Криза з заручниками в Будьонновську — атака чеченських бійців, очолюваних полковником ЗС Чеченської республіки Ічкерія (ЧРІ) Шамілем Басаєвим на російське місто Будьонновськ (Ставропольський край) з подальшим захопленням лікарні і взяттям в заручники близько 1500 жителів Будьонновська, здійснена 14—21 червня 1995 року.
Група чеченських бійців численністю 150—200 осіб приїхала в Будьонновськ з території Дагестана вранці 14 червня. Чеченські військові захопили в заручники більше 1500 жителів міста, яких зігнали в районну лікарню № 2. Повстанці вимагали припинення воєнних дій в Чечні і перемовин російської влади з Джохаром Дудаєвим.
Прем'єр-міністр Віктор Черномирдін погодився на припинення бойових дій в Чечні та рішення питання тільки шляхом перемовин. Чеченські військовослужбовці повернулися в Чечню колоною автобусів. Їх супроводжували близько 100 заручників, яких відпустили після в'їзду в Чечню.
У результаті акції було знищено 129 осіб (у тому числі ліквідовано 18 працівників міліції і 17 військовослужбовців), 415 зазнали поранень. З них не менше 30 осіб загинули в результаті штурму, від вогню військ МВС, і 70 зазнали поранень. У результаті перемовин і укладення мирної угоди були врятовані близько 1500 осіб.
Передумови
Після оголошення в 1990—1991 роках незалежності Чечено-Інгушської РеспублікиАхмед Закаев: «Все началось с агрессии России против независимой Чечении» , а згодом і Чеченської Республіки, законодавчого закріплення незалежності та виводу з території Чечні російських військ у 1991—1992 роках Росія наприкінці 1994 року розпочала проти Чечні війну.
У ніч з 31 грудня 1994 року на 1 січня 1995 року відбувся новорічний штурм Грозного, в ході якого російська армія зазнала значних втрат — практично повністю були знищені 131-ша Майкопська бригада і 81-й Самарський механізований полк. За час штурму в столиці Чечні Грозному та навколишніх населених пунктах були численні жертви серед мирного населення, що змусило керівництво Чечні шукати шляхи для припинення російської агресії.
3 березня 1995 у зв'язку з воєнним станом в країні, Президент ЧРІ Джохар Дудаєв оприлюднив Указ про введення Шаріатського правління на території ЧРІ і оголосив Джихад проти Росії.
Перебіг подій
Планування У зв'язку з планами Росії повністю оволодіти Чечнею, на нараді, у якій брали участь Джохар Дудаєв, Аслан Масхадов та Шаміль Басаєв було ухвалено рішення про «прорив».
Вважається, що спочатку планувалося захопити аеропорт Мінеральні Води, звідки у 1991 році Басаєв вже здійснив угон літака в Туреччину. Там планувалося захопити літак і летіти в Москву.
За словами Сергія Степашина (тоді — директор ФСБ) та Анатолія Кулікова (тоді — командуючий Внутрішніми військами МВС), повідомлення про можливий «прорив» у спецслужб були, але без вказівки конкретного сценарію та на фоні безлічі інших повідомлень про можливі теракти, на повідомлення про «прорив» не звернули увагу.
Початкові плани та рух колони О 08:30 14 червня 1995 року понад 160 повстанців на трьох військових вантажівках КамАЗ та міліцейській ВАЗ-2106 виїхали через Дагестан в Ставропольський край.
Переодягнені у міліцейську уніформу повстанці у міліцейській машині, що супроводжувала вантажівки, на блокпостах стверджували, що везуть у вантажівках «вантаж 200» (тіла загиблих військових), а отже огляду вони не підлягають. Є версія, що в хід йшли і хабарі. Але начальник будьонновського ВВС Микола Ляшенко після повідомлення про підозрілу колону наказав зупинити її та відправити в Будьонновськ для перевірки, що і було зроблено. Це привело до того, що захоплення заручників сталося саме у Будьонновську, а не у Мінводах.
Бій біля РВВС У Будьонновську на вулиці Ставропольській останній автомобіль КамАЗ зупинився на перехресті з вулицею Інтернаціональною, не доїжджаючи до будівлі міліції. З нього вийшли повстанці і розстріляли двох співробітників ДАІ, після чого рушили у напрямку Будьонновського РВВС.
Тим часом на двох інших КамАЗах та машині ВАЗ-2106 чеченці під'їхали до РВВС та почали стріляти з автоматів та гранатометів. Вони змогли захопити частину будівлі, але повністю захопити будівлю РВВС їм не вдалося. Вони лише взяли у заручники співробітників паспортно-візової служби, буфету, відвідувачів райвідділу.
Бій біля РВВС та поруч із ним тривав близько 20 хвилин. Повстанці залишили будівлю та рушили з заручниками далі.
Захоплення заручників у місті Далі повстанці групами розосередилися по вулицях міста та рушили до площі перед будівлею міської адміністрації, на перетині вулиць Пушкінська та Октябрьська. Чеченські бійці стріляли, захоплюючи заручників в навколишніх будівлях та на вулицях, зганяючи їх на площу. Для руху вони також використовували автомобілі, які захопили на вулицях. Тих, хто чинив спротив вбивали. Убивали також військових, льотчиків і співробітників міліції. У центрі площі поставили бензовоз, який обіцяли підірвати у разі спроби когось з заручників втекти.
Усього на вулицях та в будівлях чеченські військові захопили близько 600 заручників.
Незабаром повстанці захопили Будьонновську центральну районну лікарню. Там були взяті в заручники 650 пацієнтів та 450 співробітників. Усіх, кого захопили в місті, прогнали колоною під конвоєм з площі до лікарні.
Усього на шляху до лікарні чеченці вбили близько 100 осібЧеченцы прикрываются живым щитом // Коммерсантъ. — № 144 (1788). — 13.08.1999.
Облога лікарні Заручників було настільки багато, що вони ледь поміщалися в лікарні. У перший день повстанці розстріляли перед будівлею головного корпусу лікарні міліціонерів, військових і льотчиків, які потрапили в заручники. Деяких встигли врятувати лікарі, переодягнувши військових і міліціонерів у лікарняні халати й піжами. Повстанці також замінували підвали та розташовану поблизу головного корпусу лікарні кисневу станцію з наповненими кисневими балонами.
Штаб Басаєва розташували в ординаторській.
Повстанці вимагали від заручників телефонувати родичам та просити їх передати владі вимогу зупинити війну в Чечні.
До міста почали стягувати військових. Спочатку очікувалося, що чеченці спробують прорватися з лікарні, і оточення готувалося до оборонного бою.
У ніч на 15 червня в Будьонновськ прилетіли директор ФСБ Сергій Степашин, міністр внутрішніх справ Віктор Єрін, його перший заступник Михайло Єгоров (він очолював штаб операції) та віце-прем'єр, міністр зі справ національностей Микола Єгоров. Штаб розташували в будівлі РВВС.
Провести перші перемовини було доручено голові крайового РУБОЗ Володимирові Попову. Одним з перших в лікарню зайшов один з його співробітників Шарип Абдулхаджиєв, який побачив серед повстанців свого рідного брата Асламбека Абдулхаджиєва («Великий Асламбек»), одного з лідерів повстанців.
Однією з перших вимог чеченських воїнів було допустити в будівлю журналістів. Штаб пообіцяв це зробити, але декілька разів відкладав обіцяний час появи журналістів. Близько 14:00 15 червня чеченці заявили, що будуть розстрілювати по 5 заручників на годину, якщо до них не прийдуть кореспонденти. Були розстріляні 6 заручників (один був розстріляний окремо від інших 5), імовірно також з числа міліціонерів і військовослужбовців.
На перемовини з лікарні пішли лікарі Віра Чепуріна (завідувачка хірургічним відділенням) та Петро Костюченко, які повернулися у супроводі 20 кореспондентів. Незабаром після їхнього приходу в лікарні почалася коротка перестрілка; Віра Чепуріна зазнала поранення в горло. Під виглядом кореспондентів в лікарню зайшли і співробітники ФСБ. Було записано телевізійне інтерв'ю, в якому Басаєв назвав свої вимоги. Після цього він відпустив жінок та дітей.
Від штабу з Басаєвим вів перемовини голова штабу, заступник міністра МВС Михайло Єгоров по міському телефону. Анатолій Куліков привіз в Будьонновськ молодшого брата Шаміля Басаєва — Ширвані, який став посередником перемовин, але його участь в них не призвела до жодних результатів.
16 червня 1995 року шляхом перемовин російських окупантів із повстанцями заступник голови Ставропольського краю Олександр Коробейніков досягнув угоди про звільнення 2-річної дитини, яка страждала на інфекційне захворювання.
