Суспільство Чампи багато в чому склалося на основі індійської культури, яка інтегрувала в себе звичаї та традиції, які існували тут у більш ранньому періоді. Повсякденне життя давніх чамів було орієнтованим на море, яке справляло сильний вплив на побут та культуру жителів приморських долин. Також велику роль в житті чамів грали прийшлі індійські релігії — індуїзм та в меншій мірі буддизм — які включили в свій великий пантеон богів з місцевих культів та вірувань.

Населення Чампи було досить однорідним, в етнічному відношенні переважали давні чами. Лише на околицях своєї держави чами контактували та частково змішувалися зі своїми сусідами — в'єтами на півночі, кхмерами на півдні та гірськими племенами на заході. Заселивши на початку нашої ери прибережні райони центрального В'єтнаму, до V століття чами зазнали сильного впливу індійської цивілізації, сприйняли індуїзм та індійську писемність. Величезне значення для подальшої історії чамів мав так званий «Марш на південь» — поступова колонізація в'єтами чамських земель, що почався у XI столітті.

У 1471 році в'єти зруйнували чамську столицю Віджайю та захопили більшу частину країни. Деяку автономію зберегли лише два південних чамських царства — Каутхара та Пандуранга. Незважаючи на втрату своєї головної етнічної території та частковий відхід від індуїзму, який був потіснений ісламом, в цілому чами зберегли свою національну самосвідомість та почуття приналежності до колись блискучої культури предків. З чамських написів, що дійшли до наших днів, дуже мало відомо про деталі народного побута, культуру та звичаї простих чамів, головний масив інформації стосується правлячих династій та релігійних питань

Джерела

Головними джерелами відомостей про чамське суспільство є а) археологічні пам'ятки, б) написи на санскриті та давньочамській мові, в) китайські та в'єтські літописи. Цегляні та кам'яні споруди, а також різні скульптури, керамічні та металеві вироби, знайдені в результаті археологічних розкопок, часто не піддаються точному датуванню. Крім того, часто неможливо віднести той чи інший предмет або споруду до певного стилю, за яким мистецтвознавці класифікують мистецтво Чампи.

Безліч стародавніх написів не збереглися внаслідок воєн, що вирували на території Чампи як у давнину, так і у новий та новітній часи. Знахідки та публікації основного пласту написів давньої Чампи відбулися в XIX та початку XX століття. Тексти на санскриті становлять близько третини відомого на сьогодні корпусу, але їх переклади потребують повторного огляду згідно з пізнішими археологічними знахідками.

Тексти на давньочамській мові з огляду на свою складність погано вивчені та публікувалися набагато рідше текстів на санскриті. Давньочамська мова сьогодні вважається мертвою. У ній багато санскритських слів з втраченими значеннями, синтаксис та лексика сильно відрізняються від сучасної розмовної чамської мови. Крім того, писемність змінилася настільки, що сучасні чами вже не можуть зрозуміти давніх написів. Загальною проблемою писемних джерел Чампи (як на санскриті, так і на чамській мові) є та обставина, що вони дають лише «офіційну» версію історії країни, написану від імені чамської еліти (царів, жерців та високопоставлених сановників), і практично повністю ігнорують життя простого народу.

Різні китайські та в'єтські історичні хроніки відносяться до зовнішніх джерел і не завжди є об'єктивними. Вони повідомляють про відносини між країнами (Чампою та Китаєм, Чампою та Дайв'єтом, Чампою та південними сусідами), відображають уявлення централізованих імперій про роздроблену державу, якою була Чампа, і нерідко перекручені призмою власного сприйняття. У таких сферах, як географія, історія або етнографія китайські та в'єтські джерела володіють значною часткою об'єктивності, однак у сфері аналізу політичної системи Чампи вони не позбавлені забобонів. Чами, зі свого боку, не зберігали у письмовому вигляді своє бачення соціально-політичної системи в'єтів або китайців, віддаючи перевагу іншим жанрам словесності.

Етногенез та розселення Стародавні чами були австронезійським народом, який на початку нашої ери заселив приморські долини центрального В'єтнаму та створив там декілька царств. Попередниками чамів на цій території були люди культури Сахюїнь, але наскільки вони вплинули на склад, розселення та культуру ранніх чамів науці невідомо. Етногенез чамів до кінця не вивчений, ймовірно, вони прибули на узбережжя В'єтнаму морем з островів Малайського архіпелагу (мова сучасних чамів близька до малайської та ачехської мов, але має багато запозичень з санскриту). Сучасні вчені-етнографи схиляються до того, що батьківщиною перших хвиль чамських переселенців було північно-західне узбережжя острова Калімантан (тому предків стародавніх чамів відносять до «протомалайців» або «протоіндонезійців»).

Заселяючи приморські території, стародавні чами відтісняли та частково асимілювали автохтонні племена, які жили у центральному В'єтнамі. Сьогодні ці народності, зосереджені на плато Тейнгуєн, відомі під назвою гірських чамів та близьких до них тхионгів. Фактично, це гірські кхмери мон-кхмерської мовної сім'ї, які у різному ступені сприйняли культуру чамів або чамські мови. До народів, які найбільше зазнали чамського впливу, етнографи відносять раглай та тюру, а також зярай та еде, частково — мнонгів.

В результаті чами заселили протяжну приморську територію, яка на півночі впритул наближалася до дельти Червоної річки, на заході була обмежена Аннамськими горами, а на півдні — дельтою Меконга. У північній частині центрального В'єтнаму чами заселили князівство Ліньї, яке поступово увійшло до складу Чампи. Крім того, чами складали значну частину населення кхмерського царства Фунань, яке обіймало дельту Меконгу та землі навколо озера Тонлесап. Тривалий час на узбережжя Чампи прибували нові хвилі переселенців, родинні давнім чамам і тому швидко асимільовані ними. Це були переважно австронезійці з півострова Малакка, з островів Суматра, Ява та Калімантан, у значно меншій мірі — австронезійці з Філіппінських островів та Тайваню.|комм.}}.

Перші державні утворення чамів виникли навколо міста Сімхапура, яке слугувало столицею князівства Ліньї (територія між сучасними провінціями Куангбінь та Куангнам). З другої половини IX століття центром Чампи була Індрапура (нинішня провінція Куангнам), з середини XI століття — Каутхара (Кханьхоа) та Пандуранга (Ніньтхуан), з середини XII століття — Віджайя (Біньдінь). З початком правління Індрапурської династії (875 рік) у джерелах з'являється і топоним «Чампа» («земля чамів»). Тоді чамська територія охоплювала землі від Куангбіня на півночі до Ніньтхуана на півдні.

З другої чверті XI століття починається поступова колонізація північних чамських земель в'єтами, які просувалися з долини Червоної річки. У 1145 році Чампу ненадовго завоював кхмерський цар Сур'яварман II, у 1190 році — кхмерський цар Джаяварман VII. У цей період чами зазнали сильного культурного впливу кхмерів, яке тривало до середини XIII століття.

У другій половині XIV століття Чампа переживала період розквіту, її війська тричі захоплювали Тханглонг та господарювали у дельті Червоної річки. Чами настільки активно селилися на землях в'єтів, що у 1374 році імператор видав указ, який заборонив розмовляти на чамській мові у межах Дайв'єту. Однак уже на початку XV століття в'єти відновили захоплення та заселення чамських земель. У 1446 році в'єти зруйнували чамську столицю Віджайю, а у 1471 році остаточно стерли її з лиця землі і назавжди підкорили центральну Чампу. Залишки чамської державності збереглися лише на південь від мису Кега. Напівавтономні царства Каутхара та Пандуранга мали тісні зв'язки з Малаккським султанатом, завдяки чому серед чамів почав розповсюджуватися іслам.

У 1499 році імператор Дайв'єта видає указ, яким забороняє усім в'єтам, від князя до простолюдина, одружуватися з чамськими жінками. У 1509 році в'єти влаштовують різанину чамів, які проживали у околицях столиці Дайв'єта та нібито причетних до якоїсь «змови». Таким чином була винищена великая чамська громада, яка проживала у дельті Червоної річки.

Марш на південь Між чамами та в'єтами здавна існували прикордонні суперечки, які нерідко переростали у збройні конфлікти. Близько 1025 року почався так званий «Марш на південь» — тривалий спланований процес в'єтської колонізації чамських земель, що проводився як силовими, так і дипломатичними методами. В'єти стали захоплювати чамські землі та заселяти їх колоністами з перенаселеної долини Червоної річки. Прибережні долини, що раніше знаходилися під контролем чамів, були населені менш щільно, ніж в'єтські землі, і в'єтські переселенці швидко ставали домінуючим елементом у нових областях.

Просування в'єтів йшло уздовж рівнин узбережжя, вони не заглиблювалися у джунглі гірських районів, населених «дикунами» (мой). Захоплені області та царства ставали провінціями Дайв'єта, а їх чамське населення — національною меншиною. Мирна колонізація супроводжувалася поступовою мовною та релігійною асиміляцією чамів, прийняттям ними в'єтських соціальних інститутів. У 1036 році в'єти заснували свій табір у нинішній провінції Нгеан, поклавши таким чином початок колонізації південних земель. До середини XI століття в'єти зайняли землі нинішньої провінції Хатінь, у 1069 році вони анексували три північних округи Чампи (територію нинішніх провінцій Куангбінь та Куангчі). У 1075 році імператор Дайв'єта видає указ із закликом колонізувати придбані землі, а у 1103 році чами ненадовго відбивають спірні округи. У другій половині XII століття межа між чамами та в'єтами встановилася у районі перевалу Хайван.

На початку XIV століття чамський цар Джайя Сімхаварман III одружився з в'єтською принцесою, натомість віддавши в'єтам два округи, що лежали на північ від перевалу Хайван (південь нинішньої провінції Куангчі та північ провінції Тхиатхьєн-Хюе). Незабаром цар помер, принцеса втекла з Чампи, а спірні землі надовго стали предметом розбрату між чамами та в'єтами. У 1402 році під загрозою масованого вторгнення чамський цар віддає в'єтам північну частину нинішньої провінції Куангнам. Однак в'єти не зупиняються на досягнутому, вони направляють поток переселенців у південну частину Куангнама, а також захоплюють північну частину нинішньої провінції Куангнгай. На чолі місцевого населення в'єти ставили чамських князів, які перейшли на бік переможців, а незадоволених чамських селян вгамовували податковими послабленнями та роздачею землі. Лише чергова китайська окупація Дайв'єта (1407—1427) ненадовго призупинила просування в'єтів на південь. Заселення та асиміляція чамських земель були настільки успішними, що коли у 1433 році чами виступили у похід на Дайв'єт, мешканці Куангнама билися вже на боці в'єтського імператора.

У 1471 році в'єти зруйнували чамську столицюу Віджайю та розділили колишнє чамське царство між своїми мандаринами. У нових провінціях Дайв'єта відкрилися школи, у яких чамів вчили в'єтнамській мові, для освоєння нових земель влада направляла потоки в'єтських переселенців. Велика частина чамів, які потрапили під владу Дайв'єта, з часом була асимільована, незначна частина переселилася у чамські царства Каутхара та Пандуранга, які зберігали деяку автономію.

Урбанізація

Чампа була міською цивілізацією. Звичайне чамське місто являло собою фортецю з укріпленою резиденцією місцевого царя або князя. Як правило, міста розташовувалися у гирлах річок недалеко від морського узбережжя, що дозволяло їм вести жваву торгівлю, але в той же час відбивати часті напади з боку моря. У різні періоди великими містами Чампи були Вішнупура (Куангчі), Сімхапура та Індрапура (Куангнам), Віджайя (Біньдінь), Каутхара (Кханьхоа), Пандуранга, Вірапура та Раджапура (Ніньтхуан), а також Кандарпапура та Грамапура (їх точне місцезнаходження невідоме). Міста служили центрами різних кланів, які або підтримували правлячу династію, або самі прагнули захопити трон Чампи.