Мо́ре — частина океану, яка відокремлена від нього суходолом, підвищеннями підводного рельєфу або островами і має своєрідний гідрометеорологічний режим, вирізняється властивостями й складом води (солоністю, прозорістю, температурою, біологічним складом). Ділянки акваторії моря, що глибоко вдаються в сушу, — це затоки, серед яких вирізняють бухти, естуарії, фіорди, лагуни, лимани, губи.Зубков. О.Є Все о море /Під редакцією Дремлюга. В. В. — Київ:. Радянська школа., 1986. — 256ст. іл. Тираж 100000 екз.Енциклопедичний словник юного географа-краєзнавця. Упорядник Карпов. Г.В — Москва : Педагогіка, 1981.
Моря можуть бути відкритими, як Північне море та Східно-Китайське море, або частково закритими, як Середземне море та Японське море. Коли море повністю закрите, як Каспійське море або Мертве море, його називають закритим морем. Мертве море також називають солоним озером.
Класифікація
За океаном
Поділ океанів був зроблений Міжнародною гідрографічною організацією.
Усього у Світовому океані налічується 63 моря: 25 — у Тихому, 16 — в Атлантичному, 11 — в Індійському, 11 — у Північному Льодовитому океанах. Сюди, звісно, не входять великі озера, у назві яких наявне слово «море», — це Каспійське та Аральське моря, які є залишками стародавнього океану Тетіс, а також значно менші озера — Мертве та Галілейське моряАтлас — Географія материків та океанів 7 клас ISBN 978-966-475-006-3.
За типом
Існують різні класифікації морів. Класифікація за морським правом не збігається з океанографічною класифікацією.
За ступенем відособлення (розташуванням) вирізняють моря внутрішні, окраїнні, міжострівні та середземні.
Залежно від кількості континентів, береги яких море омиває, внутрішні моря ділять на міжконтинентальні (Середземне та Червоне моря) та внутрішньоконтинентальні (Жовте, Біле, Чорне моря та ін.).
Окраїнні моря розташовані поблизу материків на материкових відмілинах і схилах, недалеко вдаються в сушу, характеризуються широким зв'язком з океаном, бувають відокремлені від океану ланцюгом островів. Зазвичай окраїнні моря лежать на шельфі, тому на характер донних відкладів, кліматичний та гідрологічний режими, органіку вплив як материк, так і океан. До окраїнних морів належать Берингове, Охотське, Японське, Східно-Китайське, Південнокитайське, Карибське та інші.
З геологічної точки зору в окраїнних морях іноді виділяють граничні моря. Їх визначають як такі, що розташовані на геологічно активних континентальних окраїнах. Отож до цього класу зачисляють окраїнні моря Тихого океану, розташовані на геологічно активних континентальних окраїнах. Моря Атлантичного океану, які лежать на пасивних окраїнах, сюди не належать. Виділяють два типи граничних морів залежно від напрямку субдукції океанічної кори. Один тип — моря, що лежать над ділянками, де океанічна кора занурюється під континентальну. Прикладом такого моря є Японське, яке лежить над ділянкою, де океанічна кора занурюється під Євразійську плиту. Другий тип — моря, що лежать над ділянками, де старша океанічна кора занурюється під більш молоду материкову плиту. Прикладом такого моря є Південнокитайське, де Тихоокеанська плита занурюється під материкову.
Міжострівні моря розташовані серед великих островів чи архіпелагів, які частково перешкоджають вільному водообміну цих морів з відкритою частиною океану. Більшість міжострівних морів розташовані серед островів Малайського архіпелагу. Міжострівними морями є Фіджі, Яванське, Банда, Сулавесі та ін. У геоструктурному відношенні належать здебільшого до сучасних геосинклінальних областей.
Існує також класифікація морів залежно від температури їхніх поверхневих вод, тобто йдеться про тропічні, помірні та полярні моря.
Вирізняють моря за ступенем солоності. Деякі моря мають солоність більшу, ніж середня в океані, через значне випаровування та відсутність притоку прісних річкових вод (посушливі та пустельні регіони, де випаровування значно переважає над кількістю атмосферних опадів). Водообмін з океаном або сусіднім морем через протоку полягає у витіканні солонішої морської води з придонними шарами та надходженні менш солоної води з поверхневими шарами. Приклад такого моря — Червоне море.
