Па́уль Ге́рбігер (; 29 квітня 1894, Будапешт, Австро-Угорщина, нині Угорщина — 5 березня 1981, Відень, Австрія) — австрійський театральний та кіноактор.
Біографія Пауль Гербігер народився 29 квітня 1894 року в Будапешті, на той час — Австро-Угорщина, в сім'ї інженера , основоположника доктрини вічного льоду. Він є братом актора Аттіли Гербігера і дядьком акторок , і .
1902 року родина переїхала до Відня. По закінченні навчання в гімназії, Паууль Гербігер вирушив в 1914 році добровольцем на фронт і служив у полку гірської артилерії. Неодноразово нагороджений, він 1 листопада 1918 року отримав звання старшого лейтенанта.
Після війни Гербігер навчався в Драматичній школі Отто () у Відні та почав театральну кар'єру в 1919 році в міському театрі богемського Райгенберга, а в 1920—1926 роках служив у празькому Німецькому театрі. Переломним моментом у кар'єрі Пауля Гербігера стало його запрошення Максом Рейнгардтом до трупи Німецького театру в Берліні. Тут Пауль Гербігер пропрацював з 1926 до 1940 року.
У 1930-і роки з приходом звукового кіно Пауль Гербігер став одним з найпопулярніших німецькомовних акторів. У своїх ролях він утілював тип доброзичливих і життєрадісних людей. Прекрасним партнером Гербігеру став Ганс Мозер. У 1940—1943 роках Пауль Гербігер працював у віденському Бурґтеатрі. На Зальцбурзьком музичному фестивалі 1943 року Пауль Гербігер виступив в ролі Папагено в «Чарівній флейті» Моцарта, а його партнеркою стала Густі Губер. У 1936 році Гербігер разом з Є. В. Емо та австрійським консулом Карлом Кюнцелем заснував у Берліні кіностудію Algefa-Film.
Після аншлюсу Австрії Пауль Гербігер, як і багато інших австрійських діячів мистецтва, брав участь у пропагандистських заходах націонал-соціалістів, закликаючи брати участь в референдумі. Проте, Гербігер допомагав багатьом своїм колегам єврейського походження втекти до Швейцарії. У 1945 році Пауль Гербігер був заарештований і засуджений до страти за державну зраду. BBC повідомляла навіть про його смерть.
По війні Пауль Гербігер продовжив акторську кар'єру і був дуже популярним у 1950-і роки. У цей період були зняті з його участю «Третя людина», «Викрадення сабінянок», «Молоді роки королеви» режисера Ернста Маришки, «Тітка Чарлея». У 1947—1949 роках Гербігер очолював віденський футбольний клуб Ферст Вієнна.
Від середини 1960-х років Пауль Гербігер працював переважно в театрі та знімався на телебаченні. У 1980 році відбулася прем'єра останнього спектаклю за участю Пауля Гербігера — «Комедія марнославства» Еліаса Канетті.
Особисте життя У 1921 році Пауль Гербігер одружився з акторкою Йозефою Піппою Гетке. Діти: Крістль (нар. 1922), Гансі (1926—1929), Моніка (нар. 1930; мати Крістіана Траміца та Томаса Гербігера, батька Меві Гербігер).
Фільмографія (вибіркова)
Визнання Нагороди та номінації Пауля ГербігераРікКатегоріяФільмРезультат Почесна премія (За його особистий внесок у німецький кінематограф упродовж багатьох років)
Примітки
Література Paul Hörbiger: Ich hab für euch gespielt. Erinnerungen. Aufgezeichnet von Georg Markus. Herbig, 1979, . Michael Horowitz: Paul Hörbiger: Lebensbilder. Jugend und Volk, Wien 1993, . Herwig Würtz: Paul Hörbiger, Hans Moser: zwei Wiener Schauspiel-Legenden. Stadt Wien, 1994. Georg Markus: Die Hörbigers. Biografie einer Familie. Amalthea, 2006. . Christina Höfferer und Andreas Kloner: Hörbiger. Eine Familienaufstellung. ORF-Radiofeature 2008, 54 Minuten.
Посилання Пауль Гербігер на сайті Virtual History