Овайн Гліндур (також Овен Гліндур, Овен Глендовер, Оуайн Гліндур, , іноді англ. Owen Glendower, 1349 або 1354, або 1359 — бл. 1416) — валлійський лицар і дворянин з династії Матрафал, очільник визвольної боротьби Уельсу за незалежність від Англії. Вшановується в Уельсі, як патріот і національний герой.
Коронований як Овайн IV Уельський, був останнім валлійцем, що мав титул принца Уельського. По лінії батька Грифід ап Грифіда Гліндур був нащадком правителів давньоваллійського королівства Повіс, а по лінії матері — Елен ферх Томас — нащадком королів Дехейбарта. Він був ініціатором запеклого і тривалого, але в підсумку невдалого повстання проти англійського панування в Уельсі.
16 вересня 1400 року Гліндур підняв всенародне валлійське повстання проти короля Англії Генріха IV. Позаяк на континенті тоді йшла Столітня війна, Овайн користувався підтримкою французького короля. Успішне на перших порах, повстання було придушене. Востаннє Гліндур був помічений у 1412 році. Його так і не змогли спіймати. Згідно з легендою, подібно до короля Артура, він спить під пагорбом, щоб повернутися в час випробувань. Його останні роки життя досі залишаються загадкою.
Гліндур залишив помітний слід у народній культурі як Уельсу, так і Англії. Шекспір описав його у п'єсі «Генріх IV» як дику і дивну людину, сповнену емоціями і ваблену магією. У народній пам'яті Уельсу особистість Гліндура надбала риси національного героя, нарівні з королем Артуром. У кінці XIX століття рух Cymru Fydd оголосив його батьком валлійської нації. У 2000 році по всьому Уельсу були проведені святкування на честь 600-річної річниці піднятого ним повстання. Овайн посів 23-е місце за опитуванням на конкурсі 100 найвизначніших британців, у 2002 році, а також зайняв 2-е місце в результаті голосування конкурсу 100 валлійських героїв у 2003-2004 рр.
Біографія
Дитинство і юність
Гліндур народився, за різними відомостями, або близько 1349 року, або близько 1355 року, або близько 1359 року, в заможній поміщицькій родині валлійських дворян, землі якої були на території Валлійської марки (межа між Уельсом і Англією) в північно-східному Уельсі. Лорди Валлійської марки були нормандського походження і мали важливі пости на території марки. Батько Овайна, Грифід ап Грифід, спадковий тивісог Повіс Вадога і Лорд Гліндифрдві, помер близько 1369 року, коли Овайн, можливо, був ще неповнолітнім. Овайн, ймовірно, мав старшого брата — Мадога — який, можливо, помер у дитинстві.
Молодий Овайн ріс поруч з будинком Девіда Ганмера і незабаром почав займатися вивченням англійського права — для того, щоб стати адвокатом. Цьому сприяли Девід і Річард Фіцалан, граф Арундел. Овайн, як вважають, був відправлений до Лондона для вступу в Судові інни. Ймовірно, він вивчав право як учень, упродовж семи років. Можливо, він був у Лондоні під час селянського повстання Вота Тайлера 1381 році. У 1383 Овайн повернувся до Уельсу, де одружився з дочкою Девіда Ганмера, Маргарет. Він став володарем Гліндифрдві.
Гліндур вступив на військову службу до англійського короля у 1384 році, коли він був прийнятий на гарнізонну службу під командуванням сера Грегорі, відомого під ім'ям «Валлієць» Сайс або Сер Дігора Сайс, на англійсько-шотландській межі поруч з Берік-апон-Твід. У серпні 1385 року Овайн служив королю Річардові під командуванням Джона Гонта — і знову на кордоні з Шотландією. 3 вересня 1386 року він був викликаний для дання свідчень у судовому розгляді Скропе п. Гросвенорі в Честері. У березні 1387 року Овайн перебував на південному сході Англії, де служив під керівництвом того самого Річарда Фіцалана, адмірала флоту, який був переможений у морській битві з франко-іспансько-фламандським флотом біля берегів графства Кент. Після смерті тестя, сера Девіда Ганмера, в кінці 1387 року Гліндур повернувся до Уельсу як виконавець свого майна. Він, можливо, служив зброєносцем у Генріха Болінгброка (який згодом стане королем Англії Генріхом IV), сина Джона Гонта, під час битви при Редкотському мості в грудні 1387. Таким чином, беручи участь у різних гарячих точках, Овайн отримав досвід у військовій справі.