Деякі моря мають меншу, ніж навколишній океан, солоність внаслідок того, що притік прісної води зі стоком річок та опадами переважає над випаровуванням. В цьому разі водообмін з океаном або сусіднім морем через протоку полягає у витіканні менш солоної морської води з поверхневими шарами та надходженні солонішої води з придонними шарами. Приклад такого моря — Чорне море.
Фізична наука
Морська вода
Вода має синявий колір, який можна побачити тільки у великих об'ємах води, хоча відображення неба і вносить вклад у появу синього відтінку поверхні води, це не основна причина. Основною причиною є поглинання ядрами молекули води «червоних фотонів» від вхідного світла, єдиний відомий приклад забарвлення у природі в результаті коливального руху, а не електронної динаміки.
На колір води впливають також склад і концентрація розчинених у воді порід (наприклад, Жовте море) чи живих організмів. А ще на колір моря впливає ступінь і характер забруднення морських вод.
Характерною властивістю морської води є її солоність. Солоністю води називають кількість грамів солі (насамперед NaCl), розчинених в 1 л води. Одиниця вимірювання солоності води — проміле ‰ (тисячна частка). Якщо солоність води менша від 1 ‰, то воду називають прісною. Це води суходолу. Солоність вод у морях і океанах становить у середньому 35 ‰ (35 г солей на 1 літр води), з них 27 г хлориду натрію (кухонної солі), 5 г інших хлоридів і 3 г сульфатів, карбонатів і бромідів). Відтак, в 37 л морської води міститься 1 кг кухонної солі.
Морська вода і людська кров мають дивовижну подібність у співвідношенні основних хімічних елементів. З цим пов'язаний той факт, що отримана у морській воді рана не така болюча, як така ж на суші. У роки Другої світової війни радянські військові хірурги успішно використовували розведену морську воду при переливанні крові; такий розчин на західному фронті отримав назву розчин Квінтона.
Компонент Концентрація«Вода» — Лосєв. К.С — Ленінград. Гидрометеоиздат, 1989, 272 сторінки. Тираж 113000 екземплярів ISBN 5 286 00161 а (максимум) — б(мінімум) (г/кг) Хлор 19,353 — 18,980 Натрій 10,760 — 10,560 Сульфат 2,712 — 2,650 Магній 1,294 — 1,270 Кальцій 0,413 — 0,400 Калій 0,387 — 0,380 Карбонат 0,142 — 0,140 Бром 0,067 — 0,065 Стронцій 0,008 Бор 0,005 — 0,004 Фтор 0,001 Солоність води в різних частинах морів неоднакова. Біля берегів, де в море впадають річки або стікають води від танення льодовиків чи снігу, солоність менша. Невелика солоність в морях, які мають значний притік прісних річкових вод і віддалені від океануХільчевський В. К. Гідрохімія океанів і морів — К.: ВПЦ «Київський університет», 2003.- 114 с.. . Наприклад, Азовське (12 ‰) та Чорне (18 ‰) моря, що омивають береги України. Найсолонішим є Червоне море (42 ‰), яке зовсім не має притоку прісних річкових вод. Солоність Середземного моря — близько 37 ‰.
Відкладення солей може відбуватися, як це відбувалося в Середземному морі, яке в певні геологічні епохи функціонувало як солончак: його зв'язок з океаном через Гібралтарську протоку був слабшим, не було водообміну в обох напрямках, як це відбувається зараз. З іншого боку, з поверхні моря випаровувалося більше води, ніж випадало з опадами і приносилося річками, так що нестача води компенсувалася притоком води з океану. Так з'явився притік солі, який не компенсувався рівноцінним відтоком. Це спричинило утворення дуже великих сольових відкладень глибоко в Середземному морі і, мабуть, вплинуло на солоність океану.
Поширення звуку На відміну від повітря, морська вода, як і прісна слабо поглинає енергію звукових хвиль, звук у водній товщі може поширюватися на величезні відстані (на тисячі кілометрів). Швидкість звуку у воді не залежить від її частоти та висоти й становить від 1 450 м/с до 1 570 м/с, причому зі збільшенням температури, солоності і тиску (тобто глибини) ця величина зростає, проте найбільше під впливом температуриhttp://www.ukrref.com/rf-4402-4.html http://www.subject.com.ua/geographic/geo/222.html .
В середньому зі зміною температури на 1 °C швидкість звуку змінюється на 4,4 м/с, зі збільшенням солоності на 1 ‰ — на 1,2 м/с, зі зростанням глибини на 100 м — на 1,75 м/с. Зміна швидкості звуку в морській воді внаслідок неоднорідності її фізико-хімічних характеристик, особливо по вертикалі, зумовлює заломлення (викривлення) траєкторії звукових хвиль — рефракції. При цьому звукові промені завжди викривляються випуклістю в той бік, де швидкість звуку менша (тобто в бік тепліших водних мас). Оскільки океан непрозорий для електромагнітного випромінювання, то використовувати радіохвилі і радари для його вивчення нема можливості. Проте морська вода не є абсолютно непрозорою для радіохвиль. Наприклад, занурений підводний човен може прийняти сигнал лише радіопристроєм, який працює на хвилях такої довжини, за якої закон Беера уже не виконується.
Отож океанографи використовують для досліджень океанів і морів гідроакустичні прилади. Акустика дала змогу дослідити глибини морів та дізнатися, що вони сповнені звуків, які видають дельфіни, кити та інші тварини, спілкуючись між собою.
Хвилі
Поверхня морів перебуває в постійному русі. У давнину причини цих явищ пояснювали діями божеств: гнівом Посейдона, іграми нереїд, монстрів Скілли та Харибди. Рухи води морів дуже складні.
Залежно від вигляду вертикальних коливань вирізняють такі хвильові рухи: хвилі, спричинені вітром; їхній період становить близько секунди або десяти секунд, а їхня амплітуда може сягати декількох десятків метрів.
При утворенні хвилі маса води не рухається горизонтально, змінюється лише вертикальний рівень водної поверхні. В одних місцях пориви вітру ніби вдавлюють її, утворюючи улоговину хвилі, в інших — поверхня підіймається у вигляді гребеня. З посиленням швидкості вітру на гребенях хвиль з'являється біла піна — баранчики. Висота хвилі збільшується, а сильний вітер ніби загинає верхівки гребенів хвиль. Коли вітер слабшає, то хвилі змінюються брижами — згасними низькими частими хвилюваннями.
У більшості випадків висота вітрових океанічних хвиль сягає 4-5 метрів. В 1933 році в Тихому океані моряки американського судна «Рамапо» спостерігали хвилю висотою 34 м. плескіт є рухом води, що виникає в портах, і це є комбінацією хвиль, відбитих від стін. сейші (фр. Seiches) — стоячі хвилі великого періоду — від кількох хвилин до десятків годин, амплітуда — від декількох міліметрів до декількох метрів, які виникають у замкнених водоймах під впливом різниці атмосферного тиску, сейсмічних явищ, згонів і нагонів води.
Цунамі
Рухи води можуть бути викликані катастрофічними явищами (землетрусами, виверженнями вулканів, зсувами, падіннями на Землю інших небесних тіл) і набувати вигляду цунамі, відокремленої хвилі або солітону. Довжина таких хвиль понад 500 м і рух охоплює всю товщу води.
Припливи
Припливи та відпливи — це періодичні підвищення й зниження рівня води морів та океанів, спричинені гравітаційною нерівномірністю притягання води океанів Місяцем і, меншою мірою, Сонцем. Їхній період становить близько 12 годин і 25,2 хвилини.
Приплив настає, коли Місяць проходить через меридіан даного місця. Те саме відбувається одночасно на протилежному боці Землі. Так, якщо Місяць проходить через нульовий меридіан, то припливи спостерігаються на меридіанах 0° та 180°, відпливи — на 90° довгот обох півкуль.
Амплітуда змінюється залежно від місця розташування і може сягати понад 10 м. У відкритому морі чи океані припливи і відпливи майже не відчуваються, їхня висота сягає 90 см. Слабо вони відчуваються і у внутрішніх морях. Наприклад, висота припливів і відпливів у Азовському та Чорному морях дуже мала — 2—3 см. Найвищий рівень води буває у вузьких затоках відкритого моря чи океану. Наприклад, висота припливів у затоці Фанді на східному узбережжі Північної Америки сягає 18 м.
Течії
Морські течії — горизонтальне переміщення води у морях: