Август Еміль Фильдорф (; 20 березня 1895 року, Краків — 24 лютого 1953 року, Варшава) — бригадний генерал Війська Польського.
Освіта Закінчив школу св. Миколая в Кракові, а потім чоловічу семінарію. У 1910 році вступив в Стрілецьку спілку, в 1912 році став її повноправним членом. Закінчив унтер-офіцерські курси.
Учасник Першої світової війни 6 серпня 1914 пішов добровольцем в Польські легіони, служив на російському фронті заступником командира піхотного взводу. З 1916 — фельдфебель, в 1917 навчався в офіцерській школі. Після «присяжного кризи» (відмови польських легіонерів принести присягу на вірність імператорів Німеччини і Австро-Угорщини) був спрямований на італійський фронт у складі австрійської армії. Покинувши службу, з серпня 1918 року працював у складі Польської військової організації в Кракові.
Офіцер Війська Польського З листопада 1918 — в лавах Війська Польського, командир взводу, з березня 1919 — командир роти. У 1919-1920 брав участь у Віленській кампанії, потім в радянсько-польській війні, брав участь у занятті Динабурга, Житомира, в поході на Київ, в Білостоцькій битві.
Після війни залишався на дійсній службі, з 1928 — майор, командир батальйону у 1-му піхотному полку Легіонів. З 1935 — командир батальйону «Тракай» у складі полку прикордонної охорони «Вільно». Незадовго до початку Другої світової війни призначений командиром 51-го піхотного полку імені Джузеппе Гарібальді, розквартированого в Брезанах. Під час вересневої кампанії 1939 року на чолі свого полку в складі 12-ї піхотної дивізії брав участь у битві під Ілзою, після розгрому полку в цивільному одязі дістався до Кракова.
Після поразки Польщі перебрався у Францію (де закінчив штабні курси і в травні 1940 проведений в полковники), потім у Великій Британії для продовження боротьби проти німців.
Офіцер Армії Крайової У липні 1940 став емісаром польського емігрантського уряду в країні, у вересні 1940 прибув до Варшави. У 1942 — комендант району Армії Крайової (АК) № 2 «Білосток», з осені 1942 — командувач «Кедива» (управління диверсійної служби) головного командування АК. Віддав наказ про ліквідацію бригадефюрера СС Франца Кутчери. З лютого по липень 1944 — командувач законспірованої організації «НЄ» («Незалежність»), яка повинна була діяти після зайняття території Польщі радянськими військами. З 28 вересня 1944 — генерал бригади. З жовтня 1944 по січень 1945 — заступник командувача АК генерала Леопольда Окуліцького, потім заступник командувача «НЄ». Псевдонім — «Ніль».
Переслідування і загибель 7 березня 1945 року заарештований, але його особа встановлена не була. Вивезений до СРСР, де під чужим ім'ям перебував в ув'язненні до 1947 року, коли повернувся в Польщу. Жив під вигаданим ім'ям в Бяла-Підлясці, Варшаві, Кракові, Лодзі, у підпільній діяльності не брав участі. Намагався легалізуватися під своїм справжнім прізвищем, але в листопаді 1950 року був заарештований управлінням безпеки. Звинувачений у дачі наказів на ліквідацію радянських партизанів. Незважаючи на тортури, не визнав себе винним і відмовився співпрацювати зі слідством. 16 квітня 1952 року засуджений до смертної кари воєводським судом Варшави (звинувачення висунула сумнозвісна прокурор Гелена Воліньська-Брус). Страчений 24 лютого 1953 р.
У 1958 році Генеральна прокуратура припинила справу у його відношення за відсутністю доказів вини. У березні 1989 року реабілітований зі зміненою формулюванням — у зв'язку з відсутністю вини.
Пам'ять про генерала У 1972 на його символічній могилі був поставлений пам'ятник. У 2008 Сейм Польщі прийняв резолюцію в пам'ять 55-річчя з дня загибелі генерала Фільдорфа. У 2009 на екрани вийшов фільм «Генерал Ніль», а міністр національної оборони присвоїв ім'я генерала Фільдорфа підрозділу спецназу. 26 вересня 2010 року у Варшаві було відкрито пам'ятник генералу.
Нагороди Нагороджений орденом Білого Орла (2006; посмертно), Срібним та Золотим хрестами Військового ордена «Віртуті Мілітарі», Хрестом Незалежності, Кавалерським хрестом ордена Відродження Польщі, Хрестом Хоробрих (чотири рази).
Див. також Музей Армії Крайової
Примітки
Література Stanisław Marat, Jacek Snopkiewicz, Zbrodnia. Sprawa generała Fieldorfa-Nila, Wydawnictwo Alfa, Warszawa 1989. Tadeusz Kryska-Karski i Stanisław Żurakowski, Generałowie Polski Niepodległej, Editions Spotkania, Warszawa 1991, wyd. II uzup. i poprawione, s. 91.