Джибу́ті (; ; ), офіційно Респу́бліка Джибу́ті — держава на півночі Африканського Рогу. Межує із Еритреєю на півночі, з Ефіопією — на заході й півдні, з Сомалі — на південному-сході. Решта кордону проходить по Червоному морю і Аденській затоці. По іншу сторону Червоного моря, на Аравійському півострові, за 20 км від узбережжя Джибуті, розташована республіка Ємен. Джибуті — розміром близько 23 200 квадратних кілометрів. Столицею країни й головним портом є місто Джибуті. Країна входить до числа країн, що розвиваються.
Населення 712 тис. (2004) (ісса 47 %, афари 37 %, європейці 8 %, араби 6 %); мови: французька (державна), сомалі, арабська, афарська. Релігія — іслам і християнство. Національне свято — 27 червня — День незалежності (1977). Грошова одиниця — джибутійський франк. Джибуті економічно слабкорозвинена держава, приблизно п'ята частина населення країни живе нижче межі бідності (дохід на душу населення складає 1.25$). Останні роки при підтримці європейських та аравійських країн відчутний позитивний поступ в економіці та суспільстві.
Історія
Територія сучасної Джибуті була заселена задовго до початку нашої ери. В III ст. до н. е. сюди проникли торговці з Греції, Індії, Персії та Південної Аравії. З початку IX ст. по кінець XIV ст. територія Джибуті була частиною мусульманського державного утворення Султанат Іфат. Османсько-португальське суперництво за контроль над Джибуті закінчилося перемогою Португалії (XVI ст.), але в XVII ст. владу знову захопили султанати.
Франція робила спроби закріпитися на узбережжі Аденської затоки з 1850-х. У 1888 році на узбережжі французами був заснований морський порт Джибуті. З 1896 року нова колонія з адміністративним центром у місті Джибуті стала називатися Французький Берег Сомалі. Активно розвивалася торгівля, французькі колоністи створювали землеробські та скотарські господарства. Введення в експлуатацію спільної джибутійсько-ефіопської залізниці 1917 року перетворило країну на важливий військово-стратегічний пункт в Індійському океані. У 1946 році колонія отримала статус заморської території Франції.
Перша політична партія — «Демократичний союз Сомалі» (ДСС) — створена в 1958 році. У 1960-ті роки створюються партії на етнічній основі: «Партія народного руху» (ПНТ), «Демократичний союз афарів» (ДСА) та інші. Зростання політичної активності в колонії змусило Францію в 1967 році надати їй розширену автономію, вона одержала також нову назву — «Французька територія афарів та ісса» (ФТАІ). У 1975 році заснована перша міжетнічна партія — «Африканська народна ліга за незалежність» (АНЛН), яка виступила ініціатором руху за незалежність країни. На референдумі, проведеному 8 травня 1977 року, 98,7 % населення Джибуті висловилися за незалежність.
Незалежність 27 червня 1977 року проголошено незалежну державу Республіка Джибуті. Президентом країни обраний голова АНЛН Хасан Гулед Аптідон. Робилися спроби підтримки етнічного балансу між ісса і афара (за перші два роки незалежності тричі змінювався склад уряду). У березні 1979 року на базі АНЛН створена партія «Народне об'єднання за прогрес» (НОП) на чолі з Х. Г. Гулідом. Після переобрання його на новий президентський термін в 1981 році в країні введена однопартійна система. Напруженість у відносинах між афара та ісса на початку 1990-х років призвела до збройних сутичок. У 1991—1994 роках проти уряду виступало опозиційне військове угруповання афарів ФВЄД («Фронт за відновлення єдності та демократії»).
У 1992 році під тиском опозиції та міжнародних фінансових організацій повернута багатопартійність. На президентських виборах 1993 року знову переміг Х. Г. Гулід. ФВЄД відновив збройне протистояння владі. Після тривалих переговорів уряд визнав ФВЄД легальною партією. Помірне крило керівництва партії на парламентських виборах 1997 року виступило в єдиній коаліції з правлячою НОП. Радикальна частина ФВЄД продовжувала антиурядові виступи до підписання мирного договору між ними у травні 2001 року.
