О́тто-Ма́гнус фон Шта́кельберг (; — ) — російський державний діяч, барон, потім граф, дійсний таємний радник, дійсний камергер, дипломат, масон. Російський міністр (посол) в Речі Посполитій (1772—1790) і Швеції (1790-1793). Представник німецького роду Штакельбергів.

Біографія Походив зі стародавнього роду ліфляндських дворян. Його батько — , російський державний службовець (Естонія), генерал-майор Гольштейнської гвардії. На дипломатичній ниві висунувся вперше, займаючи пост посланника при Іспанському дворі. У 1770 році отримав чин дійсного камергера.

У 1772 р. за порадою прусського короля Фрідріха II був відправлений російською імператрицею Катериною II як посланник і повноважний міністр до Польщі. У вересні того ж року Штакельберг разом з прусським уповноваженим Бенуа представив Варшавському урядові Декларацію трьох дворів (Російського, Прусського і Австрійського) про розподіл деяких земель Королівства Польського. У переговорах потім Штакельберг, будучи головним керівником, домігся визнання Декларації держав та затвердження до неї договору, одним з головних пунктів якого була установа «постійної ради» при королі, що викликало багато суперечок.

Своєю діяльністю в Варшаві Штакельберг викликав до себе ненависть польських патріотів, на чолі з коронним гетьманом Францішеком Браницьким і князем Адамом Чарторийським, котрі стали в опозицію до короля Станіслава-Августа, якого Штакельбергу вдалося привести в повну залежність від Росії. У той же час Штакельберг дипломатично сприяв зближенню Росії з Німецькою імперією, за що у 1775 р. цісар Йосиф II надав йому титул графа. У тому ж році Штакельберг брав участь у вирішенні важкого «дисидентського питання» і в укладанні торгового договору між Польщею та Пруссією. У першому випадку йому довелося боротися з австрійським уповноваженим бароном Ревицьким, котрий відкрито підтримував римо-католиків, у другому — з прусським посланником Бенуа, надмірні вимоги якого погрожували новими ускладненнями в польських справах. 23 червня 1775 р. Штакельберг був нагороджений орденом св. Олександра Невського.

Подальшої діяльності Штакельберга в Польщі, спрямованої до посилення там російського впливу і умиротворення поляків, багато перешкоджали неприхильність до нього князя Григорія Потьомкіна і інтриги гетьмана Браницького в Санкт-Петербурзі. Проте Штакельберг пробув в Польщі до 1790 р., коли був відкликаний до Санкт-Петербургу. Де йому вдалося повернути довіру імператриці до себе, яка давала Штакельбергу і згодом різні дипломатичні доручення — так, з кінця 1790 р. до 1793 р. він був посланником у Швеції.

Після смерті Катерини II в 1796 р. Штакельберг вийшов у відставку з чином дійсного таємного радника і помер у м. Дрездені. Серед інших нагород Штакельберг мав ордена св. Станіслава і Білого орла.

За відгуком графа , «Штакельберг був швидше малого, ніж великого зросту, швидше плечистий, ніж товстий, з головою, прикрашеною пишним волоссям і гордо піднятою догори. Будучи посланником у Варшаві, він привчив себе до цієї величної поставі, яка з тих пір стала для нього звичною і так суперечить гнучкості та запопадливості, що проявляється їм до людей, які користуються владою». За словами Ф. В. Ростопчина, в старості Штакельберг відрізнявся дивацтвамиПисьмо графа Ф. В. Ростопчина о состоянии России в конце Екатерининского царствования // Русский архив. 1878. Выпуски 1-4. — С. 297..

Родина Від шлюбу із вдовицею баронесою Софією-Гертрудою Тізенгаузен, уродженої Фітінгоф, мав трьох дітей:

Єлизавета Оттоновна (1760—1837), замужем за Ернестом-Дідріхом фон Шепінгом (1749—1818), їх син О. Д. Шепінг. Отто Оттонович (пом. 1814), дипломат. Густав Оттонович (1766—1850), дипломат, масон, друг Кошелєва Родіона Олександровича.

Примітки

Джерела

Пономарёв В. П., Шабанов В. М., «Кавалеры Императорского ордена Святого Александра Невского, 1725—1917: биобиблиографический словарь в трёх томах». Том 1. , 2009. — С. 503. — ISBN 978-5-89577-143-3.

Посилання

Дипломаты Российской империи: Оттон-Магнус Штакельберг Väljavõte Eestimaa rüütelkonna genealoogilisest käsiraamatust