Елбек-Доржи Ринчино (, 4 (16) травня 1888 — ) — видатний бурятський суспільно-політичний, державний і військовий діяч, один з лідерів революційного і національного руху бурятського народу, активний учасник міжнародного революційного комуністичного руху. Стояв біля витоків створення національної автономії — Бурят-Монгольської Республіки, перший голова Бурятського національного комітету. Один з організаторів і учасників Монгольської народної революції. У 1921—1925 роках — голова Реввійськради Монгольської Народної Республіки, радник уряду, член президії Центрального Комітету Монгольської народної партії, член Великого і Малого Державного Хуралу Монголії. Зробив значний внесок у розвиток національно-визвольного руху і становлення незалежної Монголії. Видатний ідеолог ідей панмонголізму. Відомий як вчений-сходознавець, перекладач, просвітник, творець (спільно з Агваном Доржиєвим і М. Амагаєвим) сучасного бурятського алфавіту, професор політекономії, автор багатьох праць про міжнародне і внутрішнє становище Бурятії і Монголії.
Біографія
Молодість, становлення особистості 16 травня 1888 — народився в кочовому урочищі (улусі) Хілгана Баргузинського аймака Забайкальської області (нині Баргузинський район Республіки Бурятія).
Мати — Буубей Балгано (Балганова), була старшою дочкою Банюшки (Манюхай) Балганова з клану яриктинських Тумунтеїв роду Шоно племені Ехіріт. У неї було 6 братів: Тіхаабха, Бата-Мунхе, Гуржаб, Аюша, Німа, Цирен і сестра Цибжит.
Про батька відомості не збереглися. Сам Рінчіно в автобіографії писав: «Батька, як „незаконнонароджений“, не знаю». Деякі публіцисти вказують, що в предків Рінчіно була також єврейська кров, на що вказують, зокрема, його густе хвилясте волосся. Це цілком реальна версія, якщо врахувати, що з другої половини XIX століття Баргузинський повіт і місто Баргузин були визначені місцем каторги й заслання для численних революціонерів-народників Південної і Центральної Росії єврейського походження.
Близько 1890 року Бубей Балаганова вийшла заміж за Рінчіна Бальжирова, людину родовиту, середнього достатку. Він був старшиною першого hенгелдерівского отоку (Сенгелдурського роду племені Ехіріт) Баргузинської степової думи. Елбек-Доржи у віці 3-х років усиновлений вітчимом. У спільному шлюбі з Бубей народилися брати Ердені (Мончіг), Шагжа (Данзан), Цирен (Егүүді), сестра Һамасоо (Дімід).
У 1899 р. закінчив Улюнську приходську школу.
1899—1904 — навчання в міській школі Баргузина. Тут Рінчіно в 1903 р. увійшов в нелегальний учнівський гурток, організований засланцями Архангельським і Маєром.
У 1905 р. Елбек-Доржи пішов від вітчима і перебрався в Верхньоудинськ. Тут він вступив за громадський рахунок у Верхньоудинське громадське реальне училище, відкрите за ініціативою відомого тоді просвітителя-революціонера І. К. Окунцова.
1906 р. увійшов в партію (організацію соціал-демократів з більшовицьким керівництвом), де вів під керівництвом Бориса Шумяцького активну нелегальну роботу.
1906 — через закриття Верхньоудинського реального училища, Рінчіно переїхав в м. Троїцькосавськ Забайкальської області, де вступив у місцеве реальне училище.
1907 — виключений з Троїцькосавського реального училища за участь в політичному страйку.
1907 — поїздка в Томськ на кошти, зібрані місцевою і Верхньоудинською учнівською організацією. Тут Рінчіно вступив на загальноосвітні курси при технологічному інституті. У Томську активно брав участь у діяльності нелегальних студентських організацій. Восени 1907 затриманий за участь в нелегальній сходці в технологічному інституті, ув'язнений, але незабаром звільнений.
1908 — підготовка до атестата зрілості екстерном при Томській гімназії і здача іспитів.
