Джибуті — східноафриканська країна, що знаходиться на східному краї континенту поблизу входу до Червоного моря . Загальна площа країни 23 200 км² (151-ше місце у світі), з яких на суходіл припадає 23 180 км², а на поверхню внутрішніх вод — 20 км². Площа країни трохи менша ніж площа Сумської області України.
Етимологія Офіційна назва — Республіка Джибуті, Джибуті (; ; ). Назва країни походить від назви однойменної столиці, міста Джибуті. Назва міста Джибуті походить від топоніму нижньої частини Аденської затоки Індійського океану. Етимологія топоніму, імовірно, пов'язана з назвою килима, що плетуть з пальмового волокна стелять під дверима. До проголошення незалежності 1977 року французька колонія спочатку носила назву території Територія Афар та Ісса (за етнонімами двох основних народів, що населяють країну — афар (данакіль) та ісса), а з 1967 року — Французьке Сомалі, або Французький берег Сомалі.
Історія дослідження території
Географічне положення Джибуті — східноафриканська країна, що межує з трьома іншими країнами: на півночі — з Еритреєю (спільний кордон — 125 км), на заході і півдні — з Ефіопією (342 км), на південному сході — з Сомалі (61 км). Загальна довжина державного кордону — 528 км. Джибуті на сході омивається водами Аденської затоки і Баб-ель-Мандебської протоки Індійського океану. Загальна довжина морського узбережжя 314 км.
Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км). Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33). Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя.
Крайні пункти
Час
Час у Джибуті: UTC+3 (+1 година різниці часу з Києвом).
Геологія
Сейсмічність
Вулканізм
Рельєф
Середні висоти — 430 м; найнижча точка — уріз води озера Асаль (-155 м); найвища точка — гора Мусса-Алі (2028 м).
Узбережжя
Острови
Клімат
Територія Джибуті лежить у тропічному кліматичному поясі. Увесь рік панують тропічні повітряні маси. Спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури. Переважають східні пасатні вітри. У теплий сезон з моря можуть надходити шторми.
Джибуті є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою.
Внутрішні води
Річки
Водотоки країни належать басейну Аденської затоки Індійського океану; постійні водотоки через спекотний клімат відсутні. Присутні безстічні області в окремих депресіях рельєфу.
Озера
Ґрунтові води
Ґрунти
Рослинний світ
За флористичним районуванням світу Джибуті належить до Судано-Замбезійської області Африканського підцарства Палеотропічного флористичного царства. Флора Джибуті нараховує близько 900 видів судинних рослин, серед яких чимало ендеміків і реліктів, особливо в гірських районах.
Тваринний світ
Зоогеографічно територія країни належить до Східноафриканської підобласті Ефіопської області.
Стихійні природні явища На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: землетруси; посухи; нечасті циклонічні вторгнення з Індійського океану, що спричинюють несподівані паводки; помірна вулканічна активність на трикутнику кордонів літосферних плит, вулкан Ардукоба (298 м) востаннє вивергався 1978 року, вулкан Міа-Інакір на кордоні з Ефіопією.
Природні ресурси
Мінеральні ресурси
Надра Джибуті багаті на ряд корисних копалин: золото, каолін, граніт, вапняк, мармур, кам'яну сіль, діатоміт, гіпс, пемзу, нафту.
Водні ресурси Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 0,3 км³. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 10 км² зрошуваних земель.
Земельні ресурси Земельні ресурси Джибуті (оцінка 2011 року): придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 73,4 %, орні землі — 0,1 %, багаторічні насадження — 0 %, землі, що постійно використовуються під пасовища — 73,3 %; землі, зайняті лісами і чагарниками — 0,2 %; інше — 26,4 %.
Охорона природи
Серед екологічних проблем варто відзначити: недостатні запаси питної води; обмеженість сільськогосподарських земель; спустелювання; окремі види тварин на межі винищення.
Джибуті є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища: Конвенції про біологічне різноманіття (CBD), Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC), Кіотського протоколу до Рамкової конвенції, Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD), Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів, Конвенції з міжнародного морського права, Монреальського протоколу з охорони озонового шару, Міжнародної конвенції по запобігання забрудненню з суден (MARPOL), Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь.
Природооохоронні території
Екорегіони
Ландшафти і фізико-географічне районування Джибуті — яскравий приклад країни, де на малій території поєднуються різноманітні ландшафти: від прибережних пустель і коралових узбереж до вулканічних лавових полів і прохолодних гірських масивів. Основними типами ландшафтів тут є: 1 — саванні північноафриканські (підтип: опустелені); 2 — тропічні пустельні північноафриканські. Вони, у свою чергу, представлені 4 групами ландшафтів: 1 — низовинні приморські акумулятивні рівнини; 2 — озерно-солончакові западини; 3 — глибокі тектонічні рифтові западини поясу східноафриканських розломів; 4 — вулканічні нагір'я.
За фізико-географічним районуванням світу Джибуті належить до Афарської улоговинної фізико-географічної області Абессомалійської фізико-географічної країни. З огляду на природні умови та ландшафтну структуру, територію Джибуті можна поділити на 4 фізико-географічних райони. Північний гірський район. Охоплює вулканічні та метаморфічні масиви Муса-Алі, Мабла та Года. Рельєф: середньо- і високогір'я до 2028 м. У гірських районах спостерігається дещо прохолодніший мікроклімат порівняно з прилеглими низовинами: температура знижується із висотою, опади мізерні. Через геологічну будову надземних річок мало; водні потоки мають епізодичний, стоковий характер. Рослинність ксерофітна, з елементами напівпустельної та пустельної флори: акації, ксероморфні кущі, сукуленти та розріджені трав'янисті угруповання. Ландшафти: гірські савани, рідколісся, ущелини з більш вологим мікрокліматом. Місце концентрації біорізноманіття, відносно сприятливі умови для проживання. Прибережний низовинний район. Займає прибережну низовину Аденської затоки. Рельєф рівнинний, місцями піщані дюни та коралові узбережжя. Морські екосистеми поряд із рифовими утвореннями та мангровими заростями відрізняються значним біорізноманіттям. Ландшафти представлені тропічними пустелями з розрідженою рослинністю. Господарське значення: рибальство, портові міста (зокрема столиця Джибуті). Центральний рифтово-западинний район. Займає западини Ассальську і Губбет-ель-Хараб. Тут знаходиться озеро Ассаль — один із найнижчих пунктів суходолу в Африці (‒155 м від рівня моря). Рельєф депресійний, з лавовими полями, низкою соленосних озер та гарячих джерел та солончаків. Клімат вкрай посушливий із дуже високими літніми температурами. Ландшафти: безжиттєві пустелі, вкриті унікальною соляною коркою, солоні озера, солончаки та геотермальні утворення. Південний височинний район. Охоплює південну і західну частину країни, що плавно переходять у східні відроги Ефіопського нагір'я. Рельєф платоподібний із хвилястими кам'янистими поверхнями й розділюючими них долинами. Клімат майже аридний з невеликою кількістю опадів. Природна рослинність сезонна й з'являється в періоди рідкісних дощів. Ландшафти: напівпустелі з акаціями й колючим чагарником. Район використовується для традиційного кочового скотарства (кози, вівці, верблюди).
У гірських районах, особливо на півночі Джибуті, чітко простежується висотна поясність, зумовлена значними перепадами абсолютних висот — від рівня моря до понад 2000 м: нижній пояс (0—500 м; прибережні пустелі та солончаки); середній пояс (500—1000 м; кам’янисті та чагарникові напівпустелі); верхній пояс (1000—1500 м; рідколісся і сухі савани); високогірний пояс (понад 1500 м; гірські чагарники та савани ефіопського типу).
Див. також Східна Африка Абессомалія
Примітки
Література
Українською
Гілецький Й. Р. Природні ресурси світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2004. — 304 с. — ISBN 966-603-307-0 Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — ISBN 978-966-8804-23-6
Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008. — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8 Економічна і соціальна географія країн світу: Навч. посібник / За ред. С. П. Кузика. — Львів : Світ, 2002. — 672. с.— ISBN 966-603-178-7 Ковальчук І. П. Ландшафтознавство : Підручник. — К. : Либідь, 2008. — 392 с. — ISBN 978-966-06-0504-4
Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2016. — 246 с. — ISBN 978-966-439-918-1
Пащенко В. І. Географія світового господарства : Навч. посібник. — К. : Видавничий центр КНУ, 2014. — 312 с. — ISBN 978-966-439-744-6 Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2020. — Т. 2. Африка, Америка, Австралія, Антарктида, Океани. — 470 с. — ISBN 978-966-439-989-8 Шищенко П. Г., Голубцов В. М. Природні зони світу : Навч. посібник. — К. : Либідь, 2006. — 256 с. — ISBN 966-06-0405-4
Англійською
Російською
Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира : Учебник. — М. : Высшая школа, 1985. — 272 с.
Посилання
Білоус Л. Ф. Біогеографія: Навч. посібник. К., 2021 Джібуті, Республіка Джібуті / Д. П. Урсу // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2007. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-23997
— карти ґрунтового покрову Джибуті.