Оцінки та класифікація російсько-української війни — погляди й оцінки щодо характеру подій, причин та приводів збройної агресії Російської Федерації проти України.

Російсько-українська війна розвивалася за умов систематичного заперечення Російською Федерацією своєї участі у збройному конфлікті, що істотно ускладнює чітке беззаперечне правове визначення характеру збройного конфлікту й обумовлює відсутність чітких оцінок конфлікту від українського суспільства та міжнародної спільноти. Як приклад, конфлікт отримав неоднозначні оцінки навіть серед національно-патріотичних кіл України, у яких війна оцінюється у спектрі від Третіх визвольних змагань, війни за незалежність та вітчизняної війни до прагматичної спроби Росії утримати Україну в орбіті свого впливу.

Офіційні особи Росії наполягають на винятково внутрішньому характері війни та називають конфлікт «громадянською війною».

Українські оцінки З точки зору держави Україна війна є збройною агресією Росії проти України. Таке формулювання містить Закон про деокупацію Донбасу, що був ухвалений Верховною Радою 18 січня 2018 року.

2 березня 2014 в.о. генпрокурора України Олег Махніцький сказав, що сценарій розвитку подій в Україні Росія готувала заздалегідь, і протягом останніх років в СБУ працювали співробітники російських спецслужб.Кримський сценарій Росія планувала заздалегідь, — Махніцький За оцінкою Володимира В'ятровича, під час військового вторгнення в Україну Російська Федерація широко використала «більшовицький» тип ведення війни, коли після світоглядного розколу населення країни на окремих територіях держави створювалася паралельна нелегальна альтернативна влада, яка мала тісний зв'язок з Кремлем. З метою подальшого підтримання життєдіяльності такої проросійської влади та уникнення прямого порушення міжнародного права у галузі ведення війни, Російська Федерація поступово підриває громадську довіру до офіційної влади шляхом активного інформаційного та пропагандистського промивання місцевого населення, поєднуючи його з диверсіями, вчиненими силами незаконних загонів злочинців, найманців і радикально налаштованих людей, організованими та керованими спецслужбами Росії.В'ятрович: Кремль веде в Україні не гібридну, а «більшовицьку» війну/ ЕсперсоТв, 29.11.2014 р. Серед українських військовиків та суспільства існує погляд, згідно з яким війну слід визначати як гібридну.Андріян Фітьо, Що таке «гібридна війна» і чи можливий в Україні радіоактивний тероризм? // galinfo, 12.11.2014 На думку генерал-лейтенанта Олександра Чаповського гібридна війна по суті є дрібнодиверсійною, бандитською, тактикою, а не війною:

Як боротьбу за незалежність, третю за останні 100 років, характеризував конфлікт Сергій Немирич у 2015 році. Такі ж оцінки давав Володимир Зеленський у 2022 році після масштабного вторгнення Росії. У статті за 11 лютого 2017 року Юрій Гудименко запропонував гіпотетичну оцінку конфлікту як «Треті визвольні змагання». Подібну назву вже прямо застосував до конфлікту у публіцистичній статті Віктор Трегубов в серпні 2017 року. За оцінкою Дмитра Тимчука у 2017 році, Кремль не мав остаточного плану на Донбасі навесні 2014 року, і його дії — це імпровізація на ходу під керівництвом та рекомендаціями різних відомств — ФСБ, ГРУ, ГШ ЗСРФ. План дій змінювався після чергового провалу — імітація сепаратистських республік та армії Новоросії була змінена формуванням армійських корпусів та їх подальшою інтеграцією до структури Збройних сил РФ. За словами Івана Вінника, секретаря комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, Росія веде гібридну, неоголошену війну. Враховуючи можливу міжнародну ізоляцію, оголошення Україною воєнного стану у 2014 призвело б до неможливості взаємодії з Міжнародним валютним фондом, іншими фінансовими структурами, блокаді імпортних операцій, тощо. За оцінкою Павла Казаріна, російсько-український конфлікт є світоглядним за своєю суттю, що істотно його відрізняє від інших можливих категорій конфліктів, які могли б базуватися на релігійних чи етнічних протиріччях, чи взагалі на економічній основі при війни за ресурси. Казарін стверджує, що Україні вдалося створити ціннісну ідентичність, наявністю якої, на думку Москви, раніше володіла лише вона. Ціннісна ідентичність є сукупністю ідей та поглядів, а не перевіркою певних наявних у індивіда рис, а тому здатна приймати до своїх лав інших носіїв, незважаючи на їх етнічне походження, мову, тощо. За його словами, Москва розраховувала, що інші республіки колишнього СРСР могли запропонувати лише ідентичність, засновану на етнічному базисі. Проте українська ціннісна ідентичність є інклюзивною — і об'єднує абсолютно різних людей на основі спільної мети боротьби за Україну. В українському суспільстві період російської агресії, що почався 2014 року, інколи характеризують як Треті визвольні змагання. 14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала Російську Федерацію державою-терористом із тоталітарним неонацистським режимом, геноцид українців Росією, заборонила його пропаганду, а також пропаганду акту агресії Росії проти України.

