Вікно́ — село в Україні, у Гримайлівській селищній територіальній громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Гнилка, на півночі району за 5 км від Гримайлова. До 2020 центр сільради.

Населення — 953 особи (2017).

Географія Через село тече річка Гребелька, ліва притока Гнилої.

Походження назви (етимологія) Назва походить, ймовірно, від карстових озерець, які в народі називаються «вікнини».

Природоохоронні об'єкти Гостра Гора, Франкові скелі, Гора Любовня, гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення Озерця «Вікнини» (карстові озерця).

Історія

Біля Вікна виявлені скіфські поховання та римські монети 2 ст.

У селі помітні сліди Княжого тракту — шляху часів Русі.

Перша писемна згадка — 1464 року. Колись недалеко звідси, біля підніжжя гори Довгої, лежало невеличке село Зелена Груша. В страшні часи татарської навали чужинці стерли його з лиця землі. Хтось з уцілілих жителів,— повідають, що то був рибалка,— поселився на новому місці біля потічка, який брав початок з великого болота з численними карстовими озерами-вікнинами. Багато вигадок і переказів виникло навколо незвичайних, не замерзаючих у найлютіші морози, озер-вікнин, утворених підземними водами, що в кількох місцях прорвалися назовні могутніми джерелами. Тепер у районі проведені осушувальні роботи. Залишилося лише два невеликих джерела, що становлять унікальний пам'ятник природи. Зараз вони взяті під охорону держави. Згодом тут виросло село, і назвали його Вікном.

У 1594 році жителі Вікна брали участь у повстанні під приводом Северина Наливайка, а в 1675 році село спалили татари. У першій половині XVIII ст. Вікно було власністю Сенявських, з 1788 року належало Ізабеллі Чарториській-Любомирській, а півтора століття тому село належало багатому дідичу Івану Федоровичу — послу Австрійського райхстаґу, відомому галицькому письменнику, правнику і публіцисту. Майже з двох тисяч гектарів приписаної до села землі більше тисячі двохсот належало Федоровичу, кількадесят — церкві, рештою володіли сто п'ятдесят сім селянських дворів. В цей час понад сімдесят селян з Вікна емігрували до Німеччини та Америки.

З середини1850-х років та до адміністративної реформи 1867 року село перебувало у складі Гримайлівського повіту.

У 1867 — 1918 рр. у складі Скалатського повіту (Королівство Галичини та Володимирії).

Син Івана Федоровича Володислав заснував у селі ґуральню та килимарську майстерню. Згодом справа килимарства досягла високого мистецького рівня. У 1873 році на Віденській виставці вироби вікнянських килимарів користувалися великим успіхом і здобули загальне визнання. У Вікні, крім місцевих майстрів, працював відомий килимар з Кобилля на Збаражчині Іван Івахів. Він виткав понад шістсот килимів. На жаль, самобутнє народне мистецтво килимарства не знайшло продовження у селі, а сама килимарня була знищена під час Першої світової війни. Тепер лише в родинних скринях старожилів подекуди зберігаються неповторного рисунка килими, створені сімдесят-сто років тому.

Активно діяли в той час товариство «Просвіта», гуртки «Сільського господаря», «Союзу українок», «Рідної школи». Понад двадцять жителів села воювали в Українській Галицькій Армії.

1 серпня 1934 року село увійшло до складу новоутвореної сільської гміни Остап'є Скалатського повіту.

Під час 2-ї світової війни німці розстріляли у Вікні євреїв, яких привели з Гримайлова; у селі був військовий госпіталь.

У ніч на 23 квітня 1949 року в Буциках і навколишніх селах Вікно, Глібів, Зелене, Лежанівка, Мала Лука впорядковано (закопано хрест та поставлено на могилі вінок «Героям Слава»).

У 2008 році в селі засновано краєзнавчий музей.

Від 2014 у селі діє волонтерський центр.

У 2019 — 2020 адміністративний центр Вікнянської сільської територіальної громади (Тернопільська область).

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Гримайлівської селищної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Гусятинського району, село увійшло до складу новоутвореного Чортківського району.

У 2020 році в селі урочисто відзначили День Прапора.

У селі періодично проводяться Дні села.

