Історія Словаччини — історія території сучасної Словаччини з давніх часів до наших днів. Поділяється на чотири періоди: період перед угорським завоюванням у X ст.; епоха угорського правління до 1918 р.; чехословацький період (1918–1992) і період незалежної Словацької Республіки (з 1 січня 1993).
Давня історія
Палеоліт Завдяки сприятливим природним умовам на території нинішньої Словаччини люди почали оселятися з найдавніших часів. Перші ознаки людських поселень належать до палеоліту. Цій добі характерне чергування льодовикового і міжльодовикового періодів. Зафіксовано знахідки різних палеолітичних культур — від Олдувайської культури до свідерської культури (). Є докази присутності гейдельберзької людини, найдавніші знайдені кістки були останками неандертальців, найвідоміша знахідка походить із села Гановце, біля Попраду.
Мезоліт Характерна ознака доби — остаточний відхід льодовика, котрий багато тисячоліть сягав до північних кордонів сучасної Словаччини.
Неоліт
З неоліту (коли виникло сільське господарство) залишилось уже більше слідів. Знайдено рештки селищ, кераміки, але і духовного життя населення у формі жертовних дарів або культових предметів, якими правдоподібно були і венери з Нітранського Градку, Мораван над Вагом та інших місць.
У цей період на Словаччині появились такі культури: культура лінійно-стрічкової кераміки, культура лінійно-східної кераміки желєзовський культурний округ, буковогірська культура і почались лендельська культура та полгарська культура, яка була поширена на півдні східної Словаччини, на півночі східної Угорщини, заході Румунії та на Закарпатті.
Енеоліт Ця доба характерна передусім масовим використанням металів (мідь і золото; перші знахідки міді походять вже з раннього неоліту). З цим пов'язана поява членування суспільства (як мінімум ремісники, сільські господарі, пастухи, торговці) та бартерної торгівлі, далі вдосконалення обробки землі за допомоги свійських тварин та посилення ролі чоловіка в суспільстві — патріархат
У цей період спочатку характерний продовженням лендельської та полгарської культур, пізніше на території цілої Словаччини появилась баденська культура.
Бронзова доба Під час бронзової доби, характерної поширенням бронзу, на території Словаччини появилась велика кількість різних археологічних культур, напр. унєтицька культура (), мадяровська культура, отоманська культура, різні культури курганних поховань та культури полів поховальних урн в тому числі лужицька культура. З цих культур залишились знахідки кілька бронзових косаків, віз з колесами, сліди дерев'яних споруд будованих без використання цвяхів.
Залізна доба
Рання залізна доба (Латенська культура) Залізна доба та з нею пов'язані технології з'явились на території Словаччини правдоподібно з області Анатолії та/або Італії. В цей період завдяки сприятливим умовам на території Словаччини починається розвиток добування заліза, свинцю, золота та солі. Вперше тут з'явилися гончарний круг (векерзугзька культура). Продовження соціальної диференціації. В цей період на території Словаччини появились гальштатська культура, (конкретно календерберзька культура), куштановицька культура (Траки?) та векерзугзька культура (правдоподібно Скіфи) а на півночі далі продовжувала розвиватись лужицька культура.
Пізня залізна доба
У цей період на Словаччину прийшли кельти, яких можна вважати першим історично доведеним народом на теренах Словаччини. Кельти прийшли до Карпатської угловини з території Німеччини, Франції та з району Альп. Після приходу, який правдоподібно спровокував сутички з Римською Імперією, кельти підкорили корінне населення. В кінці пізньої залізної доби створили кілька укріплених поселень — опід, декотрі з них, напр. Братиславське опідум з цього часу постійно заселене. Однак переважна більшість кельтів проживала в невеликих поселеннях, хати будували з дерева та часто замикали залізними замками. Кельти були вмілими ремісниками ковалями, гончарями, монетниками, землеробами та торговцями. Підтримували тісні стосунки з грецькою та римською цивілізаціями.
Наприкінці 2 тисячоліття до н. е. на територію Словаччини прийшли даки, які первісно заселяли приблизно територію сьогоднішньої Румунії. В період завоювань першого дакського короля Буребісти південна Словаччина (низовина) була заселена даками і приєднана до їхнього королівства, звідти витіснили частину кельтів. Однак у 10 р. до н. е. у Панонській угловині римляни перемогли даків і пересунули кордон Римської імперії на середній Дунай. Даки зникають з території Словаччини приблизно у 1 ст. н. е., найдовше протримались на сході країни.
Ліквідацію більшості кельтів завершили завоювання германців із північного заходу — на території Словаччини початком 1 ст. н. е. Однак рештки кельтів (котини) залишились на півночі країни аж до 2 ст. н. е.
Германці та Римська Імперія
Германська цивілізація не була в цю добу на такому високому рівні як кельтська. Германці більше займались землеробством та кочовим скотарством, але були також добрими воїнами. Відомо, що германські племена на території південно—східної Словаччини називались маркомани, у західній Словаччині квади, вплив яких поширювався з території сучасної Чехії. Однак германці незадовго після свого приходу на терени Словаччини зіткнулися з розростаючоюсь Римською Імперією. У 12—9 рр. до н. е. почались бої між римським військом у провінції Паннонія та військами потужного германського короля Маробода.
У 1 ст. була територія Словаччини декілька років частиною «Ванійового королівства» (). Ваній () правив приблизно 30 років, але подібно як Маробод став досить потужним і тому був за підтримки римлян позбавлений влади. Римська Імперія поблизу Дуная будувала прикордонні укріплення. Одне з римських прикордонних поселень на теренах Словаччини називалось Герулата, знаходилось в околиці села Русовце біля Братислави. Поселення мало всі ознаки римських міст, лазні і форум.
