Фікшн ( — вигадка, фікція; тут: фантастика) — популярна в англомовних країнах категорія творів різних видів мистецтва, зокрема літератури, кіно, театру та інших, загальною властивістю яких є те, що вони мають у своїй основі вигадану, а не фактичну історію. У нас такі твори категоризують зазвичай як художні, але в англомовних країнах для того, щоб твір художньої літератури міг бути занесеним у «літературу», він повинен мати художню цінність, а для твору категорії «фікшн» це не обов'язково. Здебільшого твори категорії фікшн мають легкий розважальний, пригодницький характер. Однак, межа поділу не визначена чітко — часто ті ж таки твори можна віднести до кількох категорій.
Твори категорії фікшн діляться на жанри, наприклад, перекладається як наукова фантастика, і в цю категорію входять як літературні твори, так і науковофантастичні фільми. В англомовному світі слово фільм щодо кінопродукції або не вживають взагалі, або вживають дуже рідко, коли мова йде про art-house. Звичайно кінофільми називають movies або flics (звідси назва популярної мережі Netflix).
Протилежністю категорії фікшн є категорія нон-фікшн. У неї входять не тільки документальні та художні твори, а й наукові, технічні та інші. Поділ на секції фікшн та нон-фікшн характерний для будь-якої колекції книг у бібліотеках, книжкових магазинах тощо.
У теорії мистецтва фікшн визначається насамперед такими рисами, як відхилення від правди й відсутність згоди з фактичною реальністю. Існує багато різних підходів до пояснення мистецької вигадки, але загальноприйнятої теорії немає.
Зображення світу Вигадані світи
У творах фантастики та інших жанрів, що відносяться до категорії фікшн, створюється власний «фіктивний» світ. Збудувавши такий «світ», можна говорити про дії, події, людей, місця тощо, узгоджуючи їх із вигаданими правилами. Такий світ може докорінно відрізняти від справжнього за своїми характеристиками, але може бути дуже схожим на реальний світ. Це залежить від жанру. Наприклад, в художніх творах наукової фантастики світобудова займає одне з вирішальних за важливістю мість. Наукові фантасти вигадують космічні кораблі, надзвичайні винаходи, суспільства з дивними правилами, зміни в ході історії (альтернативна історія), позаземні цивілізації тощо. У жанрі фентезі зазвичай діють маги, ельфи, гноми та інші вигадані істоти. З іншого боку, світ художнього твору може бути настільки наближеним до реальності, що за формальними ознаками його важко відрізнити. У таких творах зазвичай реалії справжнього світу зовсім не спотворюються, а вигадкою є лише персонажі, тобто розповідається про людей, яких ніколи не було, місця, дрібні події, що не змінюють загальної картини світу й світосприйняття.
Терміни фіктивне та вигадане В англійській мові немає різниці між фікцією та вигадкою, принаймні коли використовується слово fiction. В українській мові слово фікція має негативний відтінок не просто чого-небудь, що не відповідає фактам, але ще до того ж є несправжнім, підробкою. Твори категорії фікшн є вигадкою, але для них невластиве злісне викривлення, яке ми зазвичай пов'язуємо з поняттям фікція.
Художній твір зазвичай ставить перед собою іншу мету, ніж документальне зображення реального життя. Вигадка в ньому функціональна — зацікавити, змусити задуматись, подати мораль тощо. Художній твір є взаємодією між автором і читачем, глядачем, слухачем тощо. Це його загальна властивість, і часто мистецтво намагається досягти цієї мети через перебільшення.
Вигадане
Найважливішою характеристикою фікшн є те, що описуються придумані події з придуманими людьми. Такі події в реальному світі не відбувалися, таких людей не існувало й не існує, такі місця неможливо відшукати на мапі.
Вигадка художнього твору завжди доповнюється вигадкою людини, яка сприймає художній твір. Наприклад, сприйняття картини Роя Ліхтенштейна «Oh, Jeff...I Love You, Too...But...» неможливе без створення глядачем образу Джеффа, якого на самій картині не намальовано.
