Шарль Дюї́ (; 1925—1991) — французький письменник і художник у стилі сюрреалізму, поет і автор еротичних оповідань та науково-фантастичних творів.
Біографія Народився в місті Нейї-сюр-Сен 30 жовтня 1925 року, у родині американки і нідерландця. Втікши до Сполучених Штатів на початку Другої Світової війни, він вчився в академії Філліпса, потім в Гарвардському університеті. Його улюбленими авторами були Рембо й Лотреамон, але по-справжньому перевернуло його життя знайомство з «батьком» сюрреалізму Андре Бретоном. «Без сумніву, раптово важливий посил, що я провів своє справжнє життя вистерігаючи, хапаючи уривками, прийшов дійсно з Вами», заявив Бретон. «Неможливо виразити здивування, що я відчув, майже священний жах, коли я зрозумів, що Бретон раптом ставиться до мене як до рівного, як до якогось з олімпійців…» — напише потім Шарль Дюї.
У Нью-Йорку Шарль Дюї встановив зв'язки з багатьма митцями, таких як Марсель Дюшан і Роберто Матта. Цей час він надалі описав у своїй книжці «Андре Бретон сказав проходь». Він спілкується також з Анаїс Нін і Майєю Дерен.
6 грудня 1948 року, по поверненні у Францію, Шарль переживає релігійне видіння. Побіжно перечитуючи материнське Євангеліє, він раптом побачив, що його несуть у могилу поруч з Дівою Марією. Незважаючи на це, Дюї не навернувся в католицтво.
Наприкінці 1950-х — початку 1960-х років він спілкується з поетом Івом Бонфуа. Також бере участь у гуртку Жоржа Сен-Бонне, заводить там дружбу зі сліпим учасником Французького Опору Жаком Люссераном.
Завдяки своєму другові скульптору Дейвіду Геру, що мав зв'язки з індіанцями, Шарль відкриває для себе пейотль — мексиканську рослину родини кактусових, знамениту своїми психоактивними алкалоїдами, зокрема мескаліном. Він неодноразово випробує дію рослини, і заявляє в 1956 році, що «пейотль дав мені мету існування». «Пейотль розкрив мені нарешті справжній світ, справжній тому, що він повний сенсу, насичений сенсом як плід смаком», скаже він пізніше«Question de» № 95, Albin Michel, .
Великий шанувальник Віктора Гюго, однією з улюблених цитат з якого була «Будьмо величезним так» (Soyons l'immense oui) (поетична збірка «Споглядання»)«Question de» № 95, Albin Michel, note 25.
Окрім Гюго, Дюї захоплювався Полем Валері і цікавився східною філософією, навіть у 1960-х роках був близький до Жоржа Батая.
Помер від хвороби в Парижі 4 квітня 1991 року.
Твори 1954 : «Поганий чоловік» (Le Mauvais mari), Les Éditions de Minuit, Paris. 1967 : «Країна просвітлення» (Le Pays de l'éclairement), Denoël, Paris. Перевидання (1994) Le bois d'Orion, L'Isle-sur-la-Sorgue. 1969 : «Андре Бретон сказав проходь» (André Breton a-t-il dit passe), les Lettres nouvelles, Paris. Перевидання видавництвом Моріса Надо (Maurice Nadeau) в 1991. 1970 : «Слина слона» (La Salive de l'éléphant), Éric Losfeld, Paris. 1971 : Les Miférables, Éric Losfeld, Paris. 1971 : «Птах Хотеп» (Ptah Hotep), Denoël, Paris. Перевидано в 1980 в збірці «Présence du futur» у двох томах. 1974 : «Демонічна свідомість» (La Conscience démonique), Denoël, Paris. Розширене перевидання (1994), Le bois d'Orion, L'Isle-sur-la-Sorgue. 1975 : «Віктор Гюго: великий і розтріпаний вітром» (Victor Hugo: le grand échevelé de l'air), P. Belfond, збірка «Mandala», Paris 1978 : «Нефер» (Nefer), H. Veyrier, збірка «Les Singuliers», Paris 1993 : «Плід виходить з безодні» (Fruit sortant de l'abîme), Le Bois d'Orion, L'Isle-sur-la-Sorgue. . Передмова Івана Алешина (під його справжнім ім'ям Іван Алешинський) 1994 : «Видіння і галюцинація: досвід пейотля в літературі» (Vision et hallucination: l'expérience du peyotl en littérature), під керівництвом Крістіана Лемеллека (Christian Le Mellec), Question de, № 95. 1994 : «Життя-рум'яна Бога: щоденник 1968—1971» (La Vie le fard de Dieu: journal 1968—1971), Le Bois d'Orion, L'Isle-sur-la-Sorgue . Передмова Крістіана Лемеллека 1999 : «Слина слона» («La Salive de l'éléphant»), продовження Les Miférables, J. Losfeld, Éd. Blanche, Paris 2016 : «Єдина жінка насправді чорна» (La Seule Femme vraiment noire), приквел до Souvenirs de la Déesse (передмова Жуста Дюї), Éditions Éoliennes, Bastia .
Примітки
Посилання
Un entretien autour de Charles Duits , 31 mars 2011