Мо́ре Ла́птєвих (, ) — окраїнне море Північного Льодовитого океану, біля північного узбережжя Азії, між островами Північна Земля та Новосибірськими. Зі сходу море сполучається протоками зі Східно-Сибірським морем, а на заході з Карським, на півночі вільно сполучається з вкритими кригою водами Північного Льодовитого океану. Площа акваторії моря 663 тис. км², об'єм вод 353 тис. км³. Переважні глибини 30 — 80 м, середня глибина 533 м, найбільша глибина 3385 м. Материкові береги низовинні, розчленовані затоками. Острови розташовані переважно у західній частині моря, вони мають високі, уривисті береги, з прошарками льоду. Температура води влітку +8…+10 °C у прибережній частині і +2…+3 °C (у центральній частині). Солоність води взимку від 20—25 ‰ на південному сході до 34 ‰ на півночі, влітку — 5—10 ‰. Більшу частину року море вкрите кригою. Найбільше поселення і порт —Тіксі.
Назва Море назване на честь його дослідників, двоюрідних братів Дмитра та Харитона Лаптєвих. Уперше так назвав море російський океанограф Ю. М. Шокальський у своїй праці 1913 року. До 1935 року море офіційно носило ім'я Норденшельда, шведського полярного дослідника Адольфа Норденшельда, що пройшов північно-східним морським шляхом із Атлантики до Тихого океану 1878 року на пароплаві «Вега». Сибірські козаки називали його Ленським, за назвою найбільшої річки, що впадає до нього. В іноземних джерелах часто зустрічається назва Сибірське море. якутською мовою називається «Лаптевтар байҕаллара».
Фізико-географічне положення За географічним положенням і гідрологічними умовами, відмінними від океану, з яким море вільно обмінюється водами, воно належить до типу материкових окраїнних морів. Море Лаптєвих лежить в євразійському секторі Північного Льодовитого океану, між архіпелагом Північної Землі і Таймирським півостровом на заході і Новосибірськими островами на сході, між паралелями 81° 16' і 70° 42' північної широти і меридіанами 95° 44' і 143° 30' східної довготи. Площа акваторії моря 662 тис. км².
Межі й протоки
Море обмежене як природними рубежами, так і має кордони, що визначаються умовними лініями. Згідно з визначенням меж акваторій Світового океану Міжнародною гідрографічною організацією () з поправками на сучасні назви та щодо північної межі, пізніше віднесеної далі на північ до меж континентального шельфу, кордони моря наступні Limits of Oceans and Seas, 3rd edition. — International Hydrographic Organization, 1953. International Bathymetric Chart of the Arctic Ocean. : Північна межа моря проходить локсодромією від мису Арктичний (колишній Молотова) на острові Комсомолець архіпелагу Північна Земля до точки перетину меридіана 139° східної довготи з краєм материкової мілини на північ від берега острова Котельний архіпелагу Новосибірських островів (79° північної широти). Східна межа моря проходить від вищезазначеної точки над краєм шельфу до західного берега острова Котельний, далі по західному кордону протоки Саннікова, огинає західні береги островів Великий і Малий Ляховський (протока Етерікан між цими островами), далі західним кордоном протоки Дмитра Лаптєва до мису Святий Ніс на континенті (берег Ойогосський Яр). Південна межа моря проходить материковим берегом Євразії від мису Святий Ніс до вершини Хатанзької затоки. Західна межа проходить від гирла Хатанзької затоки східним кордоном протоки Вількицького до мису Вайгач острова Більшовик архіпелагу Північна Земля, далі східними берегами до мису Піщаного, через протоку Шокальського до мису Анучина острова Октябрської Революції, далі через протоку Червоної Армії до мису Арктичний на острові Комсомолець.
Острови У морі Лаптєвих налічується кілька десятків островів загальною площею 3784 км². Більшість з них знаходиться в західній частині моря, причому місцями вони розташовуються групами, місцями поодинці. Безліч дрібних островів розташовані по дельтах річок.
Найбільш значні групи островів, що повністю лежать в акваторії моря: Комсомольської Правди, Вількицького, Фаддєя, Петра.
Серед поодиноких островів своїми розмірами виділяються: Старокадомського і Малий Таймир з групи островів Північна Земля, Великий Бегичев в гирлі Хатанзької затоки, Піщаний на схід від Великого Бегичева, Столбовой і Бєльковський з групи Новосибірських островів, Ярок в Янській затоці, Дянгилах та купа невеличких в Оленьоцькій затоці (Болдьор-Арита, Голуб-Тьорюр-Арита, Окуоллах-Арита,Ілін-Голуб-Тьорюр-Арита, Ольоте-Арита, От-Ари, Сюгюлдьор-Арита, Швед-Маяктах-Арита, Касьян-Арита, Кугун-Арита, Кьорсюсе-Кумага, Оїннігес-Ари, Уйбакан-Пастах-Ари, Биликтах-Арита).
Танення і абразійно-прибійна діяльність хвиль пришвидшують ерозію островів складених викопним льодом і піщано-глинистими наносами. Наприклад, відкриті 1815 року острови Семенівський і Василівський (74° 12' пн. ш., 133° сх. д.) незабаром зникли з карт, тепер на їхньому місці однойменні мілини («банки»).
Береги і затоки Береги моря досить сильно порізані, значно розчленовані східні берега островів Північної Землі і Таймирського півострова, велика кількість заток, губ, бухт, півостровів і мисів різної форми і величини. Ландшафти берегів моря досить різноманітні. Місцями до води підходять невисокі гори (західне узбережжя), місцями вони відступають в глиб суші. Велика частина узбережжя низинна, переважно південне. Різне за рельєфом і будовою узбережжя моря на різних ділянках належить до різних за морфологією типів берегів. Здебільшого абразійні і акумулятивні форми, але місцями зустрічаються й крижані береги: Східні узбережжя островів архіпелагу Північна Земля урвисті, або абразійно-акумулятивні бухтові, або крижані й термоабразійні в рихлих четвертинних відкладах. Льодовикові язики спускаються до моря й утворюють айсберги. Західне материкове узбережжя моря, півострів Таймир і далі на схід до Анабарської затоки, абразійно-акумулятивне бухтове. Берегова лінія утворює кілька великих заток (Хатанзьку, Фаддєя, Терези-Кловенес), бухт (Кожевнікова, Нордвік), губ і півостровів (Хара-Тумус, Нордвік). Центральне материкове узбережжя від Анабара до Верхоянського хребта потамогенне, утворене дельтовими наносами великих річок, зайняте Північно-Сибірською низовиною. Анабарська губа Анабарської затоки, Оленьокська затока. Східне материкове узбережжя абразійно-акумулятивне бухтове в процесі вирівнювання, зайняте Яно-Індігірською низовиною. Янська затока, бухта Тіксі, губи Ванькіна, Буор-Хая, Селляхська, Ебелляхська, півострови Буор-Хая і Широкостан. Західне узбережжя острова Великий Ляховський абразійно-бухтове, а Малий Ляховський низовинне термоабразійне в рихлих піщано-глинистих відкладах. Узбережжя тут порізане мало. Півострів Кігілях на острові Великий Ляховський, Нерпича губа на острові Котельничий.
У деяких місцях південного узбережжя берегова лінія невизначена чітко, літораль має значну протяжність і під час припливів і відпливів затоплюються і оголюються значні площі суходолу, подібно до Ваттового моря на північному заході Німеччини. Танення і абразійно-прибійна діяльність хвиль пришвидшують ерозію крижаних берегів. У оголених шарах викопної криги знаходять численні останки мамонтів. На узбережжях багато плавника — стовбурів дерев винесених річками.
Річковий стік
Дуже важливу роль у формуванні природи моря відіграє материковий річковий стік. У це море впадає кілька великих і безліч дрібних річок. Загальний обсяг щорічного стоку в море дорівнює приблизно 720 км³ (30 % від загального обсягу рідкого стоку в усі арктичні моря Євразії). Найбільший річний стік дає Лена — щорічно приносить близько 515 км³ води, Хатанга — понад 100 км³, Яна — понад 30 км³, Оленьок — близько 35 км³, Анабар — менше 20 км³. Інші річки загалом дають близько 20 км³ води на рік. Однак розподіл стоку дуже нерівномірний у часі й просторі. Приблизно 90 % припадає на літні місяці (червень—вересень), з яких на серпень падає близько 35-40 % річного стоку, тоді як в січні лише в 5 %. Така нерівномірність розподілу стоку протягом року пояснюється домінуванням снігового живлення річок. Переважний стік надходить до східної частини моря (тільки Лена дає 70 % всього берегового стоку), річки на захід від дельти Лени, дають всього 20 % від загального обсягу стоку. Загалом в південно-східній акваторії моря річкові води становлять більше половини від загального обсягу морської води.
