Vertigo Records (щойно створений лейбл, що спеціалізувався на жанрі прогресив-рок, і якому гурт «дістався» від Fontana) надав Black Sabbath два студійних дні наприкінці січня, аби записати дебютний альбом з продюсером Роджером Бейном. «Дізнавшись про те, що у нас є два дні на запис і один день на мікшування, ми вирішили зіграти все в концертному режимі. Оззі записував вокал паралельно — ми тільки посадили його в іншу кабінку, і почали. Переважно, так все з першої спроби й було записане»,Rosen, Steven (1996). The Story of Black Sabbath: Wheels of Confusion. Castle Communications. ISBN 1-86074-149-5 — згадував пізніше Айоммі.
У п'ятницю 13 лютого 1970 року побачив світ альбом Black Sabbath. Він піднявся до 8-ї сходинки у рейтингу UK Albums Chart, чотири місяці по тому вийшов (на Warner Bros. Records) в США, де піднявся до 23-ї сходинки в Billboard 200, протримався в Top 40 приблизно рік і розійшовся за цей час мільйонним накладом. Попри те, що альбом мав комерційний успіх (а згодом став — як у США, так і у Великій Британії — платиновим), в 1970 році він зазнав серйозної критики; зокрема, його вкрай невисоко оцінив Лестер Бенґс, рецензент Rolling Stone. Скептичне ставлення до гурту з боку музичних критиків зберігалося протягом багатьох років. Як зазначав 1973 року альманах «Rock Files», «… Будь-який третьосортний „гурт для розігріву“ мав більше шансів потрапити до програми Джона Піла, ніж Black Sabbath».BBC Radio 6. Stewart Maconey. Seven More Days That Shook the World: Стюарт Маконі про Оззі Осборна] Гурт, що до виходу Осборна 1979 року спромігся продати 8 мільйонів альбомів , своїм злетом був зобов'язаний винятково відданості фанів. Сам Оззі Осборн згодом так пояснював витоки музичного світогляду свого колективу: «У чартах < кінця 1960-х років > лише й чулося: ' Якщо ви рушите до Сан-Франциско, не забудьте, що у вас мають бути квіти у волоссі… ' Ми ж, в Астоні, якщо й бачили квіти, то лише у вінках на трунах, що прямували до цвинтаря».
Не маючи бажання втрачати темп, що вже був взятий і про що свідчили успіхи в чартах, Black Sabbath повернулися до студії вже у червні 1970-го року і записали матеріал другого альбому. Спочатку передбачалося назвати його War Pigs (за однойменною піснею, що очолювала платівку і що була свого роду коментарем до теми В'єтнамської війни), але Warner Bros., Побоюючись можливих політичних ускладнень, наполягли на зміні заголовку. У вересні 1970-го року вийшов другий альбом, Paranoid: він й очолив британський хіт-парад. Учасники гурту заперечували проти випуску титульного треку як окремого синглу і не зраділи звістці про те, що він видерся на 4-те місце у UK Singles Charts, вивівши їх таким чином, як вони вважали, «на підлітковий ринок». Згодом критики відзначали, що трек у чомусь випередив свій час і тяжів радше до панк-року, аніж до хеві-металу. Проте, наскільки випадковою виявилася ця новація, свідчить і той факт, що пісня «Paranoid» була записана останньої миті, винятково заради того, аби зробити альбом довшим за звучанням.
Американський реліз був відкладений до січня наступного року; компанія вирішила зачекати, допоки перший альбом не покине чартів. Paranoid піднявся до 12-ї сходинки в США. Комерційний успіх альбому дозволив гурту рушити у грудні 1970-го року в своє перше американське турне, після чого компанія звукозапису вирішила видати другий сингл «Iron Man»; до Top 40 він не увійшов, але пісня стала однією з найпопулярніших у концертному репертуарі гурту. Альбом Paranoid увійшов до історії музики не тільки як найбільш комерційно вдалий альбом гурту, що лише тільки в США розійшовся 4-мільйонним накладом, але й (згідно з Allmusic) як один з «найвідоміших та найвпливовіших з хеві-метал альбомів усіх часів».
Master of Reality і Volume 4 (1971—1973)
В лютому 1971 року Black Sabbath повернулись в студію і приступили до роботи над третім альбомом. Комерційний успіх забезпечив музикантів готівкою, достатньою для того, щоб задовольнити їхню різко збільшену потребу в наркотиках. Білл Ворд згадав, що основним в «меню» був кокаїн, але в діло йшли будь-які препарати: «виходило так що нові музичні ідеї просто забувалися тільки через те, що ми були постійно не в собі».
У квітні 1971 року гурт закінчив студійну роботу над альбомом і в серпні випустив Master of Reality. Протягом двох тижнів Master of Reality здобув статус «золотого», як у Великій Британії, так і в США, де зрештою став платиновим двічі.