«Голова-гумка» () — американський незалежний сюрреалістичний фільм у жанрі боді-горор, знятий 1977 року Девідом Лінчем. Лінч став не лише режисером, але й сценаристом, продюсером, монтажером та автором звукового дизайну стрічки. Знятий у чорно-білому кольорі, це був перший повнометражний фільм Лінча після кількох короткометражок. У головних ролях — Джек Ненс і . Фільм розповідає історію чоловіка, який змушений піклуватися про свою скалічену дитину в занедбаному промисловому ландшафті.

Фільм «Голова-гумка» був створений за сприяння Американського інституту кіномистецтва (AFI), де навчався Лінч. Через труднощі з фінансуванням основні зйомки тривали кілька років; зберегти виробництво на плаву дозволили пожертви Фіска, його дружини Сіссі Спейсек та дружини Ненса Кетрін Коулсон. Фільмування тривало у кількох локаціях в Каліфорнії, що належали AFI, зокрема в особняку Грейстоун та в занедбаних стайнях, де жив режисер. У саундтреку використана органна музика Фетса Воллера, а також пісня «», написана та виконана для фільму на слова самого Лінча.

Спочатку фільм «Голова-гумка» був доступний невеликій аудиторії та не викликав особливого інтересу, але згодом здобув популярність після кількох тривалих сеансів як малобюджетний . З часом він отримав широке визнання критиків і став вважатися культовим. Його ключовими тематичними елементами називали сюрреалістичні образи та сексуальні підтексти, а технічною «родзинкою» — складний звуковий дизайн. 2004 року фільм був обраний Бібліотекою Конгресу для збереження в Національному реєстрі фільмів США як «культурно, історично чи естетично значущий».

Сюжет

Фільм починається з зображення обличчя Генрі Спенсера, що накладається на планету в космосі. Спенсер відкриває рот, і з нього з'являється істота, схожа на сперматозоїд. Інший чоловік усередині планети рухає важелі, і істоту змиває.

У промисловому міському пейзажі Генрі йде додому з продуктами. Біля квартири його зупиняє дівчина, що мешкає на іншому боці коридору, і повідомляє, що йому залишила повідомлення подруга Мері та запросила на вечерю зі своєю родиною. Генрі залишає продукти у квартирі, яка завалена купами землі та мертвих рослин. Увечері Генрі відвідує дім Мері, незграбно розмовляючи з її матір'ю та батьком. За обіднім столом його просять нарізати смажене курча, але птах рухається, корчиться на тарілці та бризкає кров'ю, коли його розрізають. Після вечері мати Мері заганяє Генрі в кут і намагається поцілувати його. Вона каже, що Мері народила від нього недоношену дитину і що вони мають одружитися, через що у Генрі йде кров з носа. Проте Мері не впевнена, що вона народила саме дитину.

Подружжя переїжджає до однокімнатної квартири Генрі та починає доглядати за дитиною — загорнутою у пелюшки істотою з нелюдським обличчям, що нагадує сперматозоїд, який бачили раніше. Немовля відмовляється від їжі, безперервно та нестерпно плаче. Цей звук доводить Мері до істерики, і вона залишає Генрі та дитину. Генрі намагається доглядати за дитиною і дізнається, що їй важко дихати, а на її шкірі з'явилися болючі виразки.

У Генрі починаються видіння: він знову бачить чоловіка на планеті, а також жінку, яка мешкає в його радіаторі опалення та топче сперматозоїди. Після сексуального контакту з красунею з кімнати навпроти у нього з'являється ще одне видіння, в якому жінка в радіаторі співає пісню «На небесах», його голова відривається від тіла, а на її місті з'являється плачуча голова дитини. Безтілесна голова Генрі падає з неба на вулицю, де її знаходить хлопчик та відносить на фабрику олівців, щоб її перетворили на гумки.