Залежно від кількості принесеної ріками води і гідрометеорологічної обстановки річкові води відносить то на північний схід (до північної межі острова Котельного), то далеко на схід, через протоки до Східно-Сибірського моря.
Геологія і рельєф дна
Море Лаптєвих цілком займає місцеву ділянку арктичного континентального шельфу Азії (75 % площі акваторії), охоплює материковий схил і невелику частину ложа океану (25 %).
Танення льоду і хвильоприбійний процес сильно прискорюють денудацію берегів Моря Лаптєвих, що іноді призводять до знищення невеликих островів. Наприклад, відкриті острови Семенівський і Василівський 74° 12' пвн. ш., 133е 20' сх. д.) В шарах льоду що оголюються під дією ерозії знаходять численні залишки тварин дольодовикового періоду. Берег в протоці Дм. Лаптєва названий Мамонтовим берегом, так як четвертина товща рясніє залишками цих вимерлих тварин.
Як показали дослідження, в сучасну епоху материкове узбережжі Моря Лаптєвих піднімається. Відносна швидкість ізостатичного підняття збільшується із заходу на схід від 2,2 мм/рік в затоці Булункан (бухта Тіксі) до 6,7 мм/рік у мису Шалаурова.
Геологічна історія Архіпелаг Північна Земля є продовженням палеозойської і мезозойської складчастості півострова Таймир, а Новосибірські острови в більшій своїй частині є продовженням мезозойської і кайнозойської складчастості Верхоянського хребта. Найголовніші особливості рельєфу дна Моря Лаптєвих визначилися піздньонеогеновими — ранньоплейстоценовими тектонічними розривами. В процесі геологічного розвитку морі Лаптєвих неодноразово зазнавало трансгресії і регресії. Стародавні ерозіонні форми рельєфу дна були сформовані в кінці пліоцену-початку плейстоцену при відносному зниженні рівня моря (на 400—500 м нижче сучасного рівня). У цей період берегова лінія розташовувалася на місці верхнього краю материкового схилу. На початку верхнього плейстоцену рівень моря був на 80-100 м вище сучасного. Пізніше він почав поступово знижуватися і досяг положення, близького до сучасного, в період Сартанського заледеніння — 20 Кілороків тому.
Рельєф дна Дно моря являє собою рівнину, яка на початку полого знижується, а потім круто обривається на північ. Рельєф дна цієї рівнини пересічений порівняно слабо. На ній виділяється кілька жолобів, височин і банок (Семенівська і Василівська банки в східній частині моря). Рельєф дна південній (шельфової) частини Моря Лаптєвих дуже складний; тут спостерігаються численні депресії ерозійного і тектонічного походження, продовження підводних русел сучасних річок, а також мілководдя і банки. У формуванні рельєфу дна і берегів істотну роль відіграли древні річки і льодовики. Цікавими в рельєфі дна моря є ряд затоплених річкових долин Хатанги, Оленька (воронкоподібний жолоб), Яни (вузький і довгий жолоб, що проявляється на північ від острова Столбовий) й Лени (широка коротка долина).
Материковий схил прорізаний глибоководним жолобом Садко, який на півночі переходить в улоговину Нансена.
Переважна частина моря дуже мілководна. Половину всієї його площі (54 %) займають глибини до 50 м, а на південь від 76° північної широти глибини не перевищують 25 м. Північна частина моря значно глибше, у цьому районі глибини поступово збільшуються від 50 до 100 м, а потім різко зростають до 2000 м і більше. Середня глибина моря 533 м, найбільша глибина 3385 (жолоб Садко) м. При такому великому контрасті природні умови моря характеризують глибини у 50-100 м.
Донні відклади Донні відклади в мілководній частині представлений піском і мулом, в глибоководній — мулом. Дно моря на мілинах і банках інколи вкрите галькою та щебенем. У східній частині моря під тонким шаром осаду зустрічається друге «крижане» дно реліктового льоду.
Клімат