Віденська університетська обсерваторія () — астрономічна обсерваторія у Відні в Австрії, одна з двох обсерваторій в підпорядкуванні Інституту астрофізики Віденського університету. Вона розташована в Обсерваторському парку на Тюркеншанце — широкому пагорбі на північно-західній околиці Відня, у районі Веринг. Другою обсерваторією інституту є Обсерваторія Леопольда Фігля, розташована на горі Шепфель у Віденському лісі.
Від часу свого заснування 1755 року за ініціативою Марії Терезії і до початку переїзду в 1874 році на нове місце, Віденська університетська обсерваторія містилася в історичному центрі міста — на даху Старого університету (нині — будівля Академії наук). Це була перша університетська обсерваторія в німецькомовному просторі. Після відкриття нової обсерваторії на околиці міста 1883 року вона мала найбільший на той час у світі лінзовий телескоп, а сама будівля й досі є найбільшою монолітною спорудою серед астрономічних обсерваторій.
Обсерваторія є референтною точкою довготи Австрії (а раніше також Угорщини), а в 1933 та 1957 роках вона входила до світової мережі визначення довготи. Стара обсерваторія (код МАС 545) та Університетська обсерваторія (код МАС 045) були визнані Міжнародним астрономічним союзом об'єктами видатної астрономічної спадщини.
Історія Історія астрономії у Відні сягає XIV століття. Після заснування Віденського університету 1365 року там з 1391 по 1882 рік безперервно читали лекції «Про небо й землю». У XV столітті у Відні викладали та проводили дослідження Йоганн фон Гмунден, Георг фон Пурбах і його учень Регіомонтан.
На початку XVIII століття придворний математик Йоган Якоб Маріноні облаштував на даху свого будинку у Відні астрономічну вежу, де виконував спостереження, переважно з використанням власноруч виготовлених інструментівVergl. Sternwarten in Österreich: Wien. Maria G. Firneis, Hermann Haupt, Peter Holl, In: Österreichische Akademie der Wissenschaften: austriaca.at, 2005 ff — Karte und Artikel zu allen Wiener Sternwarten..
Перша університетська обсерваторія Єзуїти, які з 1551 року керували університетом, уже 1714 року заснували Математичний музей (Museum mathematicum) з оптичними, астрономічними, геодезичними й геометричними інструментами, а також колекцією земних і небесних глобусівDie Jesuitensternwarte. In: op. cit. Sternwarten in Österreich. austriaca.at.. Активну участь у цьому брав отець Йозеф Франц (1704—1776).
Зі схвалення Маріноні 1733 року Франц збудував на даху будівлі колегіуму власну обсерваторію. Це була перша постійна астрономічна обсерваторія у Відні. У 1734 році Франца призначили професором математики, експериментальної фізики й астрономії. Його наступником у 1756—1773 роках став Йозеф Лісганіг (1719—1799).
За ініціативи Йоганна Йозефа фон Траутсона імператриця Марія Терезія у 1755 році заснувала також університетську обсерваторіюDie «alte» Universitätssternwarte. In: op. cit. Sternwarten in Österreich. austriaca.at.. Першим директором став 35-річний єзуїт Максиміліан Гелл (1720—1792), учень Франца, який керував її створенням.
У 1773 році єзуїтський колегіум розпустили, а його будівлі передали університету. Ймовірно, обладнання обсерваторії також увійшло до фондів університетської обсерваторії.
Історія будівництва Астрономічна оглядова вежа єзуїтів, прибудована до корпусу обсерваторії колегіуму (нині ріг вулиць Беккергассе і Поштгассе), була восьмиповерховою вежею висотою 45 м із двома платформами — відкритою та критою. До нашого часу збереглися лише нижні поверхи цієї споруди.
На дахах Нової аули поруч із Єзуїтським костелом (нині — будівля Австрійської академії наук на площі Ігнаца Зайпеля) у 1753—1754 роках також збудували обсерваторію, яка розпочала роботу в 1756 році. Надбудова обсерваторії була вузькою чотириповерховою дерев'яною конструкцією.
