Кари́бське мо́ре (, , , , , ) — окраїнне напівзамкнене море басейну Атлантичного океану, із заходу і півдня обмежене Центральною та Південною Америкою, з півночі і сходу — Великими та Малими Антильськими островами. На північному заході через Юкатанську протоку сполучене з Мексиканською затокою, на південному заході — з Тихим океаном через штучний Панамський канал.
Карибське море лежить між 9° і 22° пн. ш. і між 89° і 60° зх. д., його площа становить приблизно 2 753 000 км²Стаття «Caribbean Sea» - енциклопедія Britannica . На півдні воно омиває Венесуелу, Колумбію та Панаму, на заході — Коста-Рику, Нікарагуа, Гондурас, Гватемалу, Беліз та мексиканський півострів Юкатан, на півночі — Кубу, Гаїті, Ямайку та Пуерто-Рико; на сході — держави Малих Антильських островів.
Море розташовується на Карибський плиті літосфери. Воно розділено на п'ять басейнів, відокремлених один від одного підводними хребтами і низками островів. Карибське море вважається не глибоким порівняно з іншими водоймищами, хоча його максимальна глибина — приблизно 7686 метрів (у Каймановій западині між Кубою і Ямайкою).
Геологія Карибське море — океанічне море в основному розташоване на Карибській плиті. Карибське море відокремлене від океану декількома острівними дугами різного віку. Наймолодша з них простягається від Малих Антильських островів до Віргінських островів на північний схід від Тринідаду і Тобаго біля берегів Венесуели. Ця дуга утворилася при зіткненні з Південноамериканської плити з Карибською плитою і охоплює активні та згаслі вулкани, як-от Монтань-Пеле, Кіль (вулкан) на Сінт-Естатіус у Карибських Нідерландах і Морн-Труа-Пітон на Домініці. Великі острови в північній частині моря Куба, Гаїті (Еспаньйола), Ямайка і Пуерто-Рико лежать на старішій острівній дузі. Геологічний вік Карибського моря від 160 до 180 мільйонів років і басейн утворився через рифтогенез, що розкраяв суперконтинент Пангею у мезозоїIturralde-Vinent, Manuel (2004), The first inhabitants of the Caribbean , Cuban Science Network . URL accessed on 28/07/2007. Вважається, що прото-карибський басейн існував у девонському періоді. На початку кам'яновугільного періоду Гондвана рушила на північ і через зближення з Євроамерикою басейн зменшився в розмірах. Наступний етап формування Карибського моря розпочався в тріасі. Потужний рифтогенез призвів до утворення вузьких прогинів, що прямують від сучасного Ньюфаундленду до західного узбережжя Мексиканської затоки, де були утворені теригенні осадових порід. На початку Юрського періоду через потужну морську трансгресію, вода затопила терен Мексиканської затоки, створивши величезний мілководний басейн. Поява глибоководних басейнів у Карибському басейні відбулася через середньоюрський рифтогенез. Виникнення цих басейнів ознаменувало початок появи Атлантичного океану і сприяло руйнуванню Пангеї наприкінці пізнього юрського періоду. Протягом крейдового періоду Карибське море прийняло форму, близьку до сучасної. На початку палеогену через морську регресію Карибське море відокремилося від Мексиканської затоки і Атлантичного океану островами Куба і Гаїті. Під час голоцену, через морську трансгресію було відновлено зв'язок з Атлантичним океаном.
Дно Карибського басейну, в глибоких басейнах і западинах, складається з суб-океанічних відкладень — червоної глибоководної глини. На континентальних схилах і хребтах зустрічаються вапняні мули. Глинисті мінерали, ймовірно, будучи винесені з материка річками Оріноко і Магдалена. Відкладення на дні Карибського моря і Мексиканської затоки мають товщину близько 1 км. Верхні осадові шари відносяться до періоду від мезозою до кайнозою (250 млн років тому — сьогодення), нижні шари — від палеозою до мезозою.
Межі Міжнародна гідрографічна організація так визначає межі Карибського моря: Юкатанська протока: Межа з Мексиканською затокою [Лінія прямує від маяка на мисі Каточе () до маяка на мисі Сан-Антоніо Куба] На півночі: У Навітряній протоці — лінія, що з'єднує мис Калета (74° 15' зх. д.) і мис Перл (19° 40' пн. ш.) Гаїті. У протоці Мона — лінія, що з'єднує мис Енгано і мис Агухереада (), Пуерто-Рико. На сході: від мису Сан-Дієго (Пуерто-Рико) на північ по меридіану (65 ° 39'W) 100 морських сажнів лінії, звідти до мису Галера (північно-східній край острова Тринідад), включаючі до складу Карибського моря всі острови, мілини і акваторії на Малих Антильських островах. Від мису Галера через Тринідад до мису Галеота (південно-східний край острова), а звідти до мису Баха () у Венесуелі.
Варто зазначити, що, хоча Барбадос є островом на тому ж самому континентальному шельфі, його розташовано в Атлантичному океані, а не в Карибському морі.
Рельєф
Поверхня Карибської плити розділена на п'ять улоговин: Гренадську (глибина 4120 м), Венесуельську (5420 м або 5630 м), Колумбійську (4532 м або 4263 м), Кайманову (Бартлетт, 7686 м) і Юкатанську (5055 м або 4352 м). Западини розділені підводними хребтами (ймовірно, колишніми острівними дугами) Авес, Беата і Нікарагуанським підняттям.
Юкатанська улоговина відокремлена від Мексиканської затоки Юкатанською протокою, яка розташована між півостровом Юкатан і островом Куба і має глибину близько 1600 м. На південь від Юкатанської улоговини з заходу на схід простягається Кайманова улоговина, частково відокремлена від Юкатанської Каймановим хребтом, який у кількох місцях виходить на поверхню, утворюючи Кайманові острови. Нікарагуанське підняття, що має форму трикутника і глибину близько 1200 м, простягається від узбережжя Гондурасу і Нікарагуа до острова Гаїті. На цьому піднятті знаходиться острів Ямайка, також по ньому проходить межа між Каймановою та Колумбійською улоговинами. Колумбійська улоговина, в свою чергу, частково відокремлена від Венесуельської хребтом Беата, який піднімається до 2121 м нижче рівня моря. Колумбійська і Венесуельська улоговини з'єднані Арубським розривом, глибина якого досягає 4 тис. м. Хребет Авес відокремлює від Венесуельської невелику Гренадську улоговину, яка зі сходу обмежена дугою Малих Антильських островів.
У пасмі Великих Антильських островів є два глибоких проходи: протока Анегада і Навітряна протока. Глибина протоки Анегада змінюється від 1950 до 2350 м, Навітряної протоки — від 1600 до 1630 м.
+ Карта Карибського моря, створена на основі супутникових данихNASA, 2008 рікЦифрами позначені: 1. Гондураська затока 2. затока Москітос 3. Дар'єнська затока 4. Венесуельська затока 5. озеро Маракайбо 6. Гуаканаябо 7. затока Гонав 8. острів Тринідад 9. Кайманові острови
Берегова лінія
Берегова лінія моря сильно порізана, береги місцями гористі, місцями низинні (Прикарибська низовина). У мілководних районах є різні коралові відкладення і численні рифові споруди. На континентальному узбережжі (західна і південна частина моря) розташовано кілька заток, найбільші з яких: Гондураська, Москітос, Дар'єнська і Венесуельська. У північній частині розташовані затоки Батабано, Ана-Марія і Гуаканаябо (південний берег острова Куба), а також затока Гонав (західна частина острова Гаїті).
На східному березі Юкатана розташовано кілька бухт, в тому числі Асенсьон, Еспіріту-Санто і Четумаль. Гондураська затока закінчується бухтою Аматіке, розташованою на кордоні Белізу і Гватемали. Північний берег Гондурасу порізаний слабко, а в Москітовий берег врізається кілька лагун, серед яких лагуни Каратаска, Бісмуна, Перлас і бухта Блуфілдс. На сході Панами розташована велика лагуна Чирикі. Біля берегів Південної Америки Дар'єнська затока закінчується затокою Ураба, а відгороджена півостровом Гуахіра Венесуельська затока — озером Маракайбо. На захід від острова Тринідад лежить затока Парія, яка вважається частиною Атлантичного океану.
Острови
У поняття Вест-Індія прийнято включати Антильські і Багамські острови. Карибське море омиває тільки Антильські острови, які поділяються на Великі Антильські острови та Малі Антильські острови. Великі Антильські острови облямовують північний кордон моря і мають у своєму складі чотири великі острови: Кубу, Гаїті (раніше називався Еспаньйола), Ямайку та Пуерто-Рико, а також невеликі прилеглі острови — архіпелаги Лос-Канарреос (найбільший острів Хувентуд) і Хардінес-де-ла-Рейна, що лежать біля південних берегів Куби.
Малі Антильські острови поділяються на Навітряні і Підвітряні острови (Південні Антильські острови), названі так по відношенню до північно-західного пасату. Перша група лежить на східній межі моря і складається приблизно з 50 островів, найбільші з яких: Санта-Крус, Сент-Томас (Віргінські острови), Ангілья, Сен-Мартен, Сент-Кіттс, Барбуда, Антигуа (Антигуа і Барбуда), Гранд-Тер і Бас-Тер (Гваделупа), Домініка, Мартиніка, Сент-Люсія, Сент-Вінсент, Барбадос, Гренада, Тобаго і Тринідад. Південні Антильські острови розташовані уздовж узбережжя Південної Америки і мають у своєму складі острови Аруба, Кюрасао, Бонайре (володіння Нідерландів), Маргарита, архіпелаги Лас-Авес і Лос-Рокес (Венесуела) та низку інших, менших за площею.
У західній частині Карибського моря розташовано декілька архіпелагів, як-от Кайманові острови, острови Тернефф, Іслас-де-ла-Бая та Міскітос, а також ряд окремих островів (Провіденсія, Сан-Андрес) і рифів (Лайтхаус, Гловер, Медія-Луна і інші).
Океанографія
Гідрологічний режим моря відрізняється високим ступенем однорідності. Річні коливання середніх місячних температур води на поверхні не перевищують 3 °C — від 25 до 28 °C. За останні 50 років Карибське море пройшло через три етапи: охолодження до 1974 року, холодна фаза з піками в 1974—1976 і 1984—1986 рр, а потім нагрівання з 1986 року зі швидкістю 0,6 °C на рік. Практично всі температурні екстремуми були пов'язані з феноменами Ель-Ніньйо і Ла-Нінья. Солоність морської води становить близько 36,0 ‰, її щільність 1,0235—1,0240 кг/м³. На поверхні вода має голубувато-зелений і зелений колір. Вертикальна зміна гідрологічних характеристик відбувається до глибини 1500 м, нижче море заповнене водою, що надходить з Атлантичного океану. Відносно невелика глибина проток між островами Антильськими не дозволяє проникати в Карибське море глибинним океанічним водам, температура яких становить менше 2 °C. Глибинні течії входять у Карибське море через Навітряну протоку і протоку Анегада, вода в них багата киснем, має температуру від 4,2 до 4,3 °C і трохи меншу солоність (34,95—34,97 ‰). Ці води заповнюють Венесуельську улоговину на глибинах 1800—3000 м, а також проникають у Юкатанську, Кайманську і Колумбійську улоговини на глибини близько 2000 м. Субантарктичні води середнього шару входять у Карибське море через протоку Анегада на глибині 500—1000 м, а над ними проходить субтропічне підводне і поверхнева течія.
Поверхнева субтропічна Карибська течія, що проходить із південно-східної в північно-західну частину моря, є продовженням Північної пасатної течії, її потік оцінюється в 26 млн м³/сThe Oceans, Their Physics, Chemistry, and General Biology, p. 638. Пасат жене води на захід, біля берегів Центральної Америки протягом повертає на північ і через Юкатанську протоку йде в Мексиканську затоку. Швидкість течії становить 1—2,8 км/год, Юкатанської протоки зростає до 6 км/год. Перебіг тепле, температура води в ньому становить близько 28 °C, а солоність — менше 35,5 ‰ через значне вкладу прісних вод Амазонки й Оріноко. Вода, що нагнітається з Карибського моря в Мексиканську затоку, підвищує рівень останнього щодо основної частини Атлантичного океану (рівень води біля західного берега Флориди на 19 см вище, ніж у східногоThe Oceans, Their Physics, Chemistry, and General Biology, p. 642), що створює гідростатичний тиск, що його, як передбачається, є основною рушійною силою Гольфстриму.
У південно-західному районі моря, між узбережжям Колумбії і Нікарагуа, протягом майже всього року існує круговий протягом, закручене проти годинникової стрілки. Припливи в акваторії Карибського моря в основному неправильні півдобові, амплітудою менше 1 м.