У 1999 році Х. Г. Гулід, отримавши 74,1 % голосів, був переобраний президентом на новий шестирічний термін. За фінансової допомоги МВФ почалася реалізація економічних реформ, розрахована до 2002 року. Обсяг ВВП в 2002 році склав 619 млн дол. США, його зростання — 3,5 %. Рівень інфляції в 2002 році становив 2 %. Чергові парламентські вибори відбулися 10 січня 2003 року. В умовах бойкоту виборів деякими опозиційними партіями (СДА, ФВЄД та ін.) перемогу на них здобула правляча партія НОП.
Природа
Держава розташована у Східній Африці, територія країни простягається з півночі на південь на 200 км, а із заходу на схід — на 117 км. Територія, розташована в районі Африканського Рогу і на островах Маскаєв, Муша і Семи братів, омивається Аденською і Танджерською затоками та знаходиться з південного входу в Червоне море (Баб-ель-Мандебська протока). На півночі межує з Еритреєю (спільний кордон — 113 км); на заході й півдні — з Ефіопією (337 км); на сході — з Сомалі (60 км). На сході омивається водами Аденської затоки Індійського океану, довжина берегової лінії — 370 км.
Геологія
Джибуті розташована в зоні постійної вулканічної діяльності. Для рельєфу характерне чергування гірських масивів з низинними лавовими плато, увінчаними невисокими конусами згаслих вулканів. Вся територія країни входить в зону підвищеної сейсмічності. Повсюдно виходи геотермальних вод, причому більшість з них можуть використовуватися як джерело для одержання дешевої електроенергії. Корисні копалини — гіпс, глина, вапняк, кам'яна сіль і кухонна сіль, пемза, перли і пуцолан.
Територію з північного-сходу займають південні відроги Данакільського хребта (вища точка — гора Муса-Алі, 2022 м). Інша частина території, що розташована на захід і південь від затоки Таджура, знаходиться в межах западини Данакіль, вкритої базальтовим та ріолітовими лавами, майже позбавленими ґрунтів. Тектонічні рухи розділили ці ділянки на крутосхильні височини і глибокі западини, які потім були порізані ущелинами тимчасових річок.
Центральну частину країни займають кам'янисті, піщані або глиняні рівнини, які називаються тут «бад», найбільш знижені ділянки заповнені солоними озерами. Найбільше з них — Ассаль — лежить в улоговині, опущеній нижче рівня моря на 153 м. Запаси солі в озері Ассаль оцінюються в 1-2 млрд т. І це поки що основне мінеральне багатство країни.
Клімат Клімат тропічний, спекотний і сухий. Кам'янисті западини і улоговини — одне з найбільш спекотних місць на земній кулі. Середні місячні температури повітря +27-35 °С. максимуму — +42-43 °С — вони досягають у липні. У місті Джибуті мінімальна середня річна температура досягає 25 °С, середня максимальна — 35 °С, а в западинах перевищує 40 °С. У зимові місяці спека трохи спадає. Опадів у країні випадає вкрай мало — від 130 мм у Джибуті до 45 мм на берегах бада Ассаль. Найбільша кількість вологи (500 мм) випадає в горах Рогу та Мабла.
Внутрішні води
Коли з Аравії в червні — серпні починають дути піщані хамсини, температура у Джибуті сягає 45 °C. На початку і в кінці цього спекотного періоду в травні і вересні (час тангабілі), в місті Джибуті вологість повітря сягає майже 100 %. У такій атмосфері людям важко дихати, зате бідна рослинність кам'янистих рівнин починає оживати. Час «тангабілі» — справжній порятунок для цієї країни, де немає постійних річок. Великі озера — Ассаль (солоне) і Аббе (прісне). Нестача питної води є однією з головних проблем. На найближчі роки вона може бути вирішена шляхом більш широкого використання підземних вод.
Рослинний світ За флористичним районуванням світу Джибуті належить до Судано-Замбезійської області Африканського підцарства Палеотропічного флористичного царства. Флора Джибуті нараховує близько 900 видів судинних рослин, серед яких чимало ендеміків і реліктів, особливо в гірських районах.