Розташування обсерваторії в самому центрі Відня дедалі більше виявлялося невдалим. Через вібрації, атмосферну нестабільність і забруднення повітря (що спричинялися підняттям теплого повітря та сажі), а також зростаюче світлове забруднення внаслідок вуличного освітлення, астрономічні спостереження, особливо точні позиційні вимірювання, були суттєво ускладнені. Тому наступник Гелла — Йозеф Йоганн фон Літтров — ще з 1800 року пропонував побудувати нову будівлю обсерваторії.
Оскільки цей проєкт не схвалили, 1825 року виконали перебудову, під час якої наявну обсерваторію повністю переобладнали. Старі телескопи замінили, а наявну надбудову демонтували й звели нову. Створили великий зал для мобільних інструментів і приміщення для стаціонарного обладнання, збудували дві вежі з обертовими куполами. На терасі даху облаштували спостережні майданчики для меридіанних телескопів, а точкою юстування слугували Меридіанні колони на Вінерберзі. У 1883 році збудували ще одну спостережну вежу.
Збережені частини обсерваторії входять до об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО «Історичний центр Відня» та є пам'яткою архітектури у складі охоронного об'єкта «Комплекс Старого університету».
Інструменти першої обсерваторії
Перша університетська обсерваторія спочатку була обладнана приладами Маріноні. З часом придбали нові інструменти, особливо під час реконструкції 1825—1831 років.
Головним інструментом був високоякісний лінзовий телескоп з апертурою 16 см, виготовлений Фраунгофером у 1825 році. Крім нього, використовували ще два телескопи роботи Фраунгофера: короткофокусний рефрактор-кометошукач і «полуденну трубу» () для визначення місцевого полудня за моментом проходження Сонця через небесний меридіан. Також використовували універсальний інструмент фірми Рейхенбах. Для визначення координат зір застосовували коло висот діаметром 24 дюйми, портативний екваторіал, інструменти для вимірювання висоти та азимута, а також 10-дюймовий дзеркальний секстант виробництва Троттона. Також використовували маятник Кетера, центрувальну машину для вирівнювання телескопів і два динаметри (Рамсдена й Керрі) для визначення збільшення телескопів. Для вимірювання часу слугували п'ять астрономічних маятникових годинників Моліньо, Грема, Оха й Гайста, а також хронометр в золотому корпусі, виготовлений Арнольдом.
Частина інструментів першої обсерваторії нині представлена в музеї в теперішній обсерваторії Обсерваторіському парку, а частина — у спеціалізованому музеї обсерваторії.
Перші дослідження й спостереження
Під керівництвом Гелла університетська обсерваторія набула міжнародного визнання. Він уклав 37-томну працю «Астрономічні ефемериди для меридіана Відня» (), у якій опублікував ефемериди на 1757—1792 роки. Тут також було виконано численні позиційні вимірювання зір, планет і супутників Юпітера. 1761 року Лізганіг і Гелл спостерігали проходження Венери на університетській обсерваторії, а в 1769 році — Лізганіг у Відні, а Гелл у Варде в Норвегії. На основі цих спостережень Гелл обчислив відстань від Сонця до Землі як 152 млн км (сучасне значення — 149,6 млн км).
Серед інших напрямів діяльності обсерваторії були складні на той час географічні й астрономічні визначення довготи. Їх, зокрема, виконував Лізганіг, який 1757 року за допомогою свого 10-футового зенітного сектора визначив географічну широту Відня, а в 1761—1769 роках за дорученням імператриці Марії Терезії — Віденський та угорський нульові меридіани. Завдяки цьому Віденська обсерваторія стала нульовим пунктом довготи для Австрійської імперії під час Йозефінського та Францисканського картографувань. Ці функції згодом перейшли до Федерального управління мір і геодезії, попередник якого — Топографічний інститут, заснований у 1806 році, — виконував геодезичні завдання на основі астрономо-геодезичних спостережень, проведених в обсерваторії.
Важливим напрямом також було точне визначення часу. Сторожу собору святого Стефана передавали точний полудень, а з 1822 року обсерваторія здійснювала регулювання віденських вежових годинників, надсилаючи їм сигнали точного часу (ймовірно, оптичні). Ці функції наразі також виконує Федеральне управління мір і геодезії.
