Вюртемберзьке королівство () — держава, що існувала в 1806—1918 роках на території сучасної Німеччини. З 1871 року Вюртемберг був частиною Німецької імперії, до її скасування після Першої світової війни. Правителі — з Вюртемберзької династії. Столиця королівства Штутгарт.
Королівство було спадкоємцем Вюртемберзького герцогства, яке існувало в 1495—1805 роках. До 1495 року Вюртемберг був графством у колишньому Швабському герцогстві, яке було скасовано після смерті герцога Конрадіна в 1268 році.
Географія Кордони Вюртемберзького королівства, визначені в 1813 році, пролягали між 47°34' і 49°35' північної довготи та 8°15' і 10°30' східної довготи. Найбільша відстань з півночі на південь становила 225 км, а найбільша відстань зі сходу на захід — 160 км. Кордон мав загальну довжину 1800 км, а загальна площа королівства становила 19 508 км².
Королівство мало кордони з Баварією на сході та півдні, з Баденом на півночі, заході та півдні. Південна частина майже оточувала прусську провінцію Гогенцоллерн і сягала Боденського озера.
Історія
Фрідріх І
Фрідріх III, герцог Вюртемберзький (1754—1816; на чолі держави з 1797), прийняв титул короля Фрідріха I 1 січня 1806 р. Він скасував конституцію та об'єднав Старий і Новий Вюртемберг. Згодом він поставив майно церкви під державний контроль і значно розширив кордони королівства шляхом процесу медіатизації.
У 1806 році Фрідріх приєднався до Рейнської конфедерації та отримав додаткову територію з 160 000 жителями. Пізніше, за Шенбруннським миром у жовтні 1809 року, під його владою опинилося ще близько 110 000 осіб. В обмін на ці послуги Фрідріх приєднався до французького імператора Наполеона в його кампаніях проти Пруссії, Австрії та Росії. З 16 тисяч його підданих, які рушили на Москву, повернулося лише кілька сотень. Після битви біля Лейпцигу у жовтні 1813 року Фрідріх покинув французького імператора і за з Меттерніхом у Фульді в листопаді 1813 року домігся підтвердження свого королівського титулу та останніх придбань території. Тим часом його війська разом із союзниками рушили до Франції. У 1815 році король приєднався до Німецького союзу, але Віденський конгрес не змінив розмір його земель. Того ж року він представив представникам свого народу начерки нової конституції, але вони відхилили її, і в розпал хвилювання, що виникло, Фрідріх помер 30 жовтня 1816 року.
Вільгельм I
Наступником Фрідріха став його син Вільгельм І (1781—1864; наступник: 1816), який після довгих дискусій ухвалив нову конституцію у вересні 1819 року. Ця конституція (з подальшими змінами) залишалася в силі до 1918 року. Прагнення до більшої політичної активності не дали свободі повністю зникнути у конституції 1819 року, а після 1830 року відбулися деякі тимчасові заворушення.
Настав період спокою, і стан королівства, його освіта, сільське господарство, торгівля та економіка покращилися. Як у громадських, так і в приватних справах ощадливість Вільгельма допомогла відновити зруйновані фінанси країни. Включення Вюртемберга до німецького митного союзу і будівництво залізниць сприяли розвитку торгівлі.
Революційний рух 1848 року не залишив Вюртемберг осторонь, хоча на території не відбувалося насильства. Вільгельму довелося звільнити Йоганна Шлаєра (1792—1860) та інших його міністрів і призначити людей з ліберальнішими ідеями, прихильників Об'єднання Німеччини. Вільгельм I проголосив демократичну конституцію, але як тільки рух вичерпав свою силу, він відправив у відставку ліберальних міністрів, і в жовтні 1849 року Шлаєр і його соратники повернулися до влади. У 1851 році, втручаючись у виборчі права народу, королю та його міністрам вдалося сформувати підконтрольний парламент, який відмовився від привілеїв, отриманих з 1848 року. Таким чином влада відновила конституцію 1819 року, і влада перейшла в руки бюрократів. Конкордат із папством став майже останнім актом тривалого правління Вільгельма, але сейм відмовився від угоди.
