Микола́ївка () — селище в Україні, в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим. Адміністративний центр Миколаївської селищної ради.

Опис Розташоване на березі Каламітської затоки Чорного моря, на відстані 40 кілометрів від Сімферополя. Висота центру над рівнем моря — 13–15 м.

Розвинені рибальство, рослинництво, виноградарство, виноробство та бджільництво. Є загальноосвітня школа, дитсадок, Будинок культури, бібліотека, амбулаторія; 8 пансіонатів і 23 бази відпочинку.

У Миколаївці нараховується 1 проспект, 35 вулиць та 8 провулків. Селище займає площу 546 га. За даними селищної ради на 2009 рік, у 714 дворах проживало 2779 жителів.

Діє церква Миколи Чудотворця, встановлено пам'ятні знаки А. Бобирю, на честь 54-ї берегової батареї та меморіал «Корабельна гармата 34-К».

Берег, складений пухкими породами, активно розмивається морем, що дозволяє спостерігати оголені товщі гірських порід у береговому обриві заввишки 2–5 м. Місцевість складена жовто- та червоно-бурими континентальними глинами з прошарками пісковиків та конгломератів (таврська світа неогенового періоду/пліоцену).

Червоні прошарки — це викопні ґрунти (червоноземи), які є гарною основою для виноградарства. Зверху таврська товща вкрита галечниковими відкладами нижньочетвертинного періоду. Тут знайдено кісткові залишки стародавніх тварин, зокрема гіпаріона та слона.

День селища 28 жовтня.

Населення

1989: 2467 осіб 2001: 2672 особи 2009: 2779 осіб 2012: 2735 осіб

За переписом населення 2001 року у Миколаївці проживали 2672 особи (складає 108,3 % до 1989); за оцінкою Державної служби статистики України станом на 1 січня 2014 чисельність населення становила 2750 осіб: переважно росіяни, є українці та кримські татари.

Історія Біля Миколаївки виявлено неолітичне поселення та кургани доби бронзи, поблизу Вінницького — скіфське поселення.Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970.

За легендою, Миколаївку заснували 1858 року відставні матроси на чолі з Андрієм Григоровичем Бобирем, бомбардиром з Чернігівщини, учасником Сінопської битви та першої оборони Севастополя. Після поранення та лікування у Москві Андрій Бобир отримав від Олександра II грамоту, вільну від кріпацтва та 8 десятин землі у будь-якому куточку імперії.

Бобир вирішив повернуться в Севастополь, але йому не дали землі у місті, і дозволили оселитися жити тільки на Північній або Корабельній стороні міста, як людині нижчого стану. Дізнавшися, що на березі Каламітської затоки є вільні землі, Бобиру вдалося виклопотати в російського імператора дозвіл для себе та товаришів-ветеранів Чорноморського флоту оселитися в цій місцевості. Вільними ці землі були через багаторічні утиски російської окупаційною владою місцевого населення, що спричинило масову міграцію до Османської імперії. Колишні матроси восени 1858 року спорудили землянки на березі моря, біля джерела Миколин ключ, започаткувавши село з назвою Миколаївка.

У «Списку населених місць Таврійської губернії» за 1864 рік село згадується як Ново-Миколаївка — казенне російське село Дуванкойської волості з 18 дворами та 109 жителями. На картах 1865—1876 років позначено 15 дворів, а за даними 1887 року — вже 44 двори та 274 жителі. У 1914 році в селі працювали три земські школи. Станом на 1915 рік у селі нараховувалося 92 двори та 564 приписних жителі.

Після встановлення радянської окупації у 1921 році село увійшло до Підгороднє-Петровського району, а з 1923 року — до Сімферопольського.

За Списком населених пунктів Кримської АРСР за Всесоюзним переписом 17 грудня 1926 року, в селі Миколаївка Деркульської сільради Сімферопольського району налічувалося 145 дворів, з них 123 селянських, населення становило 730 осіб, з них 659 українців, 7 білорусів, 6 кримських татар, 50 росіян, 4 вірмен, 1 німець, 1 грек, діяла російська школа.

1929 рік: організовано колгосп «Ленінець» та створено Миколаївську сільську раду.

1930 рік: створено риболовецький колгосп «Трудівник моря».

1931 рік: господарства об'єднані в один колгосп «Ленінець», який очолив Т. Д. Бобир (онук засновника).

1935 рік: село включено до складу Сакського району.

З 1957 року місцевий колгосп (перейменований на «Шлях Леніна») був одним із найбільших у Сакському районі. У 1962 році селище тимчасово приєднали до Євпаторійського району, а з 1965 року воно знову перебуває у складі Сімферопольського району.

Від 1964 року Миколаївське узбережжя — комплексна пам'ятка природи місцевого значення.

Отримало статус селища міського типу у 1988 році.

Нині у Миколаївці проживають до ста онуків та правнуків Бобиря, а всього у Криму його нащадків налічується 264 особи за даними на 2015 рік.

З лютого 2014 року під російською окупацією. З 2023 року — селище.

Галерея

Джерела

Города и села Украины. Автономная Республика Крым. 2009. Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. 1974. Административно-территориальные преобразования в Крыму. 1783—1998 гг.

Примітки