Перехре́сне — село в Україні, у Верховинській селищній громаді Верховинського району Івано-Франківської області.
Географія
Село розкидане по верхах — це є однією з основних особливостей поселення, яка відрізняє його з-поміж інших сіл Верховинського району та Івано-Франківської області. Цю унікальність в свій час помітив та описав відомий дослідник Гуцульщини — Михайло Ломацький.
Розташоване село на гірських хребтах в північно-західній частині району. Висота над рівнем моря — близько 1118 м. Віддаль села до райцентру Верховина по автошляху становить 24 км, до найближчої залізничної станції Ворохта — 58 км. Загальна площа села становить близько 720 га. Село межує з селами Красноїлля, Стебні, Довгопілля, Голови.
У селі є наступні присілки, назви яких беруть від верхів на яких вони знаходяться: Дубівський, Заплаїк, Перехресне, Заверх, Кохан, Жолоб, Запотік, Менчолик.
Природною окрасою села є Перехреснянський гірський хребет. Він бере свій початок з села Красноїлля, і тягнеться суцільним хребтом із заходу на схід аж до центра села Стебнів, маючи декілька відрогів. Про Перехресненський хребет кажуть, що це рідний брат полонини “Скупова”, адже вони по своїй природі і географічному положенні зовсім однакові. На луках хребта зростають королиця звичайна, дзвоники декількох видів, волошка лучна, чебрець, звіробій, мати-мачуха, арніка та десятки інших видів. У низовій хребта ростуть хвойні ліси з домішкою бука, клена, осики, берези, часом зустрічається ліщина. Схили і вершини покриті різнотрав’ям. На північних схилах росте мичка (псюрка). Багаті Перехресненські верхи і улоговини на різноманітні лікарські рослини: шипшина, глід, армітка, м’ята, ромашка, звіробій, смородина.
Перехресне біднувате на водні ресурси. У низинах є багато чистих джерел з яких беруть початок струмки, які зливаючись утворюють систему потоків. Слід зауважити, що гірський хребет є ідеальним вододілом. Так, північний схил віддає свої води Чорному Черемошу. Найбільші потоки: Перехід, Стусівський, Широкий. Південний схил несе свої води в Білий Черемош. Найбільші потоки: Тарасів, Кохан. Джерел з мінеральною водою немає, крім джерельця Бичучин з сірчистою водою.
Корисних копалин, як таких, не виявлено, тільки Янів Верх багатий на глину для виробництва цегли. Є прогнози на глибинне розміщення нафтоносних пластів, зокрема в урочищі “Роп’янки”.
Найвища вершина хребта — Чуга. Тут встановлено металевий каркас в формі трикутника. Побутує думка, що каркас має воєнно-
стратегічне значення, оскільки служить певним орієнтиром. З вершини Чуга відкривається природний ландшафт на сусідню державу — Румунію.
Село Перехресне має і інші свої неповторні особливості. Так, з центру села відкривається неповторний краєвид на найвищу вершину Карпат – Говерлу. Видно і вершок гори Попіван з відомим за межами України будинком обсерваторії. Поряд, не більш як за 15 км, розміщується гора Кругла, звідки рукою подати до полонини Скупова.
Походження назви Вважають, що назва села походить від того, що воно розташоване на перехресті доріг, що ведуть до сусідніх сіл.
Історія Відомості про першу письмову згадку про село знаходимо відносно пізно, порівняно з іншими селами району. Так, дослідники Петро Сіреджук та Василь Фриз в монографії «Чи була волоська колонізація українських Карпат» називають роки перших згадок про ряд сіл Верховинського району. За їхніми висновками, перша згадка про село Перехресне датується 1758 роком.
Старожили Іван Сапріянчук та Петро Петріянчук розповідають, що першим жителем села був якийсь Стефан Шекеряк. Хата його була збудована з круглих стовбурів дерев, замість фундаменту служили пні зрубаних смерек. Перші поселенці обробляли малородючі кам’янисті схили, засівали їх вівсом та бобовими.