Карл I
У липні 1864 року Карл I (1823—1891; наступник: 1864) став наступником свого батька Вільгельма, і майже одразу йому довелося зіткнутися зі значними труднощами. У змаганні між Австрією та Пруссією за панування в Німеччині Вільгельм постійно виступав на боці Австрії, і новий король продовжував цю політику. У 1866 році Вюртемберг підтримав Австрію в австро-прусській війні, але через три тижні після битви при Кеніґгреці (3 липня 1866) союзники зазнали цілковитої поразки в . Прусси зайняли північний Вюртемберг і домовилися про мир у серпні 1866 року. Вюртемберг виплатив контрибуцію у 8 000 000 гульденів і уклав таємний наступальний і оборонний договір зі своїм завойовником. Вюртемберг був учасником Женевської конвенції 1864 року та .
Завершення боротьби проти Пруссії дало змогу відновити демократичну агітацію у Вюртемберзі, проте без відчутних результатів, адже 1870 року почалася нова війна. Хоча Вюртемберг продовжував бути антагоністичним до Пруссії, королівство поділяло національний ентузіазм, який охопив Німеччину. брала участь у битві при Верті та в інших операціях.
У 1871 році Вюртемберг став членом нової Німецької імперії, але зберіг контроль над власною поштою, телеграфом і залізницею. Він також мав певні особливі привілеї щодо оподаткування та утримував свою армію автономно в складі Німецької імперської армії. Наступні 10 років Вюртемберг з ентузіазмом підтримував новий порядок. Було проведено багато важливих реформ, особливо у сфері фінансів, але пропозиція об'єднати залізничну систему з системою решти Німеччини провалилася. Після зниження податків у 1889 році розглядалися зміни до конституції. Карл хотів зміцнити консервативний елемент у палатах, але закони 1874, 1876 та 1879 років внесли лише незначні зміни.
Вільгельм II Коли король Карл раптово помер 6 жовтня 1891 року, його наступником став його племінник Вільгельм II (1848—1921; наступник: 1891), який продовжив політику Карла. Конституційні дискусії тривали, і вибори 1895 року повернули потужну партію демократів. У Вільгельма не було синів, лише єдиний родич-протестант, герцог (1833—1903). Отже, влада мала перейти до римо-католицької гілки родини, що створювало труднощі щодо відносин між церквою та державою. Станом на 1910 рік спадкоємцем престолу був герцог Альберт (нар. 1865) з роду Альтсгаузенів. Старіша католицька лінія, , була обійдена в результаті морганатичного шлюбу, укладеного в 1800 році. Протестантська морганатична лінія включала Марію Текську, яка вийшла заміж за Георга V зі Сполученого Королівства.
Король Вільгельм зрікся престолу 30 листопада 1918 року після поразки Німеччини в Першій світовій війні, поклавши край династії, яка тривала 837 років. Королівство було замінено на Вільну Народну Державу Вюртемберг. Після Другої світової війни Вюртемберг був поділений між американською та французькою окупаційними зонами і став частиною двох нових земель: Вюртемберг-Баден і Вюртемберг-Гогенцоллерн. Ці дві землі об'єдналися з Південним Баденом у 1952 році та утворили сучасну німецьку землею Баден-Вюртемберг у складі Федеративної Республіки Німеччина.
Територія У 1806 році держава займало площу 9 500 км²Willi A. Boelcke: Sozialgeschichte Baden-Württembergs 1800–1989. Stuttgart 1989, S. 16. До кінця територіальних змін 1813 року площа зросла до 19 508 км².
Населення У 1806 році населення становило бл. 650 тис. осіб. У 1817 році Вюртемберг, з населенням приблизно 1 379 501 осібWilli A. Boelcke: Sozialgeschichte Baden-Württembergs 1800–1989. Stuttgart 1989, S. 16., мав загалом 134 міста та селища. З них лише п'ять міст мали понад 6 тис. мешканців: Штутгарт з 26 306 мешканцями, Ульм з 11 417 мешканцями, Ройтлінген з приблизно 9 000 мешканцями, Гайльбронн з 6 830 мешканцями та Тюбінген з 6 630 мешканцямиGerhard Seybold: Württembergs Industrie und Außenhandel vom Ende der Napoleonischen Kriege bis zum Deutschen Zollverein. In: Veröffentlichungen der Kommission für geschichtliche Landeskunde in Baden-Württemberg, Reihe B, 74. Band. Stuttgart 1974, S. 28. У 1849 роціц населення становило 1.744.017 осіб, але до 1867 року зросло до 1.778.396 осіб, оскільки кількість шлюбів та народжуваність значно скоротилися, тоді як кількість емігрантів різко зросла.