Король Річард був неактивний у наростальному конфлікті з лордами-апелянтами того часу. У 1390 році помер Грегорі Сайс, а в 1397 році помер і граф Арундел. Бард Йоло Рудий відвідав Овайна в його володіннях і написав кілька од про Овайна, прославляючи його щедрість.
Брати і сестри Овайн Гліндур мав таких братів і сестер:
Мадог, помер у дитинстві Теудр, Лорд Гвідделверн, народився близько 1362 року, помер 11 березня 1405 року в Брекнокширській битві. Грифід, мав доньку Єву Лорі, одружилася з з Емрала Ізабель, одружена з Адамом ап Йорвертом. Морфудд, перший чоловік сер Річард Крофт, другий чоловік Давид ап Еднівед Ґвенлліан
Повстання
Причина Бажаючи зміцнити свою владу і зламати міць могутніх магнатів, які загрожували трону, король Річард II почав систематичне зміцнення своєї влади, яке торкнулося і землі західного Уельсу. Уельс перебував в управлінні складної і заплутаної системи напівавтономних феодальних держав, єпископств, графств і земель, що перебували в безпосередньому володінні короля. Незадоволені королем були знищені, а їхні землі були відібрані й частково роздані прихильникам короля. Валлійці з найширших верств населення отримали посади і посади в нових королівських землях, що відкривало перед ними великі життєві перспективи. Водночас, англійські магнати були стурбовані зростанням королівської влади. Пізніше, у зв'язку з арештом і таємничою смертю короля Річарда II, валлійці, що втратили колишню опору в його особі, виступили проти цього перевороту. 10 січня 1400 року відбулися серйозні заворушення в прикордонному місті Честері, що сталися через страту відданого Річардові II капітана англійських лучників. На валлійському кордоні почалися заворушення.
Повстання спровокувала тривала територіальна суперечка між валлійським лицарем Овайном Гліндуром і бароном Реджинальдом де Греєм, відомим своєю поганою репутацією серед валлійського населення. У 1399 році прихильник і друг короля Річарда — Гліндур — з його допомогою виграв суперечку; однак після смерті короля все змінилося, і прихильник нового короля барон Реджинальд де Грей переміг. Ба більше, де Грей навмисно не став надсилати Гліндуру наказ про збір феодального ополчення для чергової військової кампанії, що стало приводом для короля звинуватити Гліндура у зраді. Він був позбавлений своїх володінь, а баронові де Грею було наказано розправитися з «бунтівником». Овайну Гліндуру не залишалося нічого іншого, окрім як чинити опір.Allday, D. Helen Insurrection in Wales The rebellion of the Welsh led by Owen Glyn Dwr(Glendower) against the English Crown in 1400 Lavenham Terence Dalton (1981) p51 BookSources/0861380010 ISBN 0-86138-001-0Skidmore, Ian Owain Glyndŵr, Prince of Wales Swansea Christopher Davies 1978 p24 BookSources/0715404725 ISBN 0-7154-0472-5
Перші роки 16 вересня 1400 року Овайн почав діяти і був проголошений принцом Уельським при невеликій групі його послідовників, включаючи його старшого сина, братів та декана Санкт-Асафа. Саме по собі ця дія виглядала як революційна заява. Прихильники Овайна швидко поширилися в північно-східній частині Уельсу. До 19 вересня фортеця де Грея зазнала нападу і була майже зруйнована. Денбіг, Рудлан, Флінт, Гаварден і Голт також зазнали атаки повстанців і незабаром швидко були захоплені. 22 вересня Освестрі так сильно постраждав від нальоту Овайна, що його довелося після цього перебудовувати. 24 вересня Овайн рушив на південь і атакував замки в Повісі, в тому числі і Велшпул. Одночасно і Тюдори з Англсі почали партизанську війну проти англійців. Тюдори були відомою родиною в Англсі і були тісно пов'язані з королем Річардом II. Гвілім ап Тудор і Ріс ап Тудор були капітанами валлійських лучників у кампанії Річарда II в Ірландії. Вони швидко присягнули на вірність своєму двоюрідному братові, Овайну Гліндуру.