Широкі полонини весною сповнювались голосами дзвіночків та далекої трембіти — то пасли пастухи овець та корів, — основне багатство горян. Але примарною була ця воля. Дотяглися загребущі панські руки в найдальші закутки Карпат. Люди свою мрію про волю вилили в піснях:
«Ой, я хлопець молоденький,
лише до розбою,
Та єк візьму бартку остру
пана си небою.»
До 1772 року село Перехресне, як і край в цілому, входило до складу Речі Посполитої, а до 1918 р. до складу Австро-Угорської імперії. У період 1918-1919 рр. було в складі ЗУНР. З 1919 до вересня 1939 року село входило до складу Польщі.
Про значні воєнні дії в селі під час Першої Світової війни відомостей немає, але інженерні укріплення-окопи в деяких місцях ще збереглися до сьогоднішнього дня.
Після закінчення Першої Світової війни на уламках Австро-Угорської імперії утворилися нові держави. Станіславська область увійшла до складу Польської Республіки. В цей період село належало до Станиславівського воєводства Косівського повіту. Відомо, що в 30-х роках воно підпорядковувалось податковому уряду який розміщувався в місті Косів, а судовій управі — Кутам.
У вересні 1939 року село увійшло до складу УРСР. Привабливі лозунги радянської влади зацікавили і обнадіяли людей. Старожили села Перехресне згадують, що в селі організовувались мітинги, де виголошувалися промови про переваги нового суспільного ладу. Але в цей час в Європі уже все дужче і дужче розгоралося полум’я Другої Світової війни.
Незабаром настало 22 червня 1941 року. У село Перехресне німці прийшли в 1942 році. Там, де ще два роки назад приходили мітинги і вихвалялася радянська влада, за вказівкою і під керівництвом нових прибульців була висипана висока могила і в центрі її закопаний міцний, ясеновий, обтесаний на чотири боки, хрест. Цей знак і могила символізували кінець радянській владі. Безпосередньо керівництвом будівництва займався житель села Головів Андрій Киящук. Головою селянської Ради був поставлений місцевий житель Іван Дмитрович Бельмега. Організовано сільську поліцію. По всій території села наведено жорсткий порядок і контроль. Вся худоба була облікована і понумерована. Без відома влади ніхто з місцевих жителів не мав права заколоти свиней чи щось з худоби аби якимось чином кормити сім’ю. У результаті такої політики влітку 1943 року багато сімей голодували.
Прийшовши в село, німцями була оголошена мобілізація. Брали не всіх, а тільки міцних, фізично здорових і в першу чергу тих, які колись пройшли вишкіл в польській армії. Мобілізовані були: Бідочак Олексій Іванович, Гріздак Павло Семенович, Мороз Дмитро Іванович, Круцаняк Григорій Олексійович, Микитчук Микола Михайлович, Сорохан Дмитро Миколайович, Стусяк Федір Іванович, Юрчук Семен Васильович, Дутчак Данило Миколайович, Микитейчук Сава Андрійович, Сливчук Михайло Іванович. По різному складалися їхні військові шляхи. Відомо, що на стороні німецької армії ніхто з них не воював. Не повернувся з фронту Сливчук Михайло Іванович. На сьогоднішній день в селі проживають Дубчак Данило Миколайович, Микитейчук Сава Андрійович, Гріздак Павло Семенович — ветерани Другої світової війни.
Не обминуло село й примусове вивезення на роботу до Німеччини. Так, з села були вивезені Гріздак Євдокія Юрівна, Шекеряк Юрій Іванович, Косійчук Василина Василівна, Бідочак Марія Григорівна, Шкрібляк Олексій Дмитрович, Мегедин Василь Юрійович. Слід зазначити що всі вони повернулися на рідну землю. Косійчук Василь Васильович, Бідочак Марія Григорівна, Шкрібляк Олексій Дмитрович, Мегедин Василь Юрійович проживають в селі й тепер.
Окремо варто зупинитися на участі односельців у формуваннях ОУН–УПА. Слід зазначити, що оцінка місцевими жителями згаданих подій на даний час характеризується певними суперечностями — це можна пояснити підступною діяльністю винищувального батальйону НКВД, так званих “Яструбків”, котрі творили безчинства, події повертали так, ніби вбивства і грабунки творяться учасниками збройних формувань ОУН – УПА.
За свідченнями очевидців і учасників збройних формувань, сотні почали в’язатися влітку 1943 року. Вихідці з села брали участь у Підгірській боївці котра організувалася і проводила бойовий вишкіл особового складу під Скуповою. Це зокрема в Коморничнім такі особи, як Шкіряк Василь Дмитрович, Петріянчук Дмитро Степанович, Морощук Михайло Онуфрійович, Гріздак Іван Кузьмович, Шкіряк Степан Семенович, Шкіряк Федір Юрійович. Про значні сутички в селі учасників збройних формувань з радянськими військами чи винищувальним батальйоном відомостей немає. Відомо, що діяла польова жандармерія, агенти якої перехоплювали підозрілих осіб і передавали в руки так званої Служби Безпеки. Очевидці свідчать, що часто в руки агентів потрапляли зовсім безневинні люди. Окремі групи збройних формувань діяли до 1953 року, зброю склали, побачивши безперспективність подальшого протистояння.
В цей час жителі села починають вступати до колгоспу. Слід зазначити, що контори колгоспу в селі ніколи не було. Всі адміністративні приміщення розміщувалися в селі Красноїлля. Колгосп носив назву Івана Яковича Франка. З плином часу виробничі потужні господарства розширювалися, хоча рентабельність господарювання завжди була дуже низькою.
У селі Перехресне розміщувалися два вівчарики – це на присілку Заверх та Кохан; ферма для відгодівлі молодняка на присілку Дубівський та корівник, що збудований був майже в центрі села. У 1992 році, коли проходила реорганізація колгоспу в селянську спілку «Зорі Карпат», всі вище названі приміщення були поділені між населенням як пайові внески. На даний час місцеві жителі до селянської спілки «Зорі Карпат» не мають ніякого відношення. Земля роздана громадянам у приватну власність до 0.85 га., та надана в користування для сінокосіння та випасання худоби.
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області», увійшло до складу Верховинської селищної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Верховинського району, село увійшло до складу новоутвореного Верховинського району.
Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 544 особи, з яких 251 чоловік та 293 жінки.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 518 осіб. 100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову.
Освіта Феодальна Польща зовсім не дбала про освіту гуцулів. У зв’язку з відсутністю вчителя, польський уряд не дозволяв відкривати школу в селі. І тільки в 1910 році Шкільна рада крайова в Косові, виконуючи відповідну Постанову, дає дозвіл на початок навчання в селі Перехресному.
Школу було засновано і побудовано спеціально для Михайла Вахнюка, найбільшого діяча радикальної партії в Косовському повіті. Він був знаний на всій території Гуцульщини і користувався повагою і великим авторитетом місцевих жителів.
У 30-х, 40-х роках вчителювали визначні на той час педагоги: Костинюк Василь і його дружина Костинюк Параска, яку пізніше було замордовано і вбито. У 1940 році народним методом була збудована в селі Перехресне двохповерхова школа, ініціаторами будівництва якої були сам Костинюк Василь, Шекеряк Семен, Гріздак Йосип, Сливчук Михайло. Однак вона була недобудована в зв’язку з початком Другої світової війни. Після закінчення війни, у вересні 1945 року школа була відкрита, де навчалися діти до четвертого класу. Вчителювали тоді житель села Красноїлля Сінітович Олексій Васильович та місцевий житель Шкрібляк Василь Васильович. Сінітович Олексій Васильович вчителював до 2000 року — викладав хімію, біологію та географію. Після виходу на пенсію працював за контрактом і викладав хімію, а тепер вже на заслуженому відпочинку.
У 1950 році була організована семирічна школа, а у 1958 році семирічка реорганізована у восьмирічку й тут уже працювало більше вчителів.