Восени 1908 — переїзд до Санкт-Петербурга, вступ у Санкт-Петербурзький університет на юридичний факультет.
1909—1913 рр. — участь у нелегальних студентських гуртках, ведення нелегальної організаційно-пропагандистської роботи.
Під час навчання в університеті Рінчіно збирає матеріали по бурятську мову та фольклор. Частина зібраного ним унікального матеріалу була опублікована під псевдонімом Аламжи-Мерген у другому випуску «Збірника монголо-бурятської народної поезії» в 1911 році.
У цей період студент Елбек-Доржи Рінчіно спільно з учителем з Бохана М. Амагаєвим взявся за вдосконалення бурятського алфавіту, створеного в 1905 Агваном Доржиєвим. Проробивши скрупульозну роботу щодо уточнення окремих букв і граматичних форм, в 1910 році вони видали невеличку книгу під назвою «Новий монголо-бурятський алфавіт».
1914 — хвороба, через яку облишив університет.
1915—1916 рр. — участь в експедиції в Монголію. Написані роботи «Шаманство в Монголії» і «Економічні райони Монголії».
Революція. Лідер Бурнацкому. Будівництво автономії Кінець 1916 — початок 1917 — робота в кооперації завідувачем статистичним відділом м. Чита Забайкальської області.
У квітні 1917 року рішенням першого загальнонаціонального з'їзду бурятів Забайкальської області та Іркутської губернії був утворений головний адміністративний орган національного самоврядування демократичного спрямування — Центральний національний комітет бурят-монголів Східного Сибіру (Бурятський національний комітет, Бурнацком). Елбек-Доржи Ринчино на першому організаційному його засіданні 25 квітня 1917 року обраний головою і став тим самим першим головою бурятської автономії. Під його керівництвом Бурнацком став центром національного життя бурятів і органом національного самоврядування. Туди входили такі видатні представники національної інтелігенції, як Михайло Богданов, Цибен Жамцарано, Базар Барадійн, Гомбожаб Цибіков та інші. Саме з цього першого з'їзду почалася організація бурятської національної автономії, і були зроблені серйозні спроби розпочати її будівництво.
Бурнацком був загальнобурятським органом і охоплював своїми діями як забайкальських, так і іркутських бурятів. Функціонували відділи: навчальний, земельний, судовий, статистичний, адміністративний та інші. Через них і комітет була розгорнута активна робота. Елбек-Доржи Ринчино бере найактивнішу участь у роботі загальнобурятского органу: пише статті, виступає в пресі, на зборах. Архівні матеріали свідчать, що від його імені, голови Бурнацкому, йшли резолюції, накази, розпорядження, пропозиції, звернення, запити, постанови, накази, спрямовані на захист національних інтересів. Ключовим напрямком його публікацій і виступів була необхідність реалізації ідеї національної автономії, рівності бурятського народу з іншими народами.
У цей же час Рінчіно бере активну участь у Встановленні Рад в Забайкальської області. Секретар Військово-революційного комітету, член польового штабу на Даурському фронті, командувач і організатор бурят-монгольської Червоної гвардії (Улан-Цагда). Поїздка в Монголію для встановлення дипломатичних відносин.
7-13 серпня 1917 р. брав активну участь у роботі з'їзду депутатів бурятського народу Забайкальської області в м. Чита.
У червні 1918 р. заочно обраний міністром освіти Тимчасового Сибірського уряду під керівництвом Петра Дербера.
Кінець 1918 — початок 1919 після падіння Рад в Сибіру нелегальне проживання в районі у бурят-монголів.
1919 — спроба перетягнути правих соціалістів і націоналістів Бурят-Монголії на нейтральну позицію, тобто позицію утримання від участі в громадянській війні на боці білогвардійців в очікуванні приходу Червоної Армії.
1920 — Рінчіно — один з керівників так званого. Кульського перевороту проти білих і помічник начальника штабу червоних партизан в селищі Кульському Хоринського аймаку.
