Естонське товариство натуралістів () — одне з найдавніших наукових товариств Естонії. Воно було засноване в 1853 р., і з моменту заснування є значною науковою організацією Естонії, що займається природознавством.
Товариство базується в Тарту на вулиці Вільгельма Струве, 2. Воно пов'язане з Тартуським університетом та Естонської академією наук. Товариство включає в себе 23 спеціалізовані секції. Також товариство натуралістів претендує на звання найстарішого наукового товариства в країнах БалтіїHistory , Estonian Naturalists Society, retrieved 31 December 2013.
Товариство має велику бібліотеку, в якій зберігається більше 150 000 книг. Бібліотека спеціалізується на публікаціях про природу Естонії.
Історія Естонське товариство натуралістів було створено 10 жовтня 1853 року. Перші 15 років воно було пов'язане з Лівонським товариством комунального господарства та економіки, а з 1878 року — з Тартуським університетом.
У 1905 році товариство заснувало комісію по озерах, яка займалася вивченням внутрішніх вод Естонії. Приблизно в той же час був створений бібліотечний комітет товариства. У 1920 році при товаристві відкрилася секція охорони природи, в 1921 році — секція орнітології, в 1928 році — секція ботаніки, в 1930 році — таллінський філія, в 1931 році — секція геології, в 1937 році — секція ентомології, в 1939 році — секція антропології, в 1940 році — секція фізики і хімії.
Товариство випускало 3 власних видання: неперіодичне видання «Архів природних наук Естонії» (з 1853 року), щорічне видання «Звіти Товариства дослідників природи» (1861 роки) і науково-популярний журнал «Еесті Лоодус» (1933 року).
Під час Другої світової війни діяльність товариства на кілька років переривалася. У 1946 році товариство увійшло в систему новоствореної Академії наук Естонської РСРДесять лет Академии наук Эстонской ССР, 1946—1956.
Голови товариства Карл Едуард фон Ліпгарт (1853—1862) Гвідо Самсон фон Гімельшерна (1862—1868) Карл Йоганн фон Зейдліц (1868—1869) Карл Ернст фон Бер (1869—1876) Фрідрих фон Біддер (1877—1890) Іоганн Георг Драгендорф (1890—1893) Карл Шмідт (1894) Едмунд Аугуст Фрідріх Руссов (1895—1897) Юліус фон Кеннель (1898—1899) Карл Готфрід Костянтин Дегіо (1899—1901) Григорій Левицький (1901—1905) Микола Кузнецов (1905—1911) Євген Шепілевський (1911—1918) Борис Срезневський (1918) Георг Ландесен (1918—1923) Іоганнес Пііпер (1923—1929) Пауль Когерман (1929—1936) Хуго Кахо (1936—1939) Теодор Ліппмаа (1939—1942) Армін Епік (1944) Карл Орвіку (1946—1952) Харальд Хаберман (1952—1954) Ерик Кумарі (1954—1964) Ханс Трасс (1964—1973 та 1985—1991) Ераст Пармасто (1973—1976) Кууло Каламєес (1976—1985) Калеві Кулл (1991—1994) Тину Мьолс (1994—2004) Марек Саммул (2004—2008) Тину Війк (2008—2014) Оліве Тіннь (2014—)
Примітки
Література Линда Конго. «История исследовательских работ по естественным наукам в Эстонии в период до 1917 г.» Таллинн: Валгус, 1987