Ця стаття про історію Республіки Північна Македонія. Якщо Ви шукали статтю про історію області Македонія, див. Історія Македонії.

Історія Республіки Північна Македонії як держави налічує трохи більше півстоліття: в 1945 році в складі Федеративної Народної Республіки Югославія була утворена Народна республіка Македонія (з 7 липня 1963 — Соціалістична Республіка Македонія), яка після розпаду федерації в 1991 році отримала незалежність. Відносно молодим є також і македонський народ, який сформувався лише в XX столітті.

На території сучасної Республіки Північна Македонія ще в епоху створення «Іліади» (VIII ст. до н. е.) жили племена пеонійців. У IV столітті до н. е. на території Північної Греції утворилося давньомакедонське царство, яке підкорило Стародавню Грецію, а в період правління Олександра Великого стало величезною імперією, яка охоплювала землі до Індії і Єгипту. Після смерті Олександра його держава розпалася, а у II столітті до н. е. в результаті Македонських воєн Македонія була завойована Римською республікою. Протягом наступних кількох століть країна залишалася римською провінцією і в такій якості в 395 році була включена до складу Східної Римської імперії (Візантії). Проте, потрібно зазначити, що стародавні македонці мають грецьке походження, тому не мають родинних або культурних зв'язків з сучасним македонським народом.

Новий етап в історії Македонії почався в VI столітті, коли на цих землях розселилися стародавні слов'яни. У VII—VIII ст. на македонських землях існував слов'янський племінний союз під назвою Склавінія. У цей період відбулося навернення тамтешнього населення до християнства. У IX ст. македонські землі увійшли до складу Болгарського царства (окрім регіону Фессалонік (нині м. Салоніки, Греція) та земель у пониззі річок Струма і Места). Занепад Болгарського царства призвів у 971 році до загарбання Візантією території, проте населення протягом 969—76 років чинило активний опір завойовникам. Перемога в боротьбі проти Візантії заклала підвалини незалежної держави, центр якої знаходився в македонському місті Прилеп. За часи правління царя Самуїла (997—1014) межі держави були розширені шляхом приєднання західноболгарських земель, Фессалії, Епіру та Боснії. У 1018 році царство було захоплене Візантією, яка здійснювала у македонських землях політику еллінізації слов'ян. Це спричинило повстання 1040 та 1072 років і сприяло поширенню серед населення земель богомильства та павлікіанства.

У 1230 році Македонія увійшла до складу 2-го Болгарського царства, а з середини XIV ст. — до Сербії. Після смерті в 1355 році «короля сербів і греків» Стефана Душана і розпаду Сербської держави центрально-західна частина Македонії опинилася під владою жупана міста Прилеп — Вукашина Мрнжачевича. У цей час південно-східні македонські землі контролювалися деспотом Йованом Углешем Мрнячивичем, а північно-західні — Куманова Дерном (Деяновичем). Поразка від османів у битві на р. Мариця (басейн Егейського моря; 1371) призвела до загарбання македонських земель, які з 1395 року опинилися під владою султанів Османської імперії.

В добу османської окупації Македонії частина християнського населення була знищена. Багато феодалів втекли на захід і північ, частина з них пішла на компроміс з османською владою, а деякі прийняли іслам. Етнодемографічний склад жителів македонських земель упродовж століть відзначався певною строкатістю, але слов'яни з періоду заселення цих територій завжди становили переважну частину тамтешнього населення. На початку 19 ст. з майже мільйона мешканців краю 725 тис. були православними християнами, левову частину яких складали слов'яни. Окрім мусульманського населення (арнаути, албанці, турки), у краї жили також вірмени, євреї, цигани тощо.