До вечора 16 червня в Будьонновськ прибули депутати Державної Думи РФ Сергій Ковальов, Юлій Рибаков, Михайло Молоствов, Валерій Борщов, член Ради Федерації Віктор Курочкін, правозахисник Олег Орлов. До перемовин їх не допустили, запропонувавши долучитися до них вранці. Однак вже тієї ж ночі почався штурм.
Невдалий штурм Плануванням штурму займався командир групи «Альфа» Олександр Гусєв. У штурмі брали участь підрозділи «Альфа», «Вимпел», краснодарська «Альфа» та внутрішні війська.
Через халатність, час штурму було озвучено в радіоефірі, який прослуховували повстанці.
17 червня 1995 року, близько 4 години ранку, спецпідрозділи ФСБ та МВС РФ здійснили невдалу спробу штурму будівлі міської лікарні. Чеченці нібито змушували жінок, дітей, старих та інших заручників ставати до вікон, махати білими простирадлами та кричати «Не стріляйте!». Тим часом, за повідомленням російських ЗМІ, чеченці нібито стріляли з-за їхніх спин. У ході штурму 30 осіб були вбиті, 70 зазнали поранень; більшість з них були заручниками. Деяким заручникам вдалося втекти під час штурму.
Групі «Альфа» вдалося вивести заручників з травматологічного корпусу, але до головного корпусу, де була більшість заручників, вони так і не змогли увійти. На відкритій ділянці між травматологічним та головним корпусами повстанці знищили трьох офіцерів окупантів.
Під час штурму використовували зброю аж до гранатометів. Через це в будівлі почалася пожежа, але заручники зуміли її загасити.
За деякий час російські війська здійснюють другу спробу штурму. Спочатку починається перестрілка з чеченськими військовими, далі — стрілянина по лікарні з різного виду зброї. Заручники продовжують гинути та зазнавати поранень від обстрілів. Штурмовики закидують у вікна лікарні гранати зі сльозогінним газом. За деякий час стрілянина припиняється.
Перемовини Незабаром після завершення штурму, за наказом «Великого Асламбека» лікарі Віра Чепуріна та Петро Костюченко знову вийшли з будівлі з прапором Червоного Хреста із пропозицією відпустити вагітних жінок та дітей в обмін на закінчення штурму. Коли вони добігли до федералів, то стикнулися з депутатом Юлієм Рибаковим, який відвів їх до міністра МВС Єріна, який відмовився передивлятися план штурму.
Тоді вони вирушили до будівлі адміністрації, де знаходилася депутатська група Сергія Ковальова. Вони зателефонували депутату Держдуми, колишньому прем'єр-міністру Єгору Гайдару, який зв'язав їх з прем'єр-міністром Віктором Черномирдіним. Потім зі штабу Ковальов зателефонував в лікарню Басаєву, який висловив свої вимоги. Спочатку Басаєв вимагав негайно вивести російські війська з Чечні. Ковальов сказав йому, що це технічно неможливо, і ця вимога була замінена на припинення вогню.
До вечора 17 червня Черномирдін наказав Ковальову йти на перемовини до Басаєва і від імені уряду домовлятися про визволення заручників. До лікарні група Ковальова (Ковальов, Юлій Рибаков, Віктор Курочкін, очільник Комітету зі справ національностей Ставропольського краю Сергій Попов, журналісти Валерій Яков та Юлія Калініна) прибули вранці 18 червня. Майже одразу вони домовилися про доставку в лікарню продуктів — їх підвезли о 10:45.
Також до лікарні йде відомий цілитель, депутат Держдуми від ЛДПР Анатолій Кашпіровський. Інформація щодо його внеску у визволення заручників різниться.
Починається друга прес-конференція Басаєва.
Черномирдін телефонує Басаєву і обіцяє негайно припинити війну в Чечні.
Ковальов запропонував Басаєву відпустити жінок та дітей з пологового та дитячого відділень (усього їх було 111 осіб) у обмін на самих депутатів. Басаєв погодився, але за умови, що він почує згоду про припинення вогню та перемовини особисто від Черномирдіна. Тоді по телебаченню і відбулася та сама телефонна розмова, яка стала знаменитою. Штаб силовиків не був про неї проінформований, тож почув розмову лише по телебаченню.