Моско́вське князі́вство, згодом відоме як Вели́ке князі́вство Моско́вське (), також відоме під назвою Московія () — спочатку удільне князівство в складі Володимиро-Суздальського князівства, потім під владою Золотої ОрдиЗОЛОТАЯ ОРДА КАК ПРЕДТЕЧА РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИ, А. Ш. Кадырбаев до 1480 року. Першим князем (і першим князем міста Москви) став 16-річний син Олександра Невського Данило Олександрович (як васал орди). Першим правителем відокремленої від Орди Московії в 1480 році став Іван Третій.
Уже в середині XI століття в стародавній Київській державі — Русі стали виявлятися ознаки дроблення на самостійні князівства й землі. З'являлися все нові і нові князівства. Значними феодальними державами цього періоду стали Залісся, Галицько-Волинське, Турово-Пінське, Чернігівське, Полоцьке, Смоленське князівства, Новгородська і Псковська феодальні республіки.
Приплив населення сприяв підйому Ростово-Суздальської землі. Місцеві князі почали вперту боротьбу за заволодіння великим княжінням. Князем Юрієм Долгоруким були засновані нові міста — Дмитрів, Кострома тощо. У 1169 році, при Андрії Боголюбському, землі Залісся здобувають незалежність від Русі, їхні війська пограбували Київ, і Андрій Боголюбський проголосив себе незалежним від великих князів Київських володарем. При Всеволоді Велике Гніздо відбувалося виникнення нових феодальних центрів, дроблення Залісся, усередині якого в XIII столітті з'явилися князівства Переяславське, Ростовське, Суздальське, Ярославське, Тверське, Московське тощо.
Першим удільним князем у Москві був син Олександра Невського Данило Олександрович, що отримав ханський ярлик у 1277 році. З 1330-х заліські князі, за рідкісними винятками, були утримувачами ханського ярлика на право збирання данини. З подальшим розширенням земель московських князів і централізацією влади за допомогою татарських баскаків їм вдається до кінця XV століття створити зі свого осередку центр єдиного Московського великого князівства.
Згідно з неофіційними російськими джерелами, Москву, яку Олександр Невський дав своєму сину Данилу в спадок, хан Менгу-Тимур відділив від Володимирського князівства і посадив 16-річного Данила Олександровича на новостворений московський престол.
Територія Московського князівства
Московське князівство починає виділятися з Володимиро-Суздальського в XIII столітті. Місто Москва, навколо якого згрупувалося це князівство, до кінця XIII ст. не відігравало помітної ролі в політичному житті. Засновником дому московських князів був молодший син Олександра Невського Данило. Саме він розширив московський уділ: розбивши рязанського князя Костянтина Романовича, він узяв його в полон і захопив місто Коломну (1301 р.), яке з того часу назавжди залишається за Москвою. Понад те Данилу вдалося отримати Переславль-Залєський, за духівницею племінника, хворого й бездітного Івана Дмитровича (1302). У 1303 році Данило помер, не зробивши, схоже, ніякого розпорядження на випадок своєї смерті. Старший із п'яти його синів, Юрій, або Георгій, захопив у свої руки всю владу батька. Брати спочатку перебували в його безумовній покорі; з ними Юрій ходив на Смоленську землю й узяв Можайськ.
Пізніше один із них, Іван (майбутній Іван I Калита), оволодів Переяславлем і затвердився в ньому, а Олександр і Борис від'їхали з Москви до Твері, тож при Юрієві незмінно залишався один тільки Опанас. Сам Іван мав приватноправовий погляд на княжіння, як і його батько і старший брат. У своєму заповіті чатку брата Симеона він віддав старшому своєму синові Дмитру, а молодшому, Івану, — свою власну частку, отриману від Калити. За племінником, сином Андрія Івановича, Володимиром, була затверджена частка його батька. Під час малоліття Дмитра управління державою перебувало в руках бояр, природних прихильників об'єднувальної політики, бо чим менше було князів, тим більше було для бояр годувань. Уже в 1362 році Дмитро зігнав з престолу Дмитра Суздальського і став володарювати над князями ростовськими й суздальськими. Після смерті його молодшого брата Івана частка останнього була приєднана до Москви. У своїй духівниці великий князь заповідає старшому своєму синові Василю все велике княжіння, а з московської частки дає йому Коломну й половину своєї частки в Москві. Інші володіння він розділяє між чотирма своїми синами; дружині також дає частку. На випадок смерті Василя бездітним робиться розпорядження, щоб його доля (велике княжіння) перейшла неподільною до наступного брата.