Родиною Федоровичів у своєму палаці у Вікнах була зібрана величезна бібліотека давніх рукописів і стародруків, колекції килимів, мініатюр, кераміки, давньої зброї, археологічних експонатів, унікальна збірка 300 полотен доброї італійської та фламандської школи XVI–XVII ст. Усі ці скарби пограбовані та спалені в 1917 р. російськими солдатами під час 1-ї світової війни.

У липні 2026 року в селі стартував міжнародний культурний проєкт «Під одним небом: мистецькі резиденції у Вікні», який об’єднав митців з України, Польщі та Іспанії. Учасник резиденції художник Віталій Грех переніс візерунок килима у музеї Володислава Федоровича у сучасний публічний простір. Сільську зупинку у Вікні розмалювали орнаментами легендарного віконського килима з яблуками.

Політика Парламентські вибори, 2019 На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 610209, розташована у приміщенні будинку культури.

Результати зареєстровано 786 виборців, явка 53,69%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 35,51%, за «Голос» — 14,01%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — 13,04%. В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Микола Люшняк (самовисування) — 46,77%, за Ігоря Сопеля (Слуга народу) — 20,90%, за Олега Вітвіцького («Голос») — 9,45%.

Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська132999.77%російська20.15%угорська10.08%Усього1332100%

Символіка Затверджений 5 червня 2013 р. рішенням сесії сільської ради. Герб є промовистим.

Автори — С. Ткачов, В. Напиткін.

Герб Синій щит поділений срібним нитяним хрестом. На першій і четвертій частинах срібна леліва, на другій і третій золоте сонце з людським обличчям.

Щит розміщений на золотому картуші, верхня половина якого еклектична, а нижня утворена з колосків, букових горішків і листя калини, унизу якого на золотій стрічці чорними літерами — «Вікно», під стрічкою чорні цифри 1464. Щит увінчаний золотою сільською короною.

Леліва — символ Богородиці. Сонце — символ Поділля, село знаходиться в Подільських Товтрах «Медоборах». Поділ і відображення символів — це їх відображення у водах карстових озер-вікон, які знаходяться біля села. Бук означає східну межу поширення цього дерева.

Прапор На квадратному білому полотнищі герб села в жовтому картуші, увінчаний жовтою сільською короною. З обох боків герб супроводжується вертикальним візерунком із жовтого дубового листя. Висота герба і візерунка — 9/10 від висоти прапора. З трьох сторін прапор облямований жовтими торочками.

Релігія церква Успіння Пресвятої Богородиці (1826, мурована, ПЦУ; 2012, мурована, УГКЦ), каплиця Покрови Пресвятої Божої Матері (2007), «фігури» св. Антонія.

Пам'ятки

Поселення (давньоруський час (XII—XIII ст.)); Поселення (культура Ґава-Голігради); Музей Володислава Федоровича (Вікно). кімната-музей Івана Франка. козацькі могили насипано символічну могилу УСС (1990) встановлено меморіальну таблицю І. Франку (1987), споруджено пам'ятники: на честь «Хрест Свободи» (1848, відновлений 1991), (1963), (1991), , полеглим у німецько-радянській війні (1967);

Некрополі

На сільському цвинтарі є  — льотчика Миколи Дмитровича Цикіна, який загинув у 1941 р. тут же. Пам'ятник — пірамідальний обеліскБогдан Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили.— Тернопіль: «Підручники і посібники», 1998.— С. 18.

Соціальна сфера

Діють ЗОШ 1-2 ступ., Будинок культури, дошкільний заклад, ФАП, відділення зв'язку, млин.