Крім того, обсерваторія була й метеорологічною станцією — тут вели регулярні спостереження погоди. Дані вимірювань єзуїтів вважали втраченими, однак дані за 1768—1769 роки знайшли у томі «Ephemerides Astronomicae anni 1793»Ingeborg Auer, Barbara Chimani, P. Amand Kraml, Silke Adler: Very early instrumental measurements in Austria 18 th century climate data in Austria, still unexploited. Poster, Zentralanstalt für Meteorologie und Geodynamik. Wien (2013), (pdf, zamg.ac.at ).. Від 1775 року публікувався щорічник «Метеорологічні спостереження Віденської обсерваторії» (). Згодом дані щодня публікувалися у «Wiener Zeitung», поки 1851 року ці обов'язки не перейняла Центральна установа з метеорології та геодинаміки (обсерваторія публікувала спостереження до 1855 року). Безперервний ряд даних з 1775 року разом із даними з Кремсмюнстерської обсерваторії від 1760 року є важливою основою для побудови кліматичної серії HISTALP.
Нова університетська обсерваторія
Історія будівництва
У 1842 році син Літтрова — Карл Людвіг фон Літтров — обійняв посаду директора і знову намагався домогтися дозволу на зведення нової будівлі обсерваторіїUniversitätssternwarte Wien. In: op. cit. Sternwarten in Österreich. austriaca.at.. У 1846 році він подав відповідні плани до уповноважених органів, їх знову відхилили. Завдяки підтримці впливових осіб у 1850 році Літтров отримав можливість представити детальний проєкт нової обсерваторії. У ньому він вимагав розмістити обсерваторію на височині, оточеній рослинністю, без вібрацій і пилу. Зручним місцем виявився пагорб біля віденського Лінієнвалу. Після скасування заборони на забудову цієї території у 1858 році Літтров уже того ж року отримав дозвіл на будівництво нової обсерваторії на Тюркеншанце.
Коли у 1867 році планували будівництво головного корпусу Віденського університету, розглядали можливість встановлення обсерваторії на даху. Після того, як цей план не був втілений, Літтрову доручили створити нову обсерваторію, яка б відігравала провідну роль в Австро-Угорщині. Після ознайомчих поїздок до обсерваторій Німеччини, Англії та США за зразок була взята нова Берлінська обсерваторія, також збудована у формі хреста.
Місцем будівництва обрали ділянку площею 5,5 га на тодішній ще слабо заселеній території старої Тюркеншанце у незалежній на той час громаді Веринг. Проєктуванням будівлі, яка поєднувала житлову та наукову частини, займалося архітектурне бюро Фельнера і Гельмера, відоме спорудженням театрів і концертних залів. Будівництво тривало від 1874 по 1879 рік.
Центральною частиною будівлі є головний купол діаметром 14 м, оточений трьома меншими куполами на кінцях північного, західного та східного крил. У південному крилі були розташовані житлові та робочі приміщення астрономів. Із довжиною 101 м та шириною 73 м обсерваторія залишається найбільшою в світі будівлею обсерваторії, зведеною як єдине архітектурне ціле. Літтров не дожив до її завершення — він помер у 1877 році. Повний переїзд Інституту астрономії завершився лише 1882 року. Нині Віденська університетська обсерваторія залишається найбільшою будівлею обсерваторії в ЄвропіDie neue Sternwarte der Wiener Universität. In: Allgemeine Bauzeitung, 1881. Mit Bildern und Plänen (auf Anno — Austrian Newspapers Online).. Урочисте відкриття відбулося 5 червня 1883 року за участі першого директора обсерваторії Едмунда Вайса та імператора Франца Йосифа I.
У 1926 році повідомляли про наміри перенести Віденську університетську обсерваторію до Ноймаркта, оскільки спостереження в умовах задимленого великого міста стали суттєво ускладнені. Таке переміщення дало б можливість університетам у Граці та Інсбруку користуватися сучасною обсерваторією.
На початку 1970-х років, коли планували новий корпус Зоологічного інституту площею близько 6000 м², виник конфлікт щодо забудови Обсерваторського парку. Під час референдуму, проведеного 26 травня 1973 року, мешканці Відня висловилися проти забудови парку.