У національно-визвольному русі проти османів 1821—1829 років активну участь брали слов'яни. Одночасно були висунуті претензії греків на македонські землі, які у складі Османської імперії залишалися одними з найвідсталіших, проте розвитку їх господарства сприяла портова Солунь (нині м. Салоніки, Греція). Формування македонського національно-культурного руху (1-ша половина XIX ст.) відбувалося в руслі болгарського Відродження та відділення болгарської православної церкви від Константинопольського патріархату. Болгарські просвітники прагнули утвердження у свідомості слов'янського населення краю (яке вони називали «македонськими болгарами») відчуття їхньої причетності до «болгарських коренів». Певною мірою тезу підтримувала частина македонських інтелектуалів.

Розгортання в 2-й половині XIX ст. македонського національного руху сприяло пробудженню самосвідомості слов'ян краю. Ознакою цього стала дискусія стосовно необхідності утвердження македонської літературної мови. Якщо одна частина македонських просвітників погоджувалася на використання болгарської мови, то друга на чолі з Г. Пулевським вимагала визнання етнічної самобутності македонців та самостійності македонської мови. Наприкінці 1870-х років «македонське питання» ускладнювалося масовим переселенням на землі мусульманського населення з Болгарії, Сербії, Боснії та Герцеговини. Від 1880-х рр. македонські землі перетворилися на арену протиборства між Болгарією, Грецією та Сербією.

У 1903 р. в Македонії спалахнуло національно-визвольне повстання, в ході якого була проголошена так звана Крушевська республіка і створено Тимчасовий революційний уряд на чолі з Н. Каревим. Із загостренням на початку XX ст. боротьби європейських держав (особливо Німеччини та Австро-Угорщини) за панування на Балканському півострові Македонія перетворилася в один із вузлів міжнародних протиріч. Загострилася і боротьба інших балканських країн за Македонію.

У результаті Балканських воєн 1912—1913 років Македонія була розділена між Сербією (Вардарська Македонія), Грецією (Егейська Македонія) і Болгарією (Піринський край). У 1918 р. Вардарська Македонія стала частиною Королівства сербів, хорватів і словенців (з 1929 р — Югославія). Ця провінція була одною з найбільш відсталих районів королівської Югославії.

У 1941 році в результаті окупації Югославії гітлерівськими військами велика частина Вардарської Македонії була захоплена Болгарією, а решта районів — Італією. У жовтні 1941 р. почалася визвольна боротьба у Вардарській Македонії, що стала складовою частиною загальноюгославського національно-визвольного руху. У 1943 р. на 2-й сесії Антифашистського віча народного визволення Югославії було ухвалено рішення, що майбутня держава будуватиметься як демократична федерація рівноправних народів, в тому числі і македонців. У 1944 році Македонія була остаточно звільнена від нацистських окупантів.

У квітні 1945 р. було утворено перший народний уряд Македонії. У листопаді 1945 р. була проголошена Федеративна Народна Республіка Югославія. Народна Республіка Македонія стала однією з шести її республік.

Настав новий етап формування і розвитку македонської нації в умовах соціалістичного будівництва, в процесі якого здійснювалася ліквідація неписьменності, йшло створення системи освіти рідною мовою, залучення трудящих до досягнень науки і культури, створення інтелігенції, формування македонської народної культури.

8 вересня 1991 році відбувся референдум щодо незалежності, на якому 74 % македонців проголосували за самостійність. У січні 1992 р. країна оголосила себе повністю незалежною від Югославії.

Доісторичний період Згідно з археологічними свідченнями, територія сучасної Македонії була заселена принаймні з епохи неоліту. Через територію Македонії відбувалися міграції в Європу неолітичних культур з Анатолії.

