Теодор, Феодор, Ходор — предстоятель Галицької митрополії 1331–1347 рр. (ймовірно з перервою).

Єпископ Галицький Під час своєї поїздки до Галицько-Волинської держави у травні 1328 році, митрополит київський Теоґност рукоположив ієромонаха Теодора, обраного з-поміж трьох кандидатів на єпископа Галицького (кандидатами були також ченці Антоній та Петро)Скочиляс І. Галицька митрополія XIV — першої половини XV століть: особливості еклезіального, правового та суспільного статусу, Княжа доба: історія і культура. № 4, 2011 -с. 264. Церемонія відбулась на соборі, у якому брали участь єпископи володимирський Афанасій (також рукоположений у цей час), луцький Теодосій, перемишльський Марко, турівський Стефан і холмський Григорій (Йоан). Такий формат хіротонії був на той час загальноприйнятий у руській церкві з огляду на її реформу. Однак, очевидно, візит Теоґноста відбувався в атмосфері прагнення галицько-волинських володарів мати власного митрополитаГрушевський М. Історія України- Руси. — Т. 3. — С. 272—273, незалежного від політики Золотої Орди, котру тоді опосередковано представляв київський митрополит, що мешкав в Москві, і вплив на якого однаково справляли як золотоординські хани, так і нерідко союзні їм візантійські імператори.

Після короткотривалого періоду відновлення Галицької Митрополії та зведення Теодора у статус митрополита в 1331 (-1332) р, він знову був повернутий у сан єпископа, в якому перебував до 1337 року. На грамоті Юрія ІІ 1334 року Теодор визначається як «галицький єпископ» («Chodor, episcopus galicensis»)Барвінський Б. Українські сфрагістичні пам'ятки XII—XIV століть // Записки НТШ. — 1996. — Т. 231. — С. 246.. Згідно записів канцелярії київської митрополії (під керівництвом Теоґноста) впродовж цього часу він визнає юрисдикцію Теоґноста та разом із ним і іншими ієрархами Руської церкви бере участь у рукоположеннях єпископів ряду інших міст. Зокрема у жовтні 1329 р. у хіротонії ієромонаха Антонія на єпископа Ростова, у серпні 1331 р. в виборах архіепископа Василія для Великого Новгорода (відбувались у Володимирі), у грудні 1331 р. у поставленні Трифона на єпископа Луцька, квітні 1332 р. у висвяченні єромонаха Павла на єпископа Чернігова (відбувалось у Галичі або Володимирі), у вересні 1337 р. у рукоположенні Йоана на єпископа БрянськаРИБ. — Т. 6: Приложенія. — Стб. 433—436, 443—444 (док. № 7).

Митрополит Галицький У 1331 році Теодор перебував у Константинополі де патріархом Ісайєю був наречений митрополитом відновленої Галицької МитрополіїРубан М, Болдар О. Історичні передумови та наслідки утворення Галицької Митрополії, Труди Київської Духовної Академії № 16 (188), 2016, -с.282 і у квітні того ж року на соборі Константинопольського Патріархату він згадується як митрополит Галицький «τοῦ Γαλίτζης καὶ ὑπερτίμου»Acta et diplomata graeca medii aevi sacra et profana collecta / Ed. F. Miklosich, I. Müller. — Vindobonae, 1860. — Vol. 1. — P. 164 (док. № 73). До цього ж року відноситься рукоположення Теодором, та рядом інших єпископів Малої Русі, Арсенія на архиєпископа Новгорода і Пскова яке було опротестоване Теоґностом. Останній вирушив до Орди і Константинополя із скрагою на дії галицько-волинського духовенства, внаслідок чого митрополичий статус Теодора був скасований. У грамоті Юрія ІІ 1334 року він визначається як «галицький єпископ»).

Під 1335 роком, у документах константинопольської патріархії, вписаний без зазначення сану. 1337 року Теодор бере участь у Константинопольському соборі де згадується разом із архиєреями Ефесу, Гераклеї, Діррахіуму, Амастріди та рядом іншихMiklošich F., Müller I. Acta et diplomata graeca medii aevi sacra et profana. Vol. I. Vindobonnae, 1860. Akt LXXV, p. 171.. Оскільки собор розглядав питання, які не стосувались безпосередньо справ Руської церкви, можна припустити, що присутність Теодора пов'язана із черговою спробою відновлення Галицької митрополії. І дійсно, до цього ж часу відносяться відомості про відновлення митрополичого сану Теодора.Грушевський М. Історія України-Руси. — Київ, 1994. — Т. 5. — С. 398—399, 403;. Закріплення митрополичого статусу Галича відбулось впродовж 1341-42 роках (ймовірно за політичної підтримки князя Дмитра-Любарта), коли його визнав новий імператор Іоанн V Палеолог та патріарх Іоанн XIV КалекасРудовичъ І. Коротка исторія Галицко- Львовскои єпархій. (На основъ грецкихъ жерелъ и иншихь новъйшихь подручниковъ). Жовква, 1902. С. 12.

Станом на 1345р. до складу Галицької митрополії входили: Полоцька, Турово-Пінська, Володимирська, Перемишльська, Луцька, Холмська, Чернігівська, Смоленська, Брянська та Білгородська єпархії, відтак, вона набула найбільшого територіального поширення у своїй історії. У цей час, однак, після смерті Юрія ІІ, влада в Галичині фактично перебувала в руках боярської верхівки на чолі із Дмитром Дедьком, державно-правовий статус якої, у тодішньому феодальному суспільстві, був неоднозачним. Перемога Іоанна VI Кантакузина та зміна політичної кон'юнктури у Візантії, з одного боку, та зусилля московського князя з іншого — знову створили сприятливий ґрунт для ліквідації Галицької митрополії. 1347 року, на прохання московського князя Симеона, який одночасно прислав велике пожертвування на ремонт Софійського собору, золотою імператорськоюю буллою, підтвердженою рішеннями Синоду, Галицька митрополія була ліквідована, а її предстоятель (очевидно мається на увазі Теодор) був викликаний на патріарший судТихомиров, Н. Галицкая митрополия. Церковно-историческое исследование. СПб.: Печатня Евдокимова, 1896. С. 86–89.. Подальша доля Теодора залишається невідомою. Згідно з дослідженням І. Скочиляса, він опинився у вигнанні на Волині, де його прийняв князь Дмитро-ЛюбартСкочиляс І. Галицька митрополія XIV — першої половини XV століть: особливості еклезіального, правового та суспільного статусу, Княжа доба: історія і культура, № 4, 2011 -с.267.

Особливості управління Як зазначає Семен Побуцький, час управління Теодором Галицькою єпархією та митрополією можна поділити на два принципових відрізки. Перший із них збігався із часом правління князя Юрія ІІ та полягав «у недопущенням встановлення папського контролю над галицько–волинськими землями та фактичному оправданні на релігійно-світоглядному рівні процесу абсолютизації князівської влади». Після смерті Юрія і утвердження правління Дмитра Дедька «роль галицького митрополита полягала, насамперед, у захисті православ'я в Галичині та в боротьбі за збереження своєї влади»Побуцький С. Галицька митрополія в контексті міждержавних і міжконфесійних відносин XIV—XV століть: автореф. дис … канд. іст. наук: 09.00.11. –Київ: Б.в., 2008. –с.15-16.

Печатка Теодора На грамоті князя Юрія ІІ Тройденовича написаній у Львові в 1334 році та адресованій Великому Магістру Тевтонського ордену і брауншвайґському герцогу Людеру збереглася воскова печатка Теодора із зображення БогородиціЛаппо-Данилевский А. Печати послҍдних галичско-владим.князей и ихъ советников, С.-П.: 1906,-с.293. Це зображення Ярослав Пастернак вважав ознакою зв'язку із кафедральним Успенським собором Галича і давньою традицією перебування там осередку духовної владиПастернак Я. Старий Галич, Ів.-Франківськ: «Плай», 1991, -с.25.

Місце перебування З огляду на давню екклезіальну традицію резиденція Галицьких єпископів та митрополитів розташовувалась на Крилоській горі у Галичі поруч із великим кафедральним Успенським собором побудованим Ярославом Осмомислом. Однак, приблизно у період служіння Теодора, собор, за свідченням археологічних досліджень, вже перебував у занедбаному станіПастернак Я. Старий Галич, Ів.-Франківськ: «Плай», 1991, -с.166. Наявність в 1334 році Теодора у Львові (про що свідчить його печатка на виданому у цьому місті документі), може вказувати на його постійне перебування у новій столиці Галицько-Волинської держави (Малої Русі), близько до резиденції князя, як це було у Галичі та відповідало візантійській традиції єдності світської та духовної влади. Із цим фактом, певним чином, в'яжеться існування на території княжого міста у Львові церкви св. Теодора та, згодом і площі Святого Теодора.

Примітки