Ця стаття про історію області Македонія. Якщо Ви шукали статтю про історію Північної Македонії, див. Історія Північної Македонії.
Історична область Македонія нині поділена на три частини: Грецьку Македонію, Північну Македонію і Піринську Македонію у складі Болгарії. Ця стаття презентує історію всієї Македонії.
Стародавня Македонія
На початку II тисячоліття до н. е. район, який пізніше став називатися Македонією, був зайнятий переважно іллірійцями на заході і фракійцями на сході. Через тисячоліття гірські райони Орестиди (поблизу нинішньої Касторії) і долина річки Аліакмон були заселені плем'ям, що називало себе македонцями. Кількома століттями пізніше це напівкочове плем'я захопило більшу частину території між озером Ліхнітіс (Охридським) на заході, середньою течією річки Аксіос (Вардар) на півночі, річки Стрімон на сході і горою Олімп на півдні. Спочатку цей район називався Іматія, а потім був перейменований на Македонію. Нижня, або Південна Македонія, знаходилася безпосередньо під владою македонських вождів, які поневолили або витіснили колишніх жителів Фракії, у той час як Верхня Македонія була заселена незалежними племенами.
Після провалів спроб перського царя Ксеркса підкорити Македонію, а потім і Грецію на початку V ст. до н. е. македонські царі розв'язали боротьбу за владу над територією між Аліакмоном і Стрімоном. У результаті цар Філіп II (359—336 до н. е.) з роду Аргеадів переміг. Він воював проти іллірійців, захопив немакедонські грецькі колонії Халкідіки, анексував територію між ріками Стрімон і Нестос, підпорядкував собі Фракію і потім вторгся до південної частини Греції. У 337 до н. е. Філіп скликав представників грецьких міст-держав і створив загальногрецький союз — Коринфський конгрес.
Коли Філіпп був убитий, до влади прийшов його син Александр Великий, який підпорядкував племена на півдні від Дунаю, зруйнував Фіви, оскільки жителі цього міста повстали проти нього, а потім повів македонсько-грецькі армії до Азії. Александр завоював імперію персів і за 11 років військових походів захопив Єгипет і розширив свої володіння до річки Інд.
Після смерті Александра у Вавилоні величезна імперія була розділена між його воєначальниками — діадохами, при цьому Македонія відійшла до Антіпатра. Епоха елліністичної культури, що почалася після розпаду імперії Александра Македонського, стала епохою синтезу грецької, єгипетської і перської культур.
У III ст. до н. е. в Македонію і Фракію з півночі вторглися кельтські племена, які перетнули Геллеспонт (Дарданелли) і вступили в Малу Азію, однак помітно не вплинули на розвиток Македонії. У 148 до н. е. римляни приєднали Македонське царство до своєї імперії. З цього часу починається період римського правління.
Середньовічна і Новий час
У Середньовіччя і Новий час влахи Рашки (середньовічної Сербії), Македонії, Фессалії, Епіру і Болгарії вважалися нащадками балканських місцевих жителів, що зазнали романізації. Після розподілу Римської імперії в 395 н. е. Македонія була включена до складу Східної Римської (Візантійської) імперії.
Набіги готів, вандалів і гунів у IV–V століттях трохи змінили етнічний склад цієї області. Однак наприкінці VI століття в Македонії з'явився такий важливий етнічний елемент, як слов'яни і авари. Серед слов'янських племен, які розселилися по всій Македонії, були сагудати (далі на захід від Салонік), ринхіни (на півострові Халкидіки), смоляни (на сході від Вардара), драговичі (вздовж верхньої і середньої течії річки Вардар і на Пелагонійській рівнині), берзіти (у Верхній, або Північно-Західній Македонії) і велегезіти (у Південній Македонії і Фессалії). Ці племена, що поселилися на схід від річки Струма, стали називатися струм'янами.
Слов'янські нашестя VI–VII століть змусили Візантійську імперію відмовитися від більшої частини Македонії. Однак слов'янам не вдалося захопити або зруйнувати головні македонські міста — Салоніки, Сирці, Едеса і Верія. Пізніше візантійський імператор Іраклій (610–641) підпорядкував слов'янські племена.
Щоб приборкати непокірних слов'ян, візантійські імператори насильно переселили деяких з них з території Македонії до Малої Азії і замінювали їх скіфами, що поселилися вздовж нижньої течії річки Струма, а також хрещеними османами (вардаріотами), які були розселені в районі річки Вардар. У VII столітті волзькі булгари захопили низов'я Дунаю і рушили далі на південь. До кінця IX століття вони створили Перше Болгарське царство, що включало фактично всю Македонію, крім Салонік. Перешкоджаючи болгарській загрозі, Візантія оселяла в Західній Фракії вірмен та інші народи. Проте протягом цілого сторіччя слов'яни Македонії залишалися під владою болгар.
Прийняття християнства Македонські міста були одними з перших міських громад Середземномор'я, що прийняли християнство. У цьому районі місіонерською діяльністю займався апостол Павло. До IV століття Македонія була майже повністю хрещена. Однак слов'янське нашестя відроджувало на захоплених територіях язичництво; виняток становили міста, що знаходилися під владою Візантії, зокрема місто Салоніки — батьківщина Кирила і Мефодія.
Церква приступила до проповіді Євангелія серед слов'янських язичників у VII столітті. Християнізація продовжувалася Константинопольським патріархатом у VIII столітті. Проте до середини IX століття були хрещені тільки слов'яни південної частини Македонії, навернення слов'ян на землях північної Македонії відбулося після їх захоплення болгарами.