Василь I продовжував збільшувати московські володіння. Перебуваючи в Орді, він купив ярлик на Нижньогородське князівство, що було у володінні двоюрідного діда Василя Бориса Костянтиновича. Окрім Нижнього, за тим же ярликом Василь придбав Городець, Муром, Мещеру, Тарусу і, таким чином, опанував усім Суздальським княжінням. Василя I пережив тільки один його син; ця обставина багато сприяла цілісності державної території. Василь Дмитрович заповів Василю Васильовичеві всі свої володіння, виділивши, за звичаєм, частину дружині своїй у довічне володіння. Нового великого князя в боротьбі з дядьком Юрієм та його синами знову підтримали бояри. При їх допомозі Василь II приєднав до Москви Серпухов; при їх же допомозі він вийшов переможцем з боротьби, не зважаючи на те, що потрапляв у полон і був засліплений (за що отримав прізвисько Темний).
Вмираючи, Василь II розділив свої володіння між синами. Старшому, Івану, він дав велике княжіння Володимирське, яке було нерозривно пов'язано тепер з Москвою; у Москві він дає йому тільки свою спадкову третину. Іншим синам, Юрієві, Андрію Великому, Борису і Андрію Меньшому, великий князь також дає частки, але Іван отримав значно більше, ніж усі брати разом, і в нього були всі засоби тримати їх у своїх руках. Іван III полюбляв збільшувати свої володіння мирним шляхом. Він приєднав до своїх володінь верейську частину, передану йому князем, і частину брата свого Юрія, що помер у 1472 р.; Андрій Меньшой віддав Івану свою частку, окрім однієї волості під Москвою, призначеної для Андрія Старшого. Племінник великого князя, Іван Борисович, заповідав йому свою вотчину, крім свого родича Федора; так само вчинив і рязанський князь Федір Васильович, що заповів Івану власну вотчину на Рязані, у місті й на посаді, стару Рязань і Перевітеськ з волостями.
Силою Іван III приєднав до Москви лише Новгород і Твер. Хоча великий князь висловлювався проти поділу й переконував литовського князя не дробити держави, але сам він, поступаючись московській традиції, розділив свої володіння, причому старшому синові Василю дав велике княжіння, з 66 містами, а іншим своїм чотирьом синам — тільки 30 міст. Право карбувати монету отримав великий князь. У заповіті Івана III було остаточно вирішено питання про виморочні частини: частки могли переходити тільки до синів власника; якщо ж синів не було, то частка приєднувалася до великого княжіння. Власник міг довічно наділити дружину свою, але після смерті її наділ переходив у володіння великого князя. Василь III був останнім князем Московського князівства. Йому вдалося без воєн приєднати до Москви Псков, Рязань і сіверські князівства.
Удільна система цим не була знищена. Як звичай вона продовжувала існувати й не була скасована якимось законодавчим актом, а вимерла поступово, поступившись місцем ідеї державної єдності, яка давно вже позначалася в тому, що старший брат отримував звичайно частину, що в багато разів перевершувала частки решти братів. Умираючи, Василь III розділив свої володіння між синами Іваном і Юрієм. Хотів виділити значну частину синові своєму Федору та Івану IV.