Прокинувшись, Генрі шукає сусідську дівчину, але бачить її з іншим чоловіком. Розчарований Генрі повертається до своєї кімнати, бере ножиці та вперше знімає з дитини пелюшки. Виявляється, що у дитини немає шкіри; її внутрішні органи разом тримали бинти, і вони висипаються після того, як бинти розрізають. Дитина задихається від болю, і Генрі проколює її органи ножицями. З ран хлине густа рідина, покриваючи дитину. Світло в кімнаті починає мерехтіти, а коли воно вмикається та вимикається, дитина виростає до величезних розмірів. Коли світло повністю гасне, голову дитини замінює планета, яку було видно на початку. Генрі з'являється серед хмари стружки гумки, що клубочиться. Бічна сторона планети розривається, а чоловік всередині бореться зі своїми важелями, які випускають іскри. Генрі тепло обіймає жінка з радіатора в білій порожнечі.

У ролях

Виробництво

Підготовчий період

У 1960-ті роки майбутній сценарист і режисер Девід Лінч навчався на художника та створив кілька короткометражних фільмів, що були анімаціями його власних картин. На початку 1970-х він захопився кіновиробництвом, і у 24-річному віці отримав стипендію в Центрі передових досліджень кіномистецтва Американського інституту кіномистецтва (AFI). Лінчу не сподобався цей курс, і він розглядав можливість кинути навчання, але передумав після того, як йому запропонували зняти фільм за власним сценарієм. Лінчу дозволили використовувати весь кампус школи для фільмування, тож він перетворив занедбані стайні школи на серію знімальних майданчиків і жив там. Крім того, для багатьох сцен використовувався , який також належав Американському інституту кіномистецтва.

Спочатку Лінч працював над сценарієм під назвою «Садовий шлях» (), заснованим на його картині згорбленої фігури, на спині якої росте рослинність. «Садовий шлях» був сюрреалістичним твором про подружню зраду, у якому постійно зростаюча комаха символізувала пристрасть чоловіка до сусідки. Він мав би призвести до фільму тривалістю приблизно 45 хвилин, який, на думку AFI, був занадто довгим для такого фігуративного, нелінійного сюжету. Замість цього Лінч представив сценарій «Голова-гумка», розроблений на основі марення про чоловічу голову, яку маленький хлопчик відносить на фабрику олівців. Кілька членів правління AFI все ще були проти створення сюрреалістичного твору, але погодилися, бо декан погрожував піти у відставку, якщо на проєкт накладуть вето. На сценарій Лінча до «Голови-гумки» вплинули твори, які він читав під час навчання в кіноінституті, зокрема оповідання Франца Кафки «Перевтілення» 1915 року та повість Миколи Гоголя «Ніс» 1836 року. В інтерв'ю журналу Лінч зауважив, що фільм «став єдиним цілим», коли він відкрив Біблію, прочитав з неї один вірш і закрив її. У 2007 році Лінч сказав: «Вірите чи ні, але „Голова-гумка“ — мій найдуховніший фільм».

Вважається, що сценарій був натхненний страхом Лінча перед батьківством. Його дочка Дженніфер народилася сильно клишоногою, що вимагало масштабної коригувальної операції в дитинстві. Дженніфер пізніше підтвердила, що її власне несподіване зачаття та вроджені вади стали основою для тем фільму. На настрій стрічки також вплинув час, коли Лінч жив у неспокійному районі Філадельфії. Разом із родиною вони провели п'ять років у атмосфері «насильства, ненависті та бруду», і район, який описували як «зону бідності, що охоплена злочинністю», став натхненням для створення міського ландшафту фільму. У книзі «Девід Лінч: Прекрасна темрява» () кінокритик Грег Олсон стверджував, що цей час різко контрастував з дитинством режисера на Тихоокеанському Північному Заході, давши режисерові «біполярне бачення Америки, що поєднувало рай та пекло», яке згодом сформувало його фільми.

Кастинг розпочався у 1971 році, і на головну роль швидко обрали Джека Ненса. Проте співробітники AFI недооцінили масштаб проєкту: вони дали зелене світло на фільм «Голова-гумка» після перегляду сценарію на двадцять одну сторінку, припускаючи, що звичайне в кіноіндустрії співвідношення — одна хвилина фільму на сторінку сценарію — скоротить фільм приблизно до двадцяти хвилин. Насправді ж фільм виявився набагато довшим, а ретельна режисура Лінча призвела до того, що він залишався у виробництві протягом кількох років. Наприклад, між зніманням двох послідовних сцен фільму, коли персонаж Ненса відчиняє двері та як він входить до кімнати, минув цілий рік. Однак актор настільки присвятив себе фільму, що зберігав неортодоксальну зачіску, яку носив його персонаж, протягом усього періоду його створення.