Питання періодизації російсько-української війни Колишній радник російського президента А. Ілларіонов вважає, що датою початку війни слід вважати 20 лютого 2014, оскільки саме ця дата викарбувана на медалі «За повернення Криму», і, відповідно, першою силовою акцією — розстріл демонстрантів на Майдані Незалежності в Києві, який відбувався, за твердженнями автора, за наказами та під керівництвом представників російського ФСБАндрій Ілларіонов: «Нова світова війна уже почалася». Подібну точку зору висловлює журналіст Ю. Колесніков. З перемогою Майдану, що суперечила геополітичним інтересам Росії, пов'язує початок війни також український історик В. Кравченко. На думку дослідника, Євромайдан «дещо сплутав карти кремлівським стратегам», і тому росіянами «був спішно „вийнятий із шухляди“ План „Б“»Кравченко В. В. Російсько-українська криза 2014 р.: причини, характер, наслідки. Український правознавець Володимир Василенко відзначає, що згідно зі ст. 2 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» (14 грудня 1974 року), «Застосування збройної сили державою першою на порушення Статуту ООН є prima facie свідченням акту агресії…» Згідно зі ст. 3 Резолюції для кваліфікації як акту агресії збройного нападу, який першою вчинила одна держава проти другої, юридично не має значення, була війна формально оголошена чи ні. Отож початком російської агресії слід вважати 27 лютого 2014, коли підрозділи спецназу Головного розвідувального управління Генштабу та 45-го окремого повітряно-десантного полку Збройних сил РФ захопили приміщення Верховної Ради та Ради Міністрів АРК, а військові частини кримського угруповання Збройних сил України стали об'єктом провокаційних нападів із дислокованих на півострові російських військових баз.Василенко В. А. Російсько-українська війна 2014 року: причини, перебіг та політико-правові оцінки / [Володимир Василенко] // Український тиждень. — 2014. — № 42. — С. 28-42.

Міжнародні оцінки

Міжнародний кримінальний суд Згідно з попереднім звітом Прокуратури Міжнародного кримінального суду від 4 грудня 2017, події на сході України до 30 квітня 2014 досягли такого рівня військових дій, що можуть кваліфікуватися як збройний конфлікт. За звітом, ДНР та ЛНР на той момент досягли такого рівня організації, що дозволяє визнати їх сторонами у неміжнародному конфлікті. Також, участь Збройних сил РФ у боях проти Збройних сил України означає наявність міжнародного конфлікту, що існує щонайменше з 14 липня 2014 року паралельно з неміжнародним. Прокуратура продовжує слідство з метою встановити, чи були збройні угруповання на сході України контрольовані і керовані з Росії, що означатиме зміну суті конфлікту — можна буде говорити про єдиний міжнародний конфлікт.