Стосунки із Золотою Ордою
Ярослав Всеволодович
Першим князем, що вступив у відносини з правителями Золотої Орди, був Ярослав III Всеволодович. Після повернення війська Хана Батия в 1242 році з Європи Ярослав Всеволодович ще кілька років прокняжив у Владимирі і в 1246 році поїхав до Каракоруму на коронацію Хана Гуюка. Там князя Ярослава Суздальського отруїла мати Гуюка — Торогене-хатун і зразу ж послала за його сином Олександром, пізніше названого Невським, щоб передати йому землю його батькаJohannes von Plano Carpini: Kunde von den Mongolen 1245—1247. Переклад F. Schmieder. Jan Thorbecke Verlag, Sigmaringen 1997. ISBN 3-7995-0603-9., ст.114..
Олександр Ярославович
Пробувши в ставці Батия до 1249 року разом зі старшим братом Олександром, середній син Ярослава Всеволодовича Андрій Ярославович отримав ярлик на князювання у Володимирі. Андрій Ярославович провадив доволі ліберальну політику, у 1251 році уклав союз з Данилом Галицьким з метою повалення монгольського іга та одружився з його дочкою. Олександр Ярославович поїхав в Орду з доносом на брата, за що й отримав великокнязівський ярлик. У підсумку Андрію Ярославовичу довелося втікати до Швеції, а Володимирський великокнязівський стіл дістався брату.
У 1257 татаро-монголи провели другий перепис населення у своїх північних і західних улусах. Олександр надавав їм у цьому максимально можливу військову підтримку, маючи у своєму підпорядкуванні суздальську й татарську дружини. Надалі саме він став першим, хто відвіз подушну подать в Орду. У тому ж році монголи, незадоволені, що Новгород не платить данини, викликали до себе Олександра й веліли привести новгородців до покори. Для цього виділили йому війська. Перша спроба виявилася невдалою: Олександр Невський не зміг здолати опір населення й провести перепис. Зате в 1259 році з другої спроби захопивши Новгород, Олександр нещадно страчував і калічив непокірних, відрізаючи їм носи і засліплюючи. Навіть свого старшого сина Василя, який відмовився підкорятися батькові віддав на поталу ханові, аби задобрити своїх татаро-монгольських панівМ. Карамзін «Історія …» т.4 стор 197—200. У 1262 році Олександр Ярославович був затребуваний у ставку хана й у цьому ж році востаннє вирушив до Орди. Пробувши там майже рік, на зворотному шляху додому він, як і його батько, несподівано захворів і раптово помер 14 листопада 1263 року.
Брати та сини Олександра У 1264 році, тільки за допомогою татаро-монгольських військ, на Володимирський стіл був призначений Ярослав Ярославович, молодший брат Олександра Ярославовича. «Великий князь Ярослав, подібно до батька і брата Олександра, усіма силами намагався догоджати хану і подібно до них скінчив життя своє на зворотному шляху з Орди, куди він їздив з братом Василем …»М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.216. Це сталося в 1271 році. Василь, який став Великим князем після його смерті, прокняжив 5 років, також несподівано помер, як і попередні князі, на зворотному шляху з Орди. За час його князювання татарами було проведено ще один перепис населення (1272 рік.) i князь Василь активно їм у цьому допомагав. Крім того, дружини Суздальської землі брали участь у поході військ Золотої Орди на Візантію в 1269—1271 роках.
Менгу-Тімур зробив синам Олександра Ярославовича, поріднених з Чингізидами, ще один подарунок, закріпивши за ними великокнязівський Володимирський стіл. Це породило початок активного протистояння між старшими синами Олександра Ярославовича — Дмитром і Андрієм за право заняття великокнязівського столу. У 1293 році в їх протистояння включився і Данило, який сам мав бажання стати Великим князем Володимирським і відвозити данину до Орди. Хан Тохта спробував втихомирити підданих, що розперезалися. Данило раптово помер у 1303 році, і чвара на якийсь час затихла. У 1304 році помер і Андрій Олександрович. Тоді війна почалася знову. До неї долучилися Михайло Тверський і його небіж Московський князь Юрій Данилович. Великокнязівський стіл дістався старшому Михайлові Тверському.
Московський князь Юрій Данилович