Король Генріх IV рухався на північ проти Шотландії, але, дізнавшись про почате повстання, швидко повернув армію і до 26 вересня був у Шрусбері і був готовий для вторгнення в Уельс. Блискавично Генріх повів своє військо з Північного Уельсу. В цей час він постійно зазнавав переслідувань та нападів, за поганої погоди, з боку валлійських партизанів. 15 жовтня він повернувся в Шрусберський замок з поріділим військом.
У 1401 році повстання почало поширюватися по всьому Уельсу. Вся північна і центральна частини Уельсу стали підтримувати ОВайна. Кілька атак було здійснені на англійські міста, замки й маєтки по всій Півночі. Навіть з Півдня Брекона і з Гвента стали приходити звістки про бандитизм і беззаконня з боку угруповань, які називають себе Дітьми Овайна. Король Генріх призначив Генріха Персі — знаменитого «Готспура», легендарного воїна і могутнього графа Нортумберленда — покарати повстанців. Готспур видав амністію в Марці, згідно з якою, в разі припинення повстання, всі будуть помилувані, за винятком Овайна і його двоюрідних братів, Ріса і Гвіліма. Брати Тюдори вирішили захопити замок Конві. Гарнізон замку становив всього лише п'ятнадцять мечників і шістдесят стрільців, але мали достатні запаси продовольства, а також прекрасне положення — оточення морем, але, в будь-якому випадку, Тюдорів було всього сорок чоловік. Їм знадобився хитромудрий план. У Страсну п'ятницю, яка збіглася з 1 квітня — Днем усіх дурнів — всі, крім п'ятьох осіб із загону, за словами Адама з Аска, автора хроніки, «удавано прийшли до замку як робочі теслі на своє звичне місце роботи. Опинившись усередині, валлійські теслі напали на двох охоронців і відкрили ворота, і, таким чином, забезпечили вхід для повстанців». Хоча Генрі Готспур прибув з Денбіга зі 120 мечниками і 300 лучниками, він знав, що буде потрібно набагато більше, щоб повернути замок, і був змушений вести переговори з Тюдорами. Внаслідок перемовин Тюдори також отримали амністію.
У середині червня 1401 року війська Овайна Гліндура зустрілися з англійцями в Плінлімона, де і сталася битва. Овейн і його армія з чотирьох сотень людей розташувалися в нижній частині долини Гіддген, в той час як їм протистояли тисяча п'ятсот англійців і фламандців, налаштованих проти них. У тій битві Овайн згуртував свою армію, і вони завдали нищівного удару, убивши 200 осіб і взявши в полон багатьох з уцілілих. Ситуація була досить складною і серйозною для короля, і він почав збирати нову каральну експедицію. Цього разу він напав через центральний Уельс. Зі Шрусбері і Герефордського замку сили Генріха IV проїхали Повісом до абатства Страта Флорида. Цистерціанці знали як симпатиків Овайну, і Генріх з'явився до них з метою нагадати їм про їхню лояльність, для запобігання повстання та його поширення далі на південь. Після багатьох днів негоди і постійних нападів з боку сил Овайна, Генріх досяг абатства. Король був не в настрої бути милосердним. Після дводенного штурму його армія частково зруйнувала монастир і стратила ченців, яких підозрювали в союзницьких відносинах з Овайном Гліндуром. Овайн не збирався битися у відкриту з великою королівською армією і надав перевагу партизанським діям. Армія Генріха була змушена відступити — як і півроку тому. Солдати наскрізь промокли внаслідок довгих дощів. Вони спали у своїх обладунках, а Генріх і зовсім мало не загинув, коли його намет був змитий. Мокрі, голодні і сумні, англійці повернулися до замку Герефорд, так нічого і не добившись. Рік закінчився битвою при Тутіллі 2 листопада, під час невдалої облоги Овайном замку Карнарвон.