Рослинність в основному пустельна і злаково-чагарникові напівпустелі (злакові, різноманітні акації). Трав'яний покрив, в якому переважають малопоживні види, сильно розріджений. Лише на окремих вершинах і звернених до океану схилах Данакільського хребта, де випадає близько 400 мм опадів в рік, трапляються ділянки рідкостійних лісів з деревоподібними формами ялівцю, оливкових дерев, мімоз і акацій. А от у реліктовому лісі Дай (гірський масив Рогу) зростають ялівець, оливкове дерево, самшит, туя, фікус Драцена та інші, по його долині — Дум-пальма. Зрештою, і в невеликих і нечисленних оазах ростуть пальми — дум і фінікова та подекуди окультурені деревоподібні види кущів та кавові дерева. На узбережжі та островах збереглися мангрові ліси.
Тваринний світ Тваринний світ країни бідний. Лише навколо оаз можна зустріти невеликі стада антилопи-орикси, за якими полюють гієни і шакали, а в лісах — зграї мавп. Також на цих територіях живуть антилопи куду і сасса, бородавочники, дикі кішки, мангуст, медоїди, морські черепахи, сахарські лисиці, шакали, багато птахів (бл. 240 видів), плазуни (зокрема види варанів, кобр та пітонів), метелики і комахи. Прибережні води славляться багатством коралових рифів, достатком промислової риби, крабів і лангустів.
Ландшафти і фізико-географічне районування Джибуті — яскравий приклад країни, де на малій території поєднуються різноманітні ландшафти: від прибережних пустель і коралових узбереж до вулканічних лавових полів і прохолодних гірських масивів. Основними типами ландшафтів тут є: 1 — саванні північноафриканські (підтип: опустелені); 2 — тропічні пустельні північноафриканські. Вони, у свою чергу, представлені 4 групами ландшафтів: 1 — низовинні приморські акумулятивні рівнини; 2 — озерно-солончакові западини; 3 — глибокі тектонічні рифтові западини поясу східноафриканських розломів; 4 — вулканічні нагір'я.
За фізико-географічним районуванням світу Джибуті належить до Афарської улоговинної фізико-географічної області Абессомалійської фізико-географічної країни. З огляду на природні умови та ландшафтну структуру, територію Джибуті можна поділити на 4 фізико-географічних райони. Північний гірський район. Охоплює вулканічні та метаморфічні масиви Муса-Алі, Мабла та Года. Рельєф: середньо- і високогір'я до 2028 м. У гірських районах спостерігається дещо прохолодніший мікроклімат порівняно з прилеглими низовинами: температура знижується із висотою, опади мізерні. Через геологічну будову надземних річок мало; водні потоки мають епізодичний, стоковий характер. Рослинність ксерофітна, з елементами напівпустельної та пустельної флори: акації, ксероморфні кущі, сукуленти та розріджені трав'янисті угруповання. Ландшафти: гірські савани, рідколісся, ущелини з більш вологим мікрокліматом. Місце концентрації біорізноманіття, відносно сприятливі умови для проживання. Прибережний низовинний район. Займає прибережну низовину Аденської затоки. Рельєф рівнинний, місцями піщані дюни та коралові узбережжя. Морські екосистеми поряд із рифовими утвореннями та мангровими заростями відрізняються значним біорізноманіттям. Ландшафти представлені тропічними пустелями з розрідженою рослинністю. Господарське значення: рибальство, портові міста (зокрема столиця Джибуті).
Центральний рифтово-западинний район. Займає западини Ассальську і Губбет-ель-Хараб. Тут знаходиться озеро Ассаль — один із найнижчих пунктів суходолу в Африці (‒155 м від рівня моря). Рельєф депресійний, з лавовими полями, низкою соленосних озер та гарячих джерел та солончаків. Клімат вкрай посушливий із дуже високими літніми температурами. Ландшафти: безжиттєві пустелі, вкриті унікальною соляною коркою, солоні озера, солончаки та геотермальні утворення. Південний височинний район. Охоплює південну і західну частину країни, що плавно переходять у східні відроги Ефіопського нагір'я. Рельєф платоподібний із хвилястими кам'янистими поверхнями й розділюючими них долинами. Клімат майже аридний з невеликою кількістю опадів. Природна рослинність сезонна й з'являється в періоди рідкісних дощів. Ландшафти: напівпустелі з акаціями й колючим чагарником. Район використовується для традиційного кочового скотарства (кози, вівці, верблюди).