Фантастичне й реалістичне У теорії фантастичність та реалізм є термінами, що вказують на частку вигаданого та фактичного у вигаданій оповіді. Оповідь вважається фантастичною, якщо вона має дуже високу частку вигаданих елементів. Теорія не обов'язково пов'язує фікшн з жанром фентезі чи фантастики, хоча це загалом жанри, які є фантастичними. Оповідь вважається реалістичною, якщо подібність вигаданого світу до реального дуже висока, тобто частина вигаданого в ній незначна.
Реалізм у сенсі теорії не обов'язково пов'язаний з епохою реалізму або реалістичним стилем. Плутанина відповідних смислових значень часто веде до плутанини щодо сенсу «реалістичності» та «фантазії».
Вигадані й невигадані персонажі Такі літературні персонажі як Дон Кіхот у романі Сервантеса повністю вигадані. Немає надійних джерел, що засвідчували б його існування. Інша справа з такими персонажами як з Наполеоном у «Знедолених» Віктора Гюго . Наполеон із роману відповідає своїй біографії, має відповідний зовнішний вигляд та вчинки, які здійснював справжій Наполеон, історія життя якого достатньо документована.
Можливо, що фактичні персонажі художніх творах здійснюють вигадані вчинки. Оскільки тотожність реальної та фіктивної людини може бути виведена лише з певного біографічного матеріалу, така ситуація є доволі складною справою, однак вона не є рідкістю. Наприклад, в «Симфонії Наполеона» Ентоні Берджеса зустрічається епізод застільної розмови родини Бонопартів; це вигадка, але вона все ж служать для ілюстрації і критики історичного Наполеона та його вчинків.
Вигадані й невигадані місця У фікшн зустрічаються як вигадані, так і невигадані місця. Так місто Міддлмарч в романі Джорджа Еліота вигадане, тоді як Париж у романі «У пошуках втраченого часу» Марселя Пруста відповідає реальному Парижу. Часто вигадка переплітається з реальністю, наприклад, у фактичних місцях можуть зображатися вигадані вулиці. У романі Пруста Париж не вигадано, чого не скажеш про місто Бальбек.
Особливо багато придуманого у живописі. Важко демаркувати картини, натхнені певними пейзажами або людьми, але частково вигадані. Тут, як і з вигаданими персонажами, треба дивитися на складніші окремі випадки. Наприклад, портрети відомих людей, зазвичай не вигаданих, можуть сильно відрізнятися від реальної моделі; відхилення служать тому, щоб не змальовувати зовнішні вади або для показу сили чи особливостей характеру зображеної людини, використовуючи техніку живопису.
Різноманітність вигадки у фікшн Вигадка є в будь-якій оповіді, тому усі можливі її типи перелічити неможливо. Наприклад, у романах Толкієна важливу роль відіграють вигадані мови.
В останні роки виходить багато романів, які практично не мають вигадки й описують життя автора. До них належать, наприклад «Листи Павла» Моніки Марон. Пов'язаність автобіографічних творів та іншої фантастики наразі інтенсивно обговорюється.
Вигадане та фактичне У певному сенсі вигадка є позитивною рисою. Це означає, що невигадані сюжети не можна записати в однорідну категорію. Серед невигаданих оповідей особливо важливі фактичні: оповіді, які слід розглядати як «безпосередні» описи реального світу. Різниця між вигаданим та фактичним нечасто обговорюється в науковій літературі. Є чимало теорій, які вважають, що оповіді є або вигаданими або фактичними, тому немає інших «типів». Фактичне Фактична оповідь описує реальний світ таким яким він є. До цього типу оповідей належать, наприклад, новини в газетах.
Фактичний виклад, безумовно, може бути правильним чи неправильним. Отже, відмінність між фактуальністю та фантастикою не має нічого спільного з правильністю чи правдивістю наративу. Новини часто бувають брехливими або помилковими; і навіть вигадана розповідь може бути неправильною або принаймні вводити в оману: такі наративи називають ненадійними.
З іншого боку, безпосередність фактичного подання має особливе значення. Воно полягає в достовірності засобів вираження, принаймні запобігає неоднозначності, і зосереджена на передачі фактів, тобто опису місць, осіб, об'єктів, дій та подій. (Це не означає , що опис фактів не може бути доповнено коментарями або оцінками).
Різниця між фактичним та вигаданим викладом різноманітна. У більшості випадків у мистецтві застосовується фактичний виклад. Це означає, що правила фактичного подання оповіді опосередковано обробляються в теоріях художньої літератури; вони також є предметом загальної лінгвістики.
Апологи
Апологами називають короткі повчальні оповідання, що розповідають про певні події в художній формі. Їх важко характеризувати як фактичні чи як вигадані. Така категоризація залежить від художності, є, наприклад, поетичні апологи, але не тільки. Далі буде дві найважливіші форми: священні тексти та байки. Апологи часто претендують на істину, правильність і відповідальність, але їх загалом не можна розглядати як фактичні. Священні тексти Священні тексти або священні писання, є нормативними релігійними текстами. Тексти, що мають релігійне значення, часто містять оповіді (події, особи тощо), без яких вони були б фактичними, але вони такими не є тому, що суперечать іншим уривкам того ж священного тексту або законам природи. Усе ж, жодна теорія до священних текстів не можна серйозно ставитися як до вигадки. Священні тексти не створюють фіктивного світу, а мають справу з реальним світом; вони не розповідають вигадки і вважаються історичними джерелами або дозволяють інтерпретації, і ці події чи постаті символічно передають певну правду.
Наприклад, дві розповіді з Книги Буття претендують на те, щоб бути істинними уявленнями про створення Землі та людей. При цьому вони суперечать одна одній, тому не можуть бути як описом реального світу, але водночас вони не створюють фіктивний світ. Їхня правдивість для віруючого християнина чи єврея є лише екзегезою. Проте така екзегеза може означати , що оповіді, принаймні частково, можна розглядати як безпосередній опис реального світу.
Байки
У байках часто зустрічаються тварини або інші істоти, чия функція в оповіді як правило відповідає будь-якій людині або людині з певними рисами, тобто типу. Байка розповідається заради моралі . На відміну від фантастики, у ній не створюється фіктивний світ зі своїми вигаданими законами, але байка майстерно маскує свої твердження про реальний світ і особливо про моральні принципи. Вигадка та реальність
Часто в повсякденній мові слова «реальність» і «вигадка» використовуються як протилежності. Але такий вжиток недостатньо характеризує взаємозв'язок між фіктивним і реальним світом, в яких багаторазово перекриваються взаємозалежності.
Існують дуже різні думки щодо того, як визначити реальність. Однак міркування про переплетіння вигадки з реальністю можуть абстрагуватися від цієї невизначеності, оскільки вони стосуються зв'язку між фіктивним і реальним світом і так приховують риси, властиві поняттю реальність.
Принцип реальності
Вигаданий світ літературних творів загалом подібний до реального світу, якщо інше не вказано в оповіді. Це називають принципом реальності.Kendall L. Walton, Mimesis as Make-Believe: On the Foundations of the Representational Arts, Harvard University Press, 1990, S. 145. Говорять ще про «мінімальне відхилення»: формальна різниця між вигаданим світом та реальним повинна бути якомога менша.Marie-Laure Ryan, „Fiction, Non-Factuals, and the Principle of Minimal Departure“, in: Poetics 9 (1980), S. 403–422.
Наприклад, в романі говориться, що кролик виглядає зовні як «звичайний» кролик. Тільки тоді, коли прямо вказано , що кролик може розмовляти (як в Алісі в країні чудес Льюїса Керролла), стає зрозуміло , що він не зовсім звичайний.
Вплив на реальність
Трапляється так, що вигадане в художніх творах сприймається як щось важливе для реального світу. Складна семантика формується вигадкою, але, з іншого боку, проста вигадака факти бере участь у формуванні реального світогляду реальних людей. Вплив художніх творів на реальний світ різноманітний, і способи здійснення цього вливу неможливо категоризувати.