Готтлоб Крістіан Бергер (; 16 липня 1896, Герштеттен, округ Гайденгайм, Вюртемберг — 5 січня 1975, там же) — високопосадовець СС, начальник Головного управління СС (1 квітня 1940 року — 8 травня 1945 року), статссекретар Імперського міністерства східних окупованих територій (20 серпня 1943 року — 20 січня 1945 року), командувач резервних військ і керівник служби у справах військовополонених у Німеччині 31 жовтня 1944 року — 8 травня 1945 року, начальник штабу німецького фольксштурму (25 вересня 1944 — 8 травня 1945), обергрупенфюрер СС (15 серпня 1940 року) і генерал військ СС (21 червня 1943 року), майор резерву (1939).

Біографія

Ранні роки Народився в сім'ї теслі, власника лісопилки. По батьківській лінії походив із давнього ремісничого роду, а по материнській — із селянського роду. Після початку Першої світової війни добровольцем пішов на фронт. У серпні 1914 року вступив у 127-й піхотний полк, 6 листопада 1916 року був підвищений у званні до лейтенант. З 1917 по червень 1918 року обіймав посаду ад'ютанта 3-го батальйону 476-го піхотного полку. Був чотири рази поранений, двічі — важко. 13 липня 1918 переведений обер-лейтенантом у 124-й полк. З квітня 1921 року служив у прикордонній охороні «Схід».

Участь в нацистському русі Після демобілізації працював учителем фізкультури народної школи, потім — директором реальної школи (до 1933 року). Брав активну участь у діяльності фрайкору. У 1923 році заарештований за порушення громадського спокою і створення військових організацій. У листопаді 1922 року став членом НСДАП, після «Пивного путчу» покинув партію і вдруге вступив у неї 1 січня 1931 року (квиток № 426 875), тоді ж став членом СА. У 1924—1929 рр. був членом організації колишніх фронтовиків. У 1931 році призначений командиром 125-го штандарта СА, 15 жовтня 1932 року підвищений до оберфюрера СА. З листопада 1933 року — командир унтергрупи СА «Північний Вюртемберг». Із 1 жовтня 1935 року — старший урядовий радник (оберрегірунгсрат) відділу освіти в Міністерстві культури Вюртемберга.

Кар'єра в СС 30 січня 1936 року вступив у СС (квиток № 275 991), відразу ж отримав чин оберфюрера СС і призначений начальником штабу оберабшніта СС «Південний Захід». З 25 лютого 1936 був референтом зі спорту в штабі оберабшніта СС «Південний Захід». З 1 жовтня 1937 року — референт зі спортивних питань у Особистому штабі рейхсфюрера СС. З 1 липня 1938 року — начальник управління комплектування в складі Головного управління СС. 20 квітня 1939 року підвищений до бригадефюрера СС, а 20 квітня 1941 року — до групенфюрера СС. 26 вересня 1939 року рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер доручив Бергеру сформувати на окупованих польських територіях «самооборону» з польських німців (фольксдойче).

На відповідальних посадах у роки Другої світової війни З 1 квітня 1940 року і аж до кінця війни очолював Головне управління СС () — провідний орган управління СС (у тому числі кадри, право, адміністрація тощо), фактично будучи одним із головних керівників усієї системи СС. Організував широкомасштабне вербування добровольців у війська СС, не зупиняючись навіть перед залученням кримінальників. Серед своїх знайомих отримав прізвисько «Швабський герцог» (). За своєю посадою був одним із заступників рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера.

У 1941—1945 рр. Бергер одночасно значився офіцером зв'язку рейхсфюрера СС в Імперському міністерстві східних окупованих територій, у липні 1942 року став особистим представником рейхсфюрера СС у міністерстві. З 20 серпня 1943 року до 20 січня 1945 року був статссекретарем і, відповідно, заступником рейхсміністра Альфреда Розенберга. У міністерстві очолював 1-й головний відділ (Політичний) () і носив чин міністеріальдіректора.

У 1942—1945 роках Бергер також одночасно був особистим представником Генріха Гіммлера в Імперському міністерстві пошт і начальником управління з охорони кореспонденції (за іншими даними, керував паспортною службою міністерства). Крім цього, з серпня 1943 року був депутатом Рейхстагу від Східного Дюссельдорфа.

31 серпня 1944 роки після початку Словацького національного повстання був призначений вищим керівником СС і поліції в Словаччині. Йому було доручено керувати придушенням повстання. Прибувши в Братиславу, Бергер заявив, що «необхідно наводити цвинтарний спокій після будь-якого повстання». На посаді вищого керівника СС і поліції у Словаччині Бергер перебував до 20 вересня 1944 року, коли був замінений Германом Гефле.

31 жовтня 1944 року призначений командувачем резервних військ і керівником усієї служби у справах військовополонених у Німеччині. Одночасно з 25 вересня 1944 року був начальником штабу німецького Фольксштурму. 8 травня 1945 року ув'язнений союзниками.

Відповідальність після війни

Як обвинувачений притягнутий до суду Американського військового трибуналу в Нюрнберзі у справі «Вільгельмштрассе».

Хоча на суді був визнаний винним у знищенні євреїв і 11 квітня 1949 засуджений на 25 років тюремного ув'язнення, але 31 січня 1951 термін ув'язнення був скорочений до 10 років, а 16 грудня 1951 року Бергер був звільнений, провівши в ув'язненні трохи більше за шість років.

Після звільнення з в'язниці Після виходу з в'язниці з 1952 року Бергер активно співпрацював із кобурзьким неонацистським журналом «Нація Європи» ().

Особисте життя У Бергера та його дружини Крістіни було четверо дітей: Кріста, Вольф, Гельґарт і Фолькарт. Старший син Бергера, унтерштурмфюрер СС Вольф Бергер, командував взводом у 1-й роті «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» і загинув у бою 11 лютого 1943 року.

Бергер був найкращим другом Оскара Дірлевангера.

Нагороди

Перша світова війна

Залізний хрест 2-го класу (26 листопада 1914) Штурмова медаль Іпра (26 листопада 1914) Золота вюртемберзька медаль «За Відвагу» (21 травня 1915) Лицарський хрест ордена «За військові заслуги» (Вюртемберг) (5 квітня 1918) Нагрудний знак «За поранення» в сріблі (18 червня 1918) Залізний хрест 1-го класу (11 серпня 1918) Лицарський хрест 1-го класу ордена Фрідріха з мечами (11 серпня 1918)

Міжвоєнний період

Спортивний знак СА в золоті (15 грудня 1934) Почесний хрест ветерана війни з мечами (16 листопада 1935) Цивільний знак СС Почесна шпага рейхсфюрера СС (1936) Кільце «Мертва голова» (1936) Німецький Олімпійський знак 1-го класу (16 серпня 1936) Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938 року» з пряжкою із зображенням Празького граду Медаль «У пам'ять 22 березня 1939 року» Медаль «За вислугу років в НСДАП» у сріблі та бронзі Почесний знак «За турботу про німецький народ» 2-го класу

Друга світова війна

Хрест Воєнних заслуг 2-го класу з мечами (11 січня 1940) Хрест Воєнних заслуг 1-го класу з мечами (1 липня 1940) Орден Хреста Свободи 1-го класу з мечами (Фінляндія) (10 вересня 1941) Медаль «За військову доблесть» (Румунія) (5 червня 1942) Командорський хрест 1-го класу ордена Білої Троянди з мечами і діамантами (Фінляндія) (26 серпня 1942) Великий хрест Ордена Заслуг зі Святою Угорською Короною і мечами (1 жовтня 1942) Золотий партійний знак НСДАП (30 січня 1943) Німецький хрест в сріблі (1 липня 1943) Лицар Великого хреста Ордена Корони короля Звоніміра з мечами і зіркою (Хорватія) (7 грудня 1943) Золотий почесний знак Гітлер'югенду (30 січня 1944) Застібка до Залізного хреста 2-го класу (15 вересня 1944) Застібка до Залізного хреста 1-го класу (18 вересня 1944) Орден Хреста Перемоги 1-го класу (Словаччина) (20 вересня 1944) Лицарський хрест Хреста Воєнних заслуг з мечами (26 вересня 1944)

Примітки

Джерела

Залесский К. А. Вожди и военачальники Третьего рейха: Биографический энциклопедический словарь.. — М.: «Вече», 2000. — С. 29–30. — 576 [16 илл.] с. — ISBN 5-7838-0550-5. Залесский К. НСДАП. Власть в Третьем рейхе. — М.: Эксмо, 2005. — С. 38-39. — 672 с. — ISBN 5-699-09780-5. Залесский К. СС. Охранные отряды НСДАП. — М.: Эксмо, 2004. — С. 50-51. — 658 с. — ISBN 5-699-06944-5. Залесский К. А. Кто был кто в Третьем рейхе: Биографический энциклопедический словарь. — М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Издательство Астрель»., 2004. — С. 47-48. — 942 с. — ISBN 5-17-015753-3 (ООО «Издательство АСТ»); ISBN 5-271-05091-2 (ООО «Издательство Астрель»).