Маркоманські війни та сутички з римською армією мали для германців на теренах Словаччини погані наслідки. Кілька десятилітня тривала війна, яка велася на території сучасної Італії, Австрії, Угорщини, Словаччини, Чехії, очевидно і на теренах декотрих інших майбутніх країн. Розміри та тривалість говорять нам про запеклі та криваві бої. Античні автори повідомляють про безперервні атаки римлян на північ та контратаки германців на південь. Багато з боїв, як наприклад експедиція імператора Доміціяна у 88 році завершились для римлян катастрофою.
Ситуація в регіоні ускладнювалась проникненням численних народів, які цій області намагались перетнути римський кордон і декотрі з них чинили тиск на германців. Германці використали слабкість римлян після того, як їхнє військо повернулось з експедиції проти персів заражене чумою і приблизно у 170 році його кілька разів атакували. У 172 році проти германців Марк Аврелій вів каральну експедицію. Його син Коммод вів проти германців ще одну експедицію і після їхньої поразки уклав з ними мир. Відтоді збереглася одна з перших письмових пам'яток на теренах Словаччини — римський напис на замковій скелі у Тренчині, що датується приблизно 178–179 роком, тодішнє поселення згадується як «Лаугаріціо» (). Військові фортеці римлян знаходились тоді і на північ від Дунаю біля села Іжа, що при Комарні. Германці в цю добу поступово романізувались. Їхня шляхта охоче співпрацювала з римлянами. Про те свідчать численні знахідки римських пам'яток і глибше на території заселеній тоді германцями.
Під час влади Валентиніана був кордон на середньому Дунаю внаслідок небезпеки з боку германців інтенсивно перебудований і ще більше укріплений. Але це Римську Імперію не врятувало.
Раннє Середньовіччя
Переселення народів
Наприкінці 4 ст. уже Стародавній Рим перебував у глибокому занепаді. Події, відомі як переселення народів, були одною з останніх причин розвалу імперії. Велика частина корінного населення з країни або втекла, або підкорилась (у бою) іншим народам. Через територію Словаччини тоді пересувались багато племен, напр. вестготи, остготи, лангобарди чи гепіди. Всі ці народи почали рухатися внаслідок атаки кочових гунів. Останні створили центр у близькому сусідстві Словаччини — між Дунаєм і Тисою.
Ранньослов'янська доба
Слов'яни в цей період просувалися до країни у кілька хвилях. Перші хвилі прийшли на територію Словаччини під час V-VI ст.ст. Під час просування стрічали решту первісного германського але й кельтського населення. Нові прибульці часто залишились жити між первісним населенням, і так на Словаччині обґрунтовується прийняття географічних назв германського походження. Слов'яни в цей час колонізували приблизно лише 10 % території, решта залишилась дикою недоторканою країною. Пізнали ячмінь, просо, пшеницю, мак, льон. Займались сільським господарством та годівлею худоби. Були й здатними ремісниками — передусім виробники коштовних оздоб та гончарі. Слов'яни на заході стикалися з Франкським королівством
Нестача писемних пам'яток про слов'ян полягає і в тому, що спочатку не брали участь у жодних великих війнах. Перші часткові писемні згадки про слов'ян на території Словаччини походять від Прокопія, порадника візантійського полковника Велісарія. Ці слов'яни згідно з його записами допомагали лангобардові Ільдігесу, який змагався за наслідництво королівського трону і під його командуванням утворили 6—ти тисячне військо, яке воювало проти готів та римлян. Прокопій Кесарійський в іншій частині своїх літописів далі писав про те, як інше слов'янське військо в кількості 3000 чоловік у двох групах перетнуло Дунай і вдерлося в Іллірію та Фракію. Там розгромили порівняно численніші імператорські відділи прислані проти них. Крім іншого далі пише про жорстокі масакри цивільного населення та про садження ворогів на палю.
В половині VI століття до Подунайської низовини вдерлися аварські племена, їхній вплив сягав і на терени південної Словаччини. Культурний вплив сягав далі. Слов'яни під їхнім впливом перестали мертвих спалювати і почали їх хоронити в землю.
Держава Само
У 6 ст. слов'яни були підкорені кочовими племенами аварів, але їхня жорстока влада між слов'янами викликала повстання. Згідно з хронікою Фредегара, в одному з таких повстань взяв участь і франкський купець Само, якого слов'яни обрали королем племінного союзу — Держави Само () (623–658) — першої держави західних слов'ян через його мужність і військові здібності. Однак Держава Само занедовго потрапила в конфлікт з Франкським королівством через атаки на купців. Коли король франків Дагоберт I намагався підкорити державу Само через те, що остання відмовилась визнати його територіальні претензії та платити данину, почалася війна. Франки потім разом з лангобардами атакували слов'ян та плюндрували їхню землю. У 631 р. Дагоберт I був переможений у Битві під Вогастізбургом і держава Само відстояла незалежність. Після смерті Само у 658 р. племінний союз слов'ян знову розпався. Авари були остаточно переможені аж Карлом Великим на зламі 8-9 ст.. Потім практично зникли або змішались з навколишнім слов'янським населенням.
Великоморавія
З VIII ст. слов'янські племена знов почали об'єднуватися. У першій половині IX ст. виникли два князівства — Моравське на чолі з Моймиром І та Нітранське на чолі з Прібіною. 833 року Моймир вигнав Прібіну з Нітранського князівства і об'єднав обидва князівства, створивши Велику Моравію. Вигнаний Прібіна осів біля Блатенського озера, де збудував фортецю Блатноград. Помер 861 року і його місце посів син Коцель. Нітранське князівство залишилось удільним князівством, яким володів спадкоємець престолу.