На початку вересня 1920 року Елбек-Доржи Рінчіно делегований на I з'їзд поневолених народів Сходу в радянському місті Баку (Кавказ). З'їзд привернув пильну увагу керівників Радянської Росії і в жовтні 1920 відбулася зустріч учасників Бакинського з'їзду в Політбюро ЦК РКП(б) з В. І. Леніном. Саме Рінчіно, разом з відомим буддійським і громадським діячем, вчителем Його Святості Далай-лами XIII Агваном Доржиєвим, був запрошений для обговорення бурятського і монгольського питань. Рінчіно зробив доповідь на засіданні Політбюро ЦК РКП(б), в якому висловив аргументи на користь надання національної державності бурятському народу, а також представив Леніну дві доповідні записки: «Інородське питання і завдання радянського будівництва в Сибіру» та «Умови постановки і завдання революційної роботи на Далекому Сході». Як відомо, після цієї зустрічі Ленін підготував проект постанови Політбюро ЦК РКП(б) «Про завдання РКП(б) в місцевостях, заселених східними народами», прийнятий 14 жовтня 1920 року. Цей документ підкреслював необхідність «провадження в житті автономії у відповідних конкретним умовам формах для тих східних національностей, які ще не мають автономних установ, в першу голову для калмиків і бурят-монголів».
Монгольська революція 1921 року. На чолі МНР У 1920 році Рінчіно призначається секретарем Монголо-Тибетської секції Далекосхідного Секретаріату Комінтерну. Починається період активного співробітництва Елбек-Доржи Рінчіно з монгольськими революціонерами.
В сучасній російській історіографії підкреслюється, що завдяки Елбек-Доржи Рінчіно більшовицьке керівництво поглянуло на Монголію як на плацдарм у просуванні світової революції на Схід внаслідок існування тісних зв'язків Монголії з Маньчжурією, Китайським Туркестаном і Тибетом, а через останній — і з Індією. При цьому були досягнуті домовленості про військово-технічну і фінансову підтримки, про активізацію нелегальної революційної роботи по лінії Комінтерну через монголо-тибетський відділ Далекосхідного секретаріату Комінтерну, про посередництво у відносинах з Китаєм і допомогу у боротьбі з російськими білогвардійцями.
Після перемоги Сіньхайської революції 1911—1913 рр. в Китаї та Жовтневої революції 1917 р. в Росії в Монголії починає активно розвиватися національно-демократичний рух. Але соціальний вибух в Монголії не мав шансів на успіх, що прекрасно розуміли представники монгольських революційних сил. Саме тому у справі становлення монгольської державності вони прагнули отримати всебічну, насамперед військову підтримку з боку Радянської Росії.
У серпні 1920 р. в Росії нелегально прибула делегація Монгольської народної партії — знаменита монгольська «сімка»: Догсомин Бодоо, Солійн Данзан, Дансранбілегійн Догсом, Лосолин Лаган, Дамдін Сухе-Батор, Дамбин Чагдаржав, Хорлоґійн Чойбалсан. Монгольську делегацію зустрів Елбек-Доржи Рінчіно. Він представив її голові Ради міністрів ДВР і секретарю Дальбюро ЦК РКП(б), секретарю Далекосхідного секретаріату Комінтерну Борису Шумяцькому.
З другої половини 1921 Рінчіно працює в Монголії.
Елбек-Доржи Рінчіно вводиться у члени Центрального комітету Монгольської народно-революційної партії (комуністів), стає членом Президії народного Уряду Монгольської Народної Республіки (керівник уряду — лідер революційних монголів товариш Сухе-Батор) і головою Революційного військової ради МНР (Реввійськради).
З 1922 року Монголію, керовану Сухе-Батором і Рінчіно, накриває «хвиля репресій» — розстріляно багато яскравих особистостей, чиї погляди були далекі від ідеалів соціалістичних революцій. У 1922 році Бодоо, Чагдаржав і да-лама Пунцагдорж були страчені як «вороги народу», потім був відсторонений від влади Данзан, що вимагав їхної страти.