Знімання Виробництво тривало протягом п'яти років із багатьма перервами, оскільки у Лінча постійно закінчувалися гроші. Знімання підтримувалося на плаву завдяки регулярним пожертвам від друга дитинства Лінча Джека Фіска та дружини Фіска Сіссі Спейсек; додаткові кошти надавала дружина Ненса , яка працювала офіціанткою та жертвувала увесь свій дохід, та сам Лінч, який розносив газети протягом основних зйомок. Під час однієї з перерв Лінч встиг зняти короткометражний фільм «Безнога» (The Amputee), скориставшись бажанням AFI протестувати нову плівку, перш ніж купувати її оптом; в ньому знялася Коулсон, яка продовжувала працювати з Лінчем як технік над фільмом «Голова-гумка». Знімальна група «Голови-гумки» була дуже невеликою: сам Лінч; звукорежисер ; оператор Герб Кардвелл, який покинув виробництво з фінансових причин і був замінений ; керівник виробництва та технік з реквізиту Дорін Смолл; і Коулсон, яка обіймала декілька ролей.

Спеціальні ефекти, використані для створення дитини з деформацією, трималися в таємниці. Лінч зав'язував очі кіномеханіку, щоб не розкривати природу реквізиту, і відмовлявся обговорювати ці ефекти в інтерв'ю. Реквізит, який Ненс прозвав «Спайк», мав кілька робочих частин; його шия, очі та рот могли функціонувати самостійно. Лінч давав загадкові коментарі щодо його походження, часом стверджуючи, що «він народився неподалік» або «можливо, його знайшли». Джон Паттерсон з газети The Guardian припустив, що реквізит міг бути зроблений зі шкури кролика або плоду ягняти. Ретроспективно дитину розглядали як попередника елементів наступних фільмів Лінча, таких як грим Джона Мерріка у фільмі «Людина-слон» 1980 року та піщані черв'яки у фільмі «Дюна» 1984 року.

Під час виробництва Лінч почав експериментувати з технікою запису діалогів, які були фонетично промовлені задом наперед, та зворотного відтворення отриманого аудіо. Хоча ця техніка не була використана у фільмі, Лінч повернувся до неї в , третій серії його телесеріалу 1990 року «Твін Пікс». Також під час виробництва фільму Лінч почав цікавитися трансцендентальною медитацією, перейшовши на вегетаріанську дієту та відмовившись від куріння й алкоголю.

Постпродукція Лінч працював над розробкою звуку фільму разом з Аланом Сплетом. Вони виготовили звукоізоляційне покриття для своєї студії, де провели майже рік, створюючи та редагуючи звукові ефекти для стрічки. Саундтрек містить багато шарів: одночасно можна почути до п'ятнадцяти різних звуків, що відтворюються на кількох котушках. Звуки створювалися різними способами: наприклад, для сцени, в якій ліжко повільно розчиняється в калюжі рідини, Лінч і Сплет вставили мікрофон у пластикову пляшку, опустили її у ванну та записали звук повітря, що продувається через пляшку. Після запису звуки були додатково оброблені шляхом зміни їхньої висоти тону, реверберації та частоти.

Після погано сприйнятого тестового показу Лінч вирізав двадцять хвилин відзнятого матеріалу, зменшивши тривалість фільму до 89 хвилин. Серед скорочених кадрів є сцена, де Коулсон грає акушерку немовляти; інша з кількома дітьми, які риються в землі (одну з них зіграла дочка Лінча Дженніфер); сцена з чоловіком, який катує двох жінок автомобільним акумулятором; і ще одна зі Спенсером, який грається з мертвим котом.

Саундтрек

Саундтрек-альбом до фільму «Голова-гумка» вийшов на лейблі IRS Records у 1982 році. До платівки увійшли уривки органної музики Фетса Воллера та пісня «» (), написана для фільму . Саундтрек був перевиданий 7 серпня 2012 року лейблом Sacred Bones Records обмеженим тиражем 1500 примірників. Альбом вважається передвісником жанру дарк-ембієнтної музики, а його представлення фонового шуму та немузичних сигналів Марк Річардсон з Pitchfork описав як «саундтрек [звукова доріжка] (два слова) у буквальному сенсі».

Аналіз фільму