Відомі люди

Народилися

Гаврилюк В'ячеслав (1971-2023)— український військовослужбовець, учасник російсько-української війни. Володимир Ганкевич (1848–1880) — український галицький громадський діяч, адвокат, літератор. Малицький Микола Лукич (1888—1941) — меценат, підприємець, педагог, громадський і політичний діяч. Василь Мудрий (1893–1966)Головин Б., Мельничук Б., Ханас В. Мудрий Василь Миколайович //  — український правник, громадсько-політичний діяч, віце-президент УГВР Василь Кушнір (1893–1979) — член-засновник Комітету Українців Канади. Пришляк Яків (1897–1932) — активний діяч ОУН, страчений польською владою. Василь Турковський (1909–1944) — окружний провідник ОУН Тернопільщини, референт пропаганди Крайової Екзекутиви ОУН ЗУЗ, заступник референта Служби Безпеки Проводу ОУН. Коціра Христина Степанівна (1982) — українська журналістка, письменниця. Чупрій Марія Олегівна (1990) — українська юристка, урядниця, громадсько-політична діячка. Ярош Броніслав (1924-1977) – польський офіцер, лікар. о. О. Малицький — релігійний діяч, поет. Н. Мохнацька — громадська діячка.

Проживали, працювали Дарія Віконська — українська поетка. о. Іван Ганкевич — парох села, батько Володимира Ганкевича. Микола Мороз — український педагог та громадський діяч у Галичині, вчителював у сільській школі наприкінці XIX ст. Васи́ль Олійник — український політик, вчений у галузі економіки агропромислового комплексу. Іван та Володислав Федоровичі — громадсько-політичні діячі.

Перебували письменник Іван Франко; матеріали з архіву Федоровичів Іван Франко використав також у працях «Земельна власність у Галичині», «Гримайлівський ключ в році 1800», «Лук'ян Кобилиця. Епізод з історії Гуцульщини в першій половині 19 ст.» У Вікні він працював над великою розвідкою «Жіноча неволя в руських піснях народних», де використав пісню «Ой, у місті Гусятині сталася причина…» Франко спостерігав життя селян, записував старі розповіді та легенди. Зібрані факти і враження послужили згодом Каменяреві епізодами поеми «Панські жарти». У місцевій школі створено кімнату-музей Каменяра, у центрі села встановлене його погруддя. художники М. Івасюк, Іван Труш, К. Устиянович — за його порадою для розбору родинного архіву та написання нової біографії батька Владислав Федорович запросив Івана Франка (першу біографію І. Федоровича написав і видав Федір Білоус в Коломиї). Кілька місяців роботи у Вікні протягом 1883—1885 років були для Франка дуже плідними. В архіві Івана Федоровича він виявив матеріали, що характеризували економічне становище західноукраїнського селянства в 1810—1848 роках. Знайдені дані стали основою праці «Критичний огляд до подій 1846 року, особливо в Східній Галичині» літературознавець О. Терлецький, український вчений і поет Василь Щурат.

Галерея

Примітки

Література Уніят В., Чемера Г. Вікно // Чемера Г. Село Вікно. Історія і сьогодення. — Тернопіль, 1998. Вікно [Текст] // Шляхами Золотого Поділля / Наукове товариство імені Шевченка ; редкол.: Р. Миколаєвич, П. Гайда, М. Кінасевич та ін. — Філядельфія, 1983. — Т. 3 : Тернопільщина і Скалатщина : Регіональний Історично-Мемуарний Збірник. — С. 504-505.  — S. 427. Василь Мудрий [Текст] // Український табір ДП в Авгсбурзі : Спомини. Документи. Світлини. — Вишгород, 2020. — С. 308-309 : фот. Великий Каменяр близький моїм односельцям [Текст] / Г. Чемера // Сільський господар плюс Тернопільщина. — 2020. — № 34 (26 серп.). — С. 7. Висока нагорода Василя Ванярхи [Текст] : [керівника ПП "Вікнини" В. Ванярха нагороджено орденом "За розбудову України"] / М. Майданюк // Сільський господар плюс Тернопільщина [Текст]. — 2021. — № 49 (8 груд.). — С. 3 : фот. Вікно - фіналіст конкурсу "Неймовірні села України-2022" [Текст] / С. Яремчук // Сільський господар плюс Тернопільщина. — 2022. — № 29 (27 лип.). — С. 4 : фот. Вікнянські стежки Івана Франка [Текст] / Г. Чемера // Сільський господар плюс Тернопільщина. — 2019. — № 35 (4 верес.). — С. 7 : фот. Володислав Федорович - останній галицький боярин, видатний просвітянин і меценат [Текст] // Гомін волі [Текст]. — 2021. — № 44 (18 листоп.). — С. 2 : фот.