Країни та організації 23 березня 2014 генерал Філіп Брідлав, Верховний головнокомандувач об'єднаними збройними силами НАТО в Європі, сказав, що Росія використовує механізм створення зони «замороженого конфлікту» для того, щоб не допустити ту чи іншу країну на сході Європи до зближення із Заходом. Він зокрема зазначив, що внаслідок окупації Криму Росією, альянс уже не сприймає її як партнера:Росії вигідно створювати зони «заморожених конфліктів» — генерал НАТО // Радіо Свобода, 23 березня 2014

У 2014 році НАТО характеризувало російсько-український конфлікт як «гібридна війна».Hybrid war — hybrid response? Путін веде в Україні гібридну війну — генерал Каппен/ Радіо Свобода, 26.06.2014 р. У серпні 2017 року міністр закордонних справ Польщі в інтерв'ю російському виданню наголосив, що не існує такого поняття як «криза в Україні», а існує російсько-український конфлікт, ініційований Росією. Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи № 2198 від 23 січня 2018 року у першому пункті містила формулювання, що ПАРЄ «занепокоєна гуманітарною кризою, що є наслідком війни Росії проти України, що триває».

ЗМІ Чутки про підготовлення військової операції з'явилися задовго до Олімпіади в Сочі: за інформацією Financial Times працівники російського МЗС стверджували, що варіант використання військової сили проти України розглядано й раніше, але остаточну ухвалу винесено в останні дніЭксперты по России утверждают, что военный маневр готовился давноЭксперты по России считают операцию «Крым» заготовкой ФСБ.

Політики і експерти 22 лютого 2018 Пятрас Вайтєкунас, посол Литви в Україні у 2010—2014 роках, колишній міністр закордонних справ Литви, Представник Ради послів країн Євросоюзу, делегований у лютому—березні 2014 року до Криму для спостереження за ситуацією, в інтерв'ю сказав:Пятрас Вайтекунас: «Кровь на Майдане — начало агрессии президента Путина. Крым без крови — успех для Украины» // Цензор.нет, 22 лютого 2018

Російські оцінки

Офіційні особи Росії наполягають на винятково внутрішньому характері конфлікту та називають конфлікт «громадянською війною».

На початку лютого 2014 року колишній радник Путіна Андрій Ілларіонов заявив, що Путін має кілька варіантів можливого встановлення контролю над Україною (від управління Україною через свою людину до розколу України та від'єднання від неї деяких регіонів) і для цього може використати тонкі засоби впливу, наприклад, через українських політиків. Під час протестних акцій Євромайдану можливість розколу України пов'язували з планами президента Росії В. Путіна, який як альтернативу Януковичу розглядав В. Медведчука або ж А. Клюєва. За словами Ілларіонова, Кремль розглядав 4 сценарії втручання: Повний контроль над Україною через особу, яка користується довірою в Україні (цей варіант став малоймовірним); Федералізація або конфедералізація України, мета якої — контроль над Східною та Південною Україною; Контроль над деякими регіонами України; Контроль над Кримом або Севастополем.

При цьому, за словами Ілларіонова, говорилось про те, що це історичний шанс на «возз'єднання Росії», який може закритися через кілька тижнів, тому відкладати ухвалу питання не можна.

28 лютого 2014 року Андрій Ілларіонов зазначив, що метою російських диверсійних дій є дестабілізація політичної ситуації в Україні та отримання приводу для подальшого розгортання військової агресії на східні та південні регіони України. Він зазначив: «Перше завдання — показати Україну в очах росіян та світу як територію хаосу, беззаконня та відсутності правового порядку, для того, щоб підтвердити заяви МЗС Росії. Для того, щоб показати, що Україна не відбулася як держава».

В кінці лютого — на початку березня 2014 року озвучувалися оцінки, що однією з причин вторгнення Росії до Криму був проект «Південний потік». В одній з найекономніших версій мав би пройти через Крим, в нього могли додатися ресурси газу з родовищ, розташованих навколо Криму.Григорий Семенов: Люди гибнут за… метан. — 11.03.2014