Ге́рберт фон Карая́н (; 5 квітня 1908, Зальцбург, Австрія — 16 липня 1989, Аніф, Австрія) — австрійський диригент. За визначенням газети «Нью-Йорк таймс», Герберт фон Караян є одним із найвідоміших і найвпливовіших диригентів світу.

Ранні та воєнні роки З 1916 по 1926 роки навчався в консерваторії Моцартеум у Зальцбурзі. У 1929 році диригував оперу Ріхарда Штрауса «Саломея» (Salome) у Фестивальному театрі Зальцбурга. З 1929 по 1934 роки був першим капельмейстером у міському театрі міста Ульм у Німеччині.

У 1935 році Герберт фон Караян став членом нацистської партії. Це дало значний поштовх його кар'єрному просуванню — в тому ж році він став наймолодшим Генеральним музичним директором () Німеччини, у 1937 році відбувся його перший виступ з Берлінським філармонічним оркестром у Берлінському державному оперному театрі в опері Бетховена «Фіделіо». Величезний успіх мали його виконання опери Ріхарда Вагнера «Трістан і Ізольда». Також диригент гастролював у Брюсселі, Стокгольмі, Амстердамі й інших містах. У ці ж роки Караян здійснює багато записів на студії «Deutsche Grammophon».

У роки Другої світової війни Герберт фон Караян — головний диригент оркестру Берлінської опери Staatskapelle Berlin — цьому призначенню сприяв протекторат Германа Ґерінґа. Загалом у 1941–1945 роках Караян провів близько 150 постановок. У 1942 році Герберт фон Караян одружується з Анітою Гутерман, донькою відомого виробника швейних машин.

Повоєнні роки У 1946 році у Відні з Віденським філармонічним оркестром відбувся перший післявоєнний концерт Караяна, але окупаційна радянська влада наклала заборону на його виступи у ролі диригента через його членство в нацистській партії. Проте в 1947 році заборону було скасовано. Пізніше колишнє членство Караяна в нацистській партії ставало причиною того, що деякі музиканти, наприклад Ісаак Стерн, Артур Рубінштейн і Іцхак Перлман, відмовлялися з ним грати.

У 1948 році Караян став художнім керівником Товариства друзів музики () у Відні. Диригував також в оперному театрі «Ла Скала» в Мілані. Однак найзначнішою в цей період була його робота з недавно створеним оркестром «Філармонія» () у Лондоні. Завдяки йому цей оркестр увійшов до числа найкращих оркестрів світу. У 1951 й 1952 роках диригував у Театрі у Байройті.

У 1955 році був призначений довічним музичним керівником Берлінського філармонічного оркестру як спадкоємець Вільгельма Фуртвенглера. З 1957 по 1964 рік — художній директор Віденської державної опери, був тісно пов'язаний з Віденським філармонічним оркестром і Зальцбурзьким фестивалем, де він заснував Великодній фестиваль. Продовжував диригувати й записуватися аж до своєї смерті в 1989 році.

Творчість Караян зіграв важливу роль у закріпленні цифрового формату аудіозапису на компакт-диски (близько 1980 ). Він сприяв визнанню цієї нової технології своїм авторитетом і брав участь у першій пресконференції, присвяченої випуску аудіозаписів на компакт-дисках. Перші прототипи компакт-дисків були обмежені часом звучання 60 хвилин. Існує припущення, що стандарт часу звучання 74 хвилини був введений для того, щоб умістити Дев'яту симфонію Бетховена, й архів записів Караяна і його явно виражені побажання зіграли в тому значну роль. Втім це припущення не знаходить підтвердженняRoll Over, BeethovenThe Invention of Compact Discs.

Творчу манеру Караяна характеризують універсальністю, витонченим, лакованим, чуттєвим звуком. Проте, на думку критиків, така манера не однаково підходить для музики різних стилів. Наприклад Путівник по компакт-дисках видавництва «Penguin Books» (Penguin Guide to Compact Discs) дає протилежні характеристики його записам «Тристана і Ізольди» Ріхарда Вагнера і «Паризьких симфоній» Йозефа Гайдна:

Репертуар Караяна складали переважно твори композиторів минулих століть, а також твори сучасників, написані до 1945 року (зокрема таких композиторів як Г. Малер, А. Шенберг, А. Берг, А. Веберн, Б. Барток, Я. Сібеліус, Р. Штраус, Дж. Пуччіні, А. Онеґґер, С. Прокоф'єв, К. Дебюссі, П. Гіндеміт, І. Стравінський). Винятком є Симфонія № 10 Дмитра Шостаковича (1953), записана двічі, а також виконання прем'єри «Комедії на кінець часів» () Карла Орфа в 1973 році.

Нагороди

Почесні звання 24 квітня 1978 року йому було присвоєно звання «Почесний громадянин Відня».

Посилання Офіційний сайт

Відео Бетховен, симфонія № 1 Бетховен, симфонія № 2 Бетховен, симфонія № 3, ч.1 Бетховен, симфонія № 5, 1966 рік Бетховен, симфонія № 9, ч.1 Бетховен, симфонія № 9, ч.2

Див. також 6973 Караян — астероїд, названий на честь диригента.

Примітки

Література