Після прийняття християнства (865 рік) болгарський цар Борис (872–889) і його син Симеон (893–927) запросили ченців Климента і Наума до Македонії, щоб наставляти місцеве населення християнській вірі. Вони стали учнями Кирила і Мефодія. Македонське архієпископство в Охриді стало релігійним центром, з якого писемність кирилицею і православна віра поширювалися по всій Сербії, Болгарії і Київській Русі. Однак згодом виникла опозиція знову створеним церквам у Македонії. З X століття тут поширюється дуалістичний релігійний рух богомильства («церква Дреговицька»).
Падіння Болгарського царства
Болгарське царство упало під ударами бунтівників у північно-західній частині Болгарії, а також армій київського князя Святослава (†972) і візантійського імператора Іоанна I Цимісхія (†976). У західній частині Болгарії виникло Західно-Болгарське царство (976–1018), царем став Самуїл (†1014), який зробив своєю столицею Охрид. 1014 року візантійський імператор Василій II розбив армію Самуїла, і через декілька років Візантія повністю оволоділа Македонією.
Після відновлення візантійського правління і невдалих повстань македонських слов'ян у 1040–1041 і 1072–1073 роках (і частково успішних повстань інших балканських слов'ян) багато богомилів втекло на північ в Рашку, а звідти — в Боснію. Під час Четвертого хрестового походу (1204–1205) Південна Македонія і Салоніки перейшли у володіння Боніфація Монферратського; Північна Македонія була окупована новою болгарською, або влахо-болгарською державою, створеною 1185 року після успішного повстання проти Візантії. Однак у другій половині XIII століття Македонія знову відійшла до Візантії.
До кінця XIII століття князі династії Неманичів з Рашки (Сербії) поширили свою владу на північну і північно-західну Македонію. На початку XIV століття каталонські солдати (найняті Візантією для воєн у Малій Азії проти османів і у Фракії проти болгар) перетнули кордон і почали грабувати південну Македонію. У роки правління Стефана Душана Неманича (1331–1355) Епір, Фессалія і вся Македонія, за винятком Салонік, увійшли до складу Сербії. У 1346 році Скоп'є стало столицею нового царства — сербо-грецького, а Стефан Душан був проголошений «царем сербів і греків».
Після смерті Стефана Душана Македонія була поділена між десятьма сербськими землевласниками, наймогутнішими з яких були представники роду Мрнявчевичів. Південно-Східна Македонія перейшла під владу Йована Углеши Мрнявчевича, а район Призрен — Скоп'є — Прилеп знаходився під владою його брата Вукашина. Але Вукашин і Углеша загинули 26 вересня 1371 року в Марицькій битві з османами (при Черномені). Син Вукашина, королевич Мазко, улюблений герой сербських, македонських і західно-болгарських епічних поем, став османським васалом. До 1394 року вся Македонія, за винятком деяких південних її частин, опинилася в руках турків.
Османське панування В добу османської окупації Македонії частина християнського населення була знищена. Багато феодалів втекли на захід і північ, частина з них пішла на компроміс з османською владою, а деякі прийняли іслам. Число османів і мусульман у Македонії було незначним до XV–XVI століть коли турки-кочовики з Анатолії, що називалися юрюками, були переселені османським урядом до сільських районів області. Друга хвиля ісламізації припинилася у другій половині XVII століття, у час і після Кандійської війни (1645–1669) і війни Священної ліги (1683–1699). У східній Македонії і Болгарії обернутим в іслам у цей період дали назву помаків (помічників), оскільки вони служили в Османській імперії у місцевих поліцейських силах або у допоміжних військах. Навернення до ісламу відбувалося в той час і в інших районах. У XIX столітті османський уряд оселив у ряді місць Македонії мусульман-черкесів. Крім того, після звільнення Сербії, Боснії і Герцеговини і Болгарії від османського ярма багато мусульман залишали ці території і поселилися в Македонії.
Населення Македонії постійно виступало проти османського правління та ісламізації. У 1560-х роках, в останні роки правління Сулеймана I, в Македонії почалося повстання проти османського ярма. Ще значніші за масштабами повстання спалахували під час австро-турецьких воєн (1593–1606, 1683–1699).
1689 року армії Габсбургів зайняли Скоп'є. У передмістях Кратово і Злетово на північному сході Македонії відкупники традиційно використовували примусову працю для розробки родовищ природних копалин]. Коли армії Габсбургів прийшли до цього району, один з рудокопів Карпош очолив повстання проти османів (1689). У 1690 році після відходу австрійців повстання було придушене османами, Карпош убитий, а багатьох македонців продано в рабство. Інша частина македонців втекла до Воєводини, що перебувала під австрійським правлінням.
Зростання заколотів було пов'язане частково з поширенням у другій половині XVI століття системи «чифтлік» (у перекладі з османської — «парна упряжка волів»). Ця система характеризувалася появою класу нових землевласників, якому селяни змушені були віддавати частину своєї продукції. У XVI столітті зросла кількість міст і з'явився ринок сільськогосподарської продукції. Зростання населення і промисловості в Західній Європі у XVIII ст. підвищило попит на зернові культури, бавовну та іншу сировину і сільськогосподарські продукти. Македонія стала одним з основних районів Балкан, в якому виник клас торговців, що складався в основному з греків і влахів і частково слов'ян.
XIX століття
Маєтні македонські купці формували впливову місцеву аристократію і часом ставали могутніми губернаторами (наприклад, Алі-паша Тепелєнський з Яніни, Греція). Деякі купці виявляли симпатію до ідей Великої французької революції і до руху за незалежність, яким керував Карагеоргій із Сербії; багато македонських влахів були активними прихильниками сербського руху за незалежність. У 1807 – 1808 роках у Македонії і сусідніх областях сталося декілька повстань, якими керували лідери партизан, які хотіли об'єднатися з військами Карагеоргія. В березні 1821 року розпочалася грецька війна за незалежність.