Антична Пеонія

З найдавніших часів на території сьогоднішньої Північної Македонії панувало велике етнічне розмаїття. Це було викликано тим, що ця територія опинилася легкодоступною набігам або мирно захоплювалась численними народами, які прийшли з південного заходу, півночі, сходу чи з Малої Азії. У давнину тут жило значне число епірських, іллірійських, пеонійських та фракійських племен. Тут жили також племена пеонійців. Пеонійське царство в 1 тис. до н. е. розташовувалося між Македонією і Фракією. Пеонійці займали землі між Аксієм на заході і горою Мессапія (Μεσσάπιον, власне «Міжріччя») на сході, ймовірно, тотожну хребту Осоговська-Планина. На півдні межа їх розселення проходила нижче впадіння в Аксій річок Ерігона й Астіба, на півночі — десь між пеонійською столицею Білазора і містом Скупі (нині Скоп'є, столиці Північної Македонії). До середини 1 тис. до н. е. вони були відтіснені македонянами. В Пеонії македонці оволоділи вузькою смугою землі вздовж річки Аксія, що тягнеться по материку вглиб до Пелли і моря.

З точки зору сьогоднішньої політичної географії Пеонія розташовується майже повністю на території колишньої югославської республіки, захоплюючи невелику смугу на півночі власне Македонії і невелику територію в південно-західному куті Болгарії. Утворення на цій території, в післявоєнні роки державної формації під ім'ям Македонія досі викликає геополітичне тертя. Англійський археолог Ніколас Джеффрі Хаммонд, торкаючись проблеми з назвою нової держави на північному кордоні Греції, впевнено заявляє, що сьогоднішні жителі цієї держави — слов'яни і албанці, — які не розмовляють грецькою, до стародавніх македонян стосунку не мають і що територія цієї держави з точки зору античної історії та географії до ранньої Македонії також не має ніякого стосунку.—

Антична Македонія

У VIII столітті до н. е. в районі Едеси утворилося Давньомакедонське царство, на чолі якого стояли представники династії Аргеадів. За легендою першим царем македонців був Пердікка I (близько 707—660 рр. до н. е.). У V столітті до н. е. територія Македонії значно розширилася. Її столицею стало місто Пелла, була здійснена консолідація царської влади, реорганізована армія, почалася активна розробка родовищ металів.. Паралельно неухильно посилювався культурний вплив Греції, хоча самі греки продовжували вважати македонян варварами, незважаючи на грецьке походження останніх. Таке ставлення грецьких міст-полісів до македонян було пов'язано насамперед з низьким культурним рівнем і відсутністю демократичного політичного устрою в Македонії. У період правління Філіпа II (359 — 336 рр. до н. е.) Македонія підпорядкувала егейське узбережжя, включаючи півострів Халкідікі, частину Фракії і район Охридського озера, а також встановила владу над Фессалією й Епіром. У результаті битви при Херонеї в 338 році до н. е. під контроль Філіпа II перейшла вся материкова Греція. Його син Олександр III Македонський (336—323 до н. е.) продовжив експансію батька. У серії походів він підкорив Перську імперію, завоював Єгипет, Бактрію і Согдіану, дійшов до Індії.

Після смерті Олександра Македонського його імперія розпалася. Македонія і Греція перейшли під владу Антіпатра, одного з полководців (діадохів) Олександра, однак його правління виявилось нетривким. Протягом наступних кількох десятиліть за престол Македонії боролися між собою нащадки різних діадохів (епігони), поки в 277 році до н. е. не встановилося правління династії Антигонідів. У цей період були відбиті вторгнення кельтів, засновані Фессалоніки, завдяки притоку рабів і багатств зі Сходу зміцнилася місцева аристократія, розрослись міста.

Стародавній Рим

Наприкінці III століття до н. е. Македонія зіткнулась з могутнішим противником — Римською республікою. В Першій і Другій Македонських війнах цар Філіп V зазнав поразки. Після розгрому при Кіноскефалах в 197 році до н. е. Македонія була змушена відмовитися від Фракії, Фессалії та Іллірії і позбулася флоту. Спроба організації антиримської коаліції, розпочата Персеєм, провалилася: у результаті Третьої македонської війни (171—168 до н. е.), що завершилася битвою біля Підни, Македонська держава перестала існувати, країна була розділена на чотири автономні області. Нарешті, в 146 році до н. е., після придушення повстання Андріска, територія Македонії була включена до складу Римської республіки, утворивши провінцію Македонія.