З економічних і соціальних причин до 1871 року з королівства емігрувало від 400 000 до 430 000 осіб. Пік цих міграцій припадав на кризові 1816/17, 1846/47 та 1852–1854 рокиWolfgang von Hippel: Auswanderung aus Südwestdeutschland. Stuttgart 1984, S. 115. Переважно емігрували до Східної Європи чи США з 1815 року до заснування Німецької імперії в 1871 році, що відповідає середньому щорічному показнику 4 200 осібWilli A. Boelcke Wirtschaftsgeschichte Baden-Württembergs von den Römern bis heute. Stuttgart 1987, S. 166. Лише з 1800 по 1804 рік близько 17 500 осіб емігрувало, головним чином до Східної Європи, перш ніж король Фрідріх 1807 року заборонив еміграцію. Після зняття заборони 1815 року кількість емігрантів різко зросла в 1816 і 1817 роках. Вона становила близько 20 тис. осіб на рікHelmut Engisch: Das Königreich Württemberg. Stuttgart 2006, S. 66. Між 1812 і 1849 роками рівень дитячої смертності становив понад 30%.
Навіть після заснування Німецької імперії зростання населення спочатку залишалося помірним. Кількість емігрантів продовжувала бути високою. Незважаючи на зниження народжуваності, зростання населення значно прискорилося з початку XX століття. Так, якщо 1875 року у королівстві мешкало 1.881.505 осіб, то у 1910 році — 2.437.574 осібStand: 1. Dezember 1910 / Quelle: Das Königreich Württemberg im Gemeindeverzeichnis 1900. Uli Schubert
Починаючи з 1890 року, міграція із села в місто почала прискорюватися внаслідок зростання промисловості. Втім у 1910 році лише кожен п'ятий вюртемберзець жив у місті з населенням понад 20 тис. мешканців, тоді як у Німецькій імперії це вже був кожен третій. Лише кожен дев'ятий вюртемберзець жив у Штутгарті, єдиному великому місті Вюртемберга. Натомість, кожен п'ятий населення Німеччини в цілому жив у великому місті.
Символіка Герб Вюртемберга складався з овального щита, обвитого вінком із золотого дуба, розділеного на дві половини. Ліва половина зображувала три лежачі оленячі роги Вюртембергського дому, права — трьох левів Гогенштауфенів колишнього герцогства Швабія. Герб підтримували чорний лев і золотий олень. Герб підтримував прапор на червоно-чорній смузі з написом «Безстрашний і Вірний». Над щитом були шолом і корона Королівства Вюртемберг.
Прапор королівства був чорним зверху та червоним знизу. Ці державні кольори були запроваджені указом короля Вільгельма I 26 грудня 1816 року. Вони замінили чорно-червоно-золоті кольори, які були запроваджені лише 14 грудня 1809 року. Ця зміна була внесена, не в останню чергу, тому, що триколори стали популярними в Європі під час французької окупації. Після 1815 року революційна символіка, пов'язана з ними, не схвалювалася. Втім червоний і жовтий тепер також були державними кольорами нового сусіда Бадена, а чорний і жовтий – кольорами Габсбургів, тож чорний і червоний залишалися єдиною двоколірною комбінацією.
Устрій Король З 1805 року королівство було абсолютною монархією. Король Фрідріх I розпустив Таємну раду та замінив її новоствореним Державним міністерством, що складалося з 6 спеціалізованих департаментів, що підпорядковувалися безпосередньо королю. Владу станів було скасовано, ландтаг ліквідовано.
Після прийняття Конституції 1819 року Вюртемберг став конституційною монархією з широкими повноваженнями короля. Король був єдиним носієм державної влади, яку він, однак, міг здійснювати лише в рамках конституції (§ 4). Серед іншого, він призначав та звільняв членів уряду, представлених у Таємній раді (§ 57). Він представляв державу за кордоном (§ 85), мав право законодавчої ініціативи (§ 172), видавав укази (§ 89) та здійснював верховний нагляд за судовою системою (§ 92).
Королі Фрідрих І — (1806—1816) Вільгельм І — (1816—1864) Карл І — (1864—1891) Вільгельм ІІ — (1891—1918)
Уряд