Зміна [m] у [n] у праслов'я́нській мóві — фонетичний процес переходу сонанта [m] у [n] у кінці складу в праслов'янській мові. Дана зміна, що належить до ранніх явищ консонантизму, полягала в тому, що при артикуляції звука [m] у такій позиції губно-губне зімкнення поступово розвинулося в зубнопередньоязикове, що й зумовило перехід [m] > [n].

Зміна відбулася в грецькій, балтійських і слов'янських мовах, а також у вірменській, кельтській і германських.

Суть

Перебіг До зміни [m] у [n] було 12 складів із носовими сонантами, а після [m] > [n] їх стало 6: (2); (2); (2). Нові склади із носовими сонантами, що виникли внаслідок утрати складотворчих сонантів, змінилися також: (2); (2); .

Наслідок Зміна відбулася: У 1 особі однини теперішнього часу в знахіднім відмінку: . Надалі сполука голосного з *-n перейшла в носовий *ǫ або ж редуковані *ъ, *ь: ); У 1 особі однини аористу в знахіднім відмінку: . Тут також відбувся перехід у редукований *ъ, а [s] перейшов у [x]: пор. . Слід уважати, що такий самий процес зачепив і знахідний відмінок множини. У прийменниках : , і, зважаючи на те, що такий перехід відбувся в прийменниках, що фонетично не відокремлювалися від наступного слова (проклітика), можна думати, що зміна мала місце ще в тих складах, які були в середині слова.

Сьогодення Залишки колишніх [m] і [n] спостерігаємо в тому разі, коли наявне чергування, наприклад: , .

Проблема визначення Питання про хронологію зміни [m] в [n] наприкінці складу досі не розв'язано. Відомо, що даний процес мав місце не тільки в спільнослов'янській мові, а також у балтійських, германських і грецьких. На цій підставі науковці припускають, що зміна сталася в діалектах праіндоєвропейської мови . Проте більшість учених (С. Б. Бернштейн та інші) відносить цей процес на пізніший час — на період балто-слов'янської мовної єдності. Латинська (і італійська) мова етимологічний [m] зберігає, як і давньоіндійська, як-от: devam (основи на -a-), senām (основи на -ā-), agnim, matim (основи на -i-), sunum, hanum (основи на -u-), devīm (основи на -ī-), vadhūm (основи на -ū-), dātāram (основи на -ar-), rājānam (основи на -an-), balinam (основи на -in-), pacantam, dadatam (основи на -ant/ānt-, -at-) .

У науці були спроби довести, що праслов'янська мова ще розрізнювала наприкінці слів і [n], і [m]. Так, Й. Зубатий пояснював різницю розвитку *ōn (напр. ) i *ōm (напр. род. відм. мн. основ на -о-) саме різною якістю кінцевої приголосної, а вважав, що довга голосівка довше зберігалася перед *m, ніж перед *n, і що в останнім разі довге *о, тобто *ō, переходило в *у (пор. *kamy), а в першім разі воно змінювалося в *ǫ.

порівнював зміну [m] > [n] з аналогічним процесом у чакавських говорах і в окремих говорах словацької мови: znâm > znân, sàm > sàn, mòlim > mòlin, čàsōm > čàsōn, chlapom > chlapon, tam > tan. Однак таке порівняння необґрунтовано належним чином, адже зміна [m] > [n] у праслов'янській мові, з одного боку, і в говорах сербохорватської та словацької мовах, з іншого, відбувалася не лише в різний час, а й в різних позиціях: кінець складу й кінець слова.

Див. також Носові голосні в праслов'